УХВАЛА

15 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 183/4256/21

провадження № 61-15813сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Синельникова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шульга Вікторія Сергіївна, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2023 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П.,

Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник Світлана Вікторівна, про визнання частково недійсним заповіту подружжя, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В., про визнання частково недійсним заповіту подружжя, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 зазначала, що 30 січня 2012 року вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 склали заповіт подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 121. За умовами указаного заповіту належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 1223285000:02:020:0101, вони заповіли ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті вона звернулася до нотаріуса для прийняття права власності на частку у праві спільної сумісної власності, яка належала її покійному чоловіку, проте їй було відмовлено з посиланням на приписи статті 1243 Цивільного кодексу України.

При замовленні технічної документації на спірну земельну ділянку вона дізналася, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 1223285000:02:020:0101 належить на праві приватної власності лише її покійному чоловіку на підставі державного акта від 09 грудня 1994 року, а тому ця ділянка була його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, як було визначено у заповіті подружжя.

Посилалася на те, що земельна ділянка кадастровий номер 1223285000:02:020:0101, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не може входити до спадкової маси за заповітом подружжя та не відповідає вимогам частини першої статті 1243 ЦК України. Водночас, вона є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд: визнати заповіт подружжя, укладений нею та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. 30 грудня

2012 року, який зареєстрований в реєстрі за № 121, недійсним в частині спадкування земельної ділянки, яка розташована на території садового товариства «Узлісся» Орлівщинської сільської ради Дніпропетровської області; визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1223285000:02:020:0101, у порядку спадкування за законом.

Стислий виклад позиції відповідача

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову. Зазначав, що оспорюваний заповіт повністю відповідає вимогам закону, він складений щодо майна, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Посилався на те, що на момент укладання заповіту подружжя у Сімейному кодексі України не було віднесено приватизовані земельні ділянки до особистої приватної власності одного з подружжя. Отже позивачка була співвласником зазначеної земельної ділянки на момент складання подружжям заповіту.

Крім того, оскільки подружжя перебувало у шлюбі з 25 червня 1983 року, то отримання державного акту на право приватної власності на землю 09 грудня 1994 року відповідає правовій нормі, яка регулювала майнові сімейні правовідносини у той період часу. Статтям 22, 24 Кодексу України про шлюб та сім`ю було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Також посилався на пропуск позивачкою позовної давності, оскільки спірний заповіт було укладено у 2012 році, а з позовною заявою вона звернулася лише у

2021 році. Наведені позивачкою обґрунтування пропуску строку звернення із зазначеним позовом не відповідають дійсності, оскільки у 2016 році ОСОБА_2 вже зверталася до нього з позовною заявою про визнання недійсним заповіту подружжя з інших підстав (справа № 203/1371/16-ц).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірна земельна ділянка була набута у приватну власність ОСОБА_3 на підставі рішення відповідної сільської ради для ведення садівництва у 1994 році, вона не може бути об`єктом спільної сумісної власності. Водночас, за життя чоловіка позивачка не скористалася своїм правом відмовитися від спільного заповіту, таким правом не скористався і ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Належність майна особисто спадкодавцеві та наявність його волевиявлення на успадкування цього майна відповідачем, жодним чином не порушують право дружини, яка також висловила своє волевиявлення при посвідченні оскаржуваного заповіту. Крім того, призначений у спільному заповіті спадкоємець може скористатися своїм правом на отримання цієї спадщини лише після смерті другого з подружжя.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання спливу позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2023 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щосмерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя. Частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 . Оскільки позов у цій справі заявлений з приводу спадкування майна за законом після ОСОБА_3 , а позивачка претендує на визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за законом, суд апеляційної інстанції вважав, що належними співвідповідачами у справі, що переглядається, є спадкоємці першої черги за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Ураховуючи, що інших спадкоємців першої черги, окрім позивачки, не встановлено, належним співвідповідачем є територіальна громада в особі Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, яка не була залучена до участі у справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у його задоволенні.

Питання щодо застосування позовної давності апеляційним судом не вирішувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шульга В. С., подав касаційну скаргу, у якій просить суд змінити рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 рокув частині підстав для відмови у задоволенні позову, зазначивши, що позов не підлягає задоволенню з підстав пропуску позовної давності.

При відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції визначив, що підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, суди в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18, від 31 березня 2021 року у справі

№ 240/12017/19, від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19, а також порушили норми процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції матеріали цивільної справи.

У грудні 2023 року матеріали справа № 183/4256/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду у кількості п`яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо неналежності відповідача, оскільки спір у цій справі прямо зачіпає його права та інтереси. Зазначає, що спірна земельна ділянка заповідана саме йому за оспорюваним заповітом подружжя, а висновок суду апеляційної інстанції щодо неналежності відповідача створює пряму загрозу того, що позивачка звернеться до суду з позовом до Піщанської сільської ради і як наслідок, відбудеться судовий процес щодо спірного заповіту подружжя, в якому він не буде мати процесуального статусу відповідача.

Вважає, що суди безпідставно не застосували наслідки пропуску позовної давності. Акцентує увагу на тому, що заповіт складений у 2012 році. Оригінал державного акта від 09 грудня 1994 року був у позивачки, а його копія була надана нотаріусу під час оформлення заповіту. Отже всі обставини були відомі позивачці в день складення заповіту - 30 січня 2012 року. Крім того, у 2016 році позивачка зверталась до нього з позовною заявою про визнання недійсним цього заповіту подружжя з інших підстав (справа № 203/1371/16-ц), яку було залишено без розгляду. З урахуванням наведеного, вважає безпідставними посилання позивачки на її необізнаність.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновків щодо застосування статті 1243 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі

№ 358/304/21 (провадження № 61-595св22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21 (провадження № 61-595св22) зазначено, що закон визначає право подружжя на складення спільного розпорядження щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на випадок їх смерті, яке за своєю природою є одностороннім правочином. Особливість заповіту подружжя як одностороннього правочину полягає у тому, що сторона вказаного правочину поєднує у собі двох осіб - членів подружжя, що у свою чергу впливає на початок відносин спадкування.

Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя.

Визнання за позивачкою, як за чоловіком померлої, права власності на квартиру в порядку спадкування за законом змінило правовий режим спірного майна, перетворивши його з майна, обтяженого заповітом подружжя, щодо якого відносини спадкування можуть виникати лише після смерті позивача, на майно, що включено до спадкової маси після смерті спадкодавця, щодо якого можуть бути заявлені вимоги інших спадкоємців за їх наявності. Наведене може призвести до зміни у складі спадкового майна, тим самим порушивши права спадкоємця за заповітом подружжя на спадкування за таким заповітом і спотворивши волю померлої.

За обставинами справи № 358/304/21 спірне майно, яке було предметом заповіту подружжя, належало дружині на підставі свідоцтва про право особистої приватної власності.

На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

- нікчемність правочину чи його частини має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати з розширеного її тлумачення. Людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування нікчемності. Натомість відсутність вказівки про нікчемність правочину чи його частини в нормі закону не може зумовлювати такий «суровий» та «нищівний» наслідок для правочину як нікчемність. Для випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя законодавець на рівні норми закону не передбачив нікчемність спільного заповіту подружжя в цій частині;

- як свідчить зміст норм книги 6 ЦК України, і, зокрема, частини першої статті 1257 ЦК України, законодавець допускає оспорення заповіту саме заінтересованою особою (зокрема, спадкоємцем за законом або за попереднім заповітом, для відновлення чинності попереднього заповіту), а не самим заповідачем (чи одним із заповідачів за спільним заповітом подружжя). Тому конструкція оспорювання спільного заповіту подружжя, також не може бути застосована, навіть у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя;

- законодавець конструює спільний заповіт таким чином, що заповідачами можуть бути тільки особи, які мають статус подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності. Внаслідок цього виключається розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя зумовлю поширення на це майно правового режиму спільної власності;

- у спадковому праві (книга 6 ЦК України) законодавець передбачив конструкцію втрати чинності заповіту повністю або частково. Конструкція втрати чинності заповіту поширюється як на «звичайний» заповіт, так і на спільний заповіт подружжя. Втрата чинності заповіту може мати, зокрема, у разі: (1) внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом; (2) якщо права та/обов`язки не існують (припинилися) або перетворилися на інші; (3) розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя. Тому у випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжязаповіт в цій частині втрачає чинність та таке майно підлягає спадкуванню за законом.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21 (провадження № 61-595св22), викликана відмінним підходом щодо тлумачення статті 1243 ЦК України в частині того чи може бути предметом спільного заповіту подружжя майно, яке належить їм на праві особистої приватної власності, які правові наслідки включення такого майна до спільного заповіту подружжя та який порядок спадкування такого майна - за законом чи за заповітом.

Колегія суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя заповіт в цій частині втрачає чинність та таке майно підлягає спадкуванню за законом.

У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність

у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане справа розглядатиметься Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу № 183/4256/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник Світлана Вікторівна, про визнання частково недійсним заповіту подружжя, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від якого діє адвокат Шульга Вікторія Сергіївна, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 09 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 03 жовтня 2023 року.

Призначити справу № 183/4256/21 до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Синельников

Судді: А. І. Грушицький

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська