Справа № 243/4848/24

Провадження № 1-кп/243/751/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий        - суддя         ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання         ОСОБА_2 ,

прокурора                         ОСОБА_3 ,

обвинуваченого                 ОСОБА_4 ,

захисника, адвоката                 ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференцзв`язку, матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010003613 від 04.06.2024, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, військовослужбовця військової служби за контрактом (командир 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , молодший лейтенант), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у  вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слов`янським міськрайонним судом Донецької області розглядається кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010003613 від 04.06.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

На адресу суду від прокурора надійшло клопотання про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, з утриманням ОСОБА_4 на гауптвахті. В обґрунтування заявлених вимог сторона обвинувачення посилається на те, що молодший лейтенант ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, тобто у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану. Обґрунтованість повідомленого ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: протоколами допитів свідків, слідчими експериментами, та іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в їх сукупності. Для досягнення мети і завдань кримінального провадження на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні строку дії застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:

-переховуватися від суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_4  обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено понесення винною особою покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, у зв`язку з чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Крім того, ризик переховування від суду підтверджується тим, що після відкритої відмови виконати наказ начальника в умовах воєнного стану, разом з іншими військовослужбовцями, обвинувачений ОСОБА_4 склав ввірені йому у службове користування зброю з боєприпасами, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу;

-незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрозою застосування насильства до начальника. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме – усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні, відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом;

-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що обвинувачений, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців, може вжити заходів самостійно або через інших осіб до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження. Крім того, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи, або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства;

-вчиняти інші кримінальні правопорушення, що підтверджується тим, що обвинуваченому загрожує покарання до 10 років позбавлення волі, та з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення останнім злочину, передбаченого ст. 408 КК України («Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу»).

Неможливість застосуваннязапобіжних заходів у виді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть недостатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. Звертаючись з відповідним клопотанням, прокурор бере до уваги, що обвинувачений не має захворювань, що включені до додатку № 13 «Перелік хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я № 1348/5/572 від 15.08.2014 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», тобто він є особою, яка не має протипоказань до утримання під вартою. Таким чином, те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. Посилаючись на викладене вище, прокурор просить суд продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ; не визначати альтернативний запобіжний захід у виді заставивідповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання, просив його задовольнити, посилаючись на зазначені в клопотанні обставини.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник, адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні просили вирішити клопотання прокурора на розсуд суду.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дійшов наступного.

Частиною третьою статті 315 КПК України встановлено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06.06.2024 застосовано відносно ОСОБА_4 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому був продовжений.

За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов`язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Так, оцінивши доводи учасників судового провадження, суд вважає реальним та таким, що продовжує існувати, ризик, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме – що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 достовірно обізнаний про тяжкість покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, та може спробувати уникнути відповідальності шляхом переховування від суду, при цьому наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнаними як менш небезпечні, ніж покарання та процедура його відбування.

Крім зазначеного, прокурор також вважає ймовірним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків по кримінальному провадженню.

Суд погоджується з доводами прокурора стосовно цього заявленого ризику, оскільки наразі свідки по кримінальному провадженню судом не допитані, крім того, обвинувачений знайомий зі свідками, вони разом проходять військову службу, тож ризик того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може здійснити спроби впливу на свідків з метою змусити їх змінити надані раніше, під час досудового розслідування, небажані для ОСОБА_4 свідчення, задля уникнення в подальшому кримінальної відповідальності, є досить реальним.

Як визначено статтею 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Тож, враховуючи, що наразі судове провадження перебуває на підготовчій стадії, безпосередньо судом в судовому засіданні свідки допитані ще не були, вірогідність того, що вони можуть змінити свої свідчення під тиском зацікавленої особи, є досить реальною.

Окрім того, встановивши ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суд також дійшов висновку про існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, адже дії ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину під час воєнного стану, щодо переховування від суду (у разі їх вчинення) можуть утворити склад іншого злочину, кваліфікованого за ч. 5 ст. 407 або ч. 4 ст. 408 КК України.

Заявлений в клопотанні ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд вважає таким, що не знайшов свого підтвердження під час судового засідання. Наведені прокурором в клопотанні доводи стосовно ймовірності вчинення обвинуваченим самокалічення або симулювання хвороби є припущеннями, які не обґрунтовані належним чином, а що стосується ймовірності перешкоджання кримінальному провадженню шляхом знищення документів, що мають значення для кримінального провадження, слід наголосити на тому, що наразі досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено, всі необхідні матеріали та письмові докази зібрані, а отже обвинувачений не має та не матиме навіть у разі застосування відносно нього запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, можливості вільного доступу до документів, які мають значення для кримінального провадження.

Так, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, з огляду на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано було доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Крім того, частиною 8 статті 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Тож, з огляду на вік обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутність доказів, які б свідчили, що стан здоров`я останнього виключає можливість його перебування в установі попереднього ув`язнення, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд вважає реальними ризики, визначені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати на свідків кримінального правопорушення або може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи наведене вище, відомості про особу обвинуваченого, з огляду на введений в Україні воєнний стан, суд вважає, що є підстави для продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.

Доказів того, що обставини, які були прийняті при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Так, відповідно до абз. третього частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Тобто, визначення розміру застави особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 КК України, є правом суду (крім випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного/обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором).

За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Таким чином, закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави.

Такими обставинами є всі обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого, інші дані про його особу, ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями те, що розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та водночас не буде завідомо непомірним для нього.

Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.

В рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, вважає за можливе визначити ОСОБА_4 розмір застави.

Так, з огляду на особу обвинуваченого, який раніше не судимий, будь-яких негативних характеристик відносно ОСОБА_4 суду не надано, з урахуванням сімейного та майнового становища обвинуваченого, зокрема рівня його матеріального забезпечення як військовослужбовця, що проходить службу в Збройних Силах України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, яке ОСОБА_4 інкримінується, враховуючи також позицію сторін у кримінальному провадженні, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому заставу в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму 121120,00 грн. Суд вважає, що застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити бажання ухилитися чи іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження, тобто зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

У разі внесення обвинуваченим у будь-який момент до 14.12.2024 застави, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов`язки, визначені частиною 5 статті 194 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 9, 26, 177-178, 181, 183, 194, 197, 199, 201, 202, 331, 371-372, 376, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , – задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти на строк 60 днів, тобто до 14 грудня 2024 року включно.

Обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти у разі внесення застави у розмірі 40 (сорока) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 121120,00 грн. (сто двадцять одна тисяча сто двадцять гривень 00 копійок), яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в будь-який момент протягом дії цієї ухвали, до 14 грудня 2024 року включно.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду із встановленою періодичністю або за викликом у зв`язку з реалізацією завдань кримінального провадження;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому розташована або тимчасово розташована військова частина, де проходить військову службу обвинувачений, без дозволу командира військової частини, прокурора або суду;

3) повідомляти прокурора чи суд про зміну дислокації військової частини або місця несення служби;

4) утримуватися від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню.

У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього вказаних вище обов`язків, до нього буде застосований інший запобіжний захід, а застава буде звернута в дохід держави.

Ухвала про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію цієї ухвали направити прокурору, обвинуваченому, захиснику, - до відома, та до гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 у Збройних Силах України, - для виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання копії ухвали.

Ухвалу постановлено та підписано в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 16.10.2024 о 13-30 год.

Суддя                                                                                 ОСОБА_1