Справа № 2-а-854/11

                                                            ПОСТАНОВА

                                                      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "26" квітня 2011 р.                                               смт. Томашпіль                 

             Суддя Томашпільського районного суду Вінницької області Семко Г.В. розглянув у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання до вчинення дій, –

ВСТАНОВИВ:

В березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області (далі – УПФ) та послалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною війни, а саме особою, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Про те, позивачка ОСОБА_1 вказує, що підвищення до пенсії як дитина війни у вказаному розмірі не отримує.

Відповідач управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області не надало суду заперечення проти позову  чи заяви про визнання  позову, тому справа буде розглядатися на наявних в ній доказах.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон) дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Тобто ОСОБА_1 є дитиною війни.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

          Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Установлено, що відповідачем підвищення до пенсії позивачці ОСОБА_1 не виплачувалось у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у зв’язку з відсутністю механізму реалізації цієї норми та наявністю підзаконних нормативно-правових актів, що містять інші правила щодо розміру підвищення до пенсії дітям війни (а. с. 6).

Вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є мінімальна пенсія за віком, розмір якої відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1058- ІУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеному законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При вирішенні спору виходжу з пріоритетності законів над підзаконними актами, а тому вважаю, що при визначенні розміру підвищення до пенсії дітям війни, необхідно керуватися спеціальною нормою, а саме ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що істотно звужують обсяг встановлених законом прав, а саме прав встановлених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також різного роду роз’ясненнями, які не є нормативно-правовими актами, тобто не встановлюють права та обов’язки.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 46 Конституції України, статтями 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. ст. 9, 70, 71, 94, 158, 161-163, 183-2, 186, 256 КАС України суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме в розмірі тридцяти відсотків мінімальної пенсії за віком, що встановлена у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 30 вересня 2010 року.   

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Томашпільському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме в розмірі тридцяти відсотків мінімальної пенсії за віком, яка встановлена у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням фактично отриманих сум, починаючи з 30 вересня 2010 року та до закінчення такого права.

Постанову допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Томашпільський районний суд Вінницької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:Г. В. Семко