Справа №  2- 51 /11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ           УКРАЇНИ

07 квітня  2011р.                             Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі головуючого                                             судді  Болоніної М.Б.

при секретарі                                                                      Шараповій О.О.

за участю представників позивача                                   Савельєва С.Ф., Коротич Т.П.

                 відповідача                                                        ОСОБА_3                         

                 представника відповідача                                ОСОБА_4

                 представника відповідача за зустрічним позовом                                

                                                                                             ОСОБА_5

                 представника третьої особи                             Лобода С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду у м. Вільногірську цивільну справу за позовом ЗАТ «Кримський ТИТАН»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором і зустрічним позовом ОСОБА_3 до ЗАТ «Кримський ТИТАН», професійної спілки філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ЗАТ «Кримський ТИТАН»(третя особа –виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області) про визнання недійсними договору на часткове відшкодування  витрат на будівництво житла та Положення про порядок надання житла,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулось ЗАТ «Кримський ТИТАН», від імені якого виступає філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат»ЗАТ «Кримський ТИТАН»(далі –філія «ВГМК») з позовом до  ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором (ар.с.3-5), а в подальшому –із заявою про збільшення позовних вимог (ар.с.231-232),  де зазначає, що відповідно до умов договору №84 від 01.02.2006р., укладеного між філією «ВГМК» та ОСОБА_3,    відповідач на підставі добровільного волевиявлення взяла на себе зобов’язання частково відшкодувати позивачу витрати, понесені ним при будівництві квартири у АДРЕСА_1, у розмірі 20 285грн. в строк з 01.02.2006 р. до 01.02.2011р. щомісячними платежами по 339,00 гр. згідно узгодженого графіку.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, крім того, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до поданої відповідачем заяви від 12.01.2006 р. відшкодування позивачу витрат за зазначеним договором здійснювалось шляхом утримання з її заробітної плати, однак, 06.12.2006р. відповідач подала на ім’я генерального директора філії «ВГМК»заяву про відмову від виплат.  З метою врегулювання спору у досудовому порядку позивачем на адресу відповідача були направлені листи, у яких їй було запропоновано у добровільному порядку сплатити заборгованість, однак заборгованість відшкодована не була.

У порушення договірних зобов’язань відповідач у період з 01.02.2006р. відшкодувала позивачу витрати на будівництво лише у сумі 3 390грн., заборгованість за договором станом на 01.01.2011р. становить  16 611грн., яку позивач просить стягнути з відповідача та відшкодувати за її рахунок понесені судові витрати.

Під час попереднього розгляду справи відповідач ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ЗАТ «Кримський ТИТАН»(ар.с.25-27), а в подальшому –також і до професійної спілки філії «ВГМК»(ар.с.119-121) про визнання недійсними договору №84 від 01.02.2006р про відшкодування витрат на будівництво квартири у АДРЕСА_1, та Положення про порядок надання житла за адресою м.Вільногірськ Бульвар миру, 13 для працівників комбінату, затвердженого спільним рішенням адміністрації та професійної спілки  ДП«ВДГМК»від 27.08.2004р., де зазначає наступне.

На протязі багатьох років, з 1989р. відповідач та її син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1., знаходились на квартирному обліку за місцем роботи відповідача як такі, що потребують поліпшення  житлових умов, весь цей час проживали у гуртожитку. В кінці 2005р. підійшла черга відповідача на отримання жилого приміщення (квартири) за місцем її роботі на підприємстві позивача, у лютому 2006р. вона була викликана до Вільногірського міськвиконкому, де їй було запропоновано укласти з позивачем договір на часткове відшкодування витрат на будівництво житла. Вона від підписання договору відмовилась, оскільки вважала, що повинна отримати житло безкоштовно, однак представники позивача пояснили їй, що у разі відмови від укладання договору вона житло не отримує ніколи. За таких обставин, враховуючи те, що її син є інвалідом 1 групи з дитинства і потребує першочергового поліпшення житлових умов, вона була примушена підписати спірний договір на вкрай невигідних для неї умовах і взяти на себе обов’язок сплатити на користь позивача грошову суму в розмірі 20 285грн. Одразу після підписання договору відповідач на підставі рішення Вільногірського міськвиконкому отримала ордер на вселення до  жилого приміщення у АДРЕСА_1 і вселилась з сином до цієї квартири.

Позивач вважає, що зазначений договір може бути визнаний недійсним, оскільки нормами Житлового кодексу України не передбачається, що особа, яка має право на отримання жилого приміщення у безстроковий найм, повинна сплачувати підприємству, на якому вона працює та знаходиться на квартирному обліку, грошові кошти в рахунок компенсації вартості витрат на будівництво цього жилого приміщення, тобто укладення з нею спірного договору є суттєвим порушенням її житлових прав та прав сина-інваліда 1 групи. Договір з позивачем відповідач уклала під впливом тяжких обставин та на вкрай невідних для себе умовах, сума 20 285грн., яку вона повинна сплатити, для неї дуже велика, приймаючи до уваги її дохід та перебування на утриманні сина-інваліда. Згідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Крім того, позивач вважає, що укладення спірного договору є порушенням  публічного порядку, спрямованим на порушення її конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Під час розгляду справи відповідач дізналась, що при укладенні спірного договору позивач керувався Положенням про порядок надання житла, яке є додатком до колективної угоди на 2004р. і затверджене спільним рішенням підприємства позивача від 27.08.2004р., вона вважає, що Положення не відповідає нормам законодавства про працю України, нормам житлового та цивільного законодавства, виходячи з наступного.

Положення розроблене згідно до Закону України «Про підприємства в Україні», однак з 01.01.2004р. цей закон визнаний таким, що втратив силу, тобто Положення розроблено на підставі нормативно-правового акту, який станом на 27.08.2004р. вже не діяв. Також умови спірного Положення погіршують її права порівняно з Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2003-2004роки та колективною угодою між   адміністрацією та професійною спілкою  ДП «ВДГМК» на 2003р., якими передбачалось, що підприємство позивача забезпечує виконання програм житлово-цивільного будівництва у вигляді 9-поверхового житлового будинку (саме того, у якому отримала  квартиру відповідач), та розподіляє житло працівникам комбінату відповідно з житловим законодавством України та за узгодженням з професійною спілкою, працівники комбінату не зобов’язувались укладати договори на відшкодування витрат на будівництво будинку. Крім того, колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом підприємства позивача на 2004р. було передбачено, що житло буде розподілятись тільки працівникам комбінату згідно з установленою чергою та відповідно до Положення про порядок надання та використання цільової позики на будівництво житла, затвердженого на зборах трудового колективу комбінату 29.07.2003р., однак в подальшому позивач в порушення Галузевої угоди на 2003-2004р.р. вніс зміни до колективного договору і замінив Положення про порядок надання та використання цільової позики на будівництво житла на спірне Положення. Умови спірного Положення не відповідають також Правилам обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, згідно яких житло надається громадянам, які перебувають на квартирному обліку, в порядку черговості, при цьому не потрібно подавати заяву про добровільну участь у витратах на будівництво житла.  

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, зустрічні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що розподіл житла в будинку по Бульвару Миру, 13 проводився згідно діючого законодавства, спільне рішення адміністрації і профкому було затверджено виконкомом, який перевірив його законність та провів видачу ордерів. На підприємстві був розроблений Порядок отримання житла і затверджений на конференції трудового колективу. Спочатку цей порядок передбачав залучення банківських установ для видачі працівникам комбінату цільової позики, але згодом банк відмовився від укладання таких договорів через те, що об’єм коштів був незначний, тому  спільним рішенням адміністрації і профкому Положення про порядок надання житла було переглянуто, з серпня 2004р. йшла мова про те, що працівники за їх згодою будуть частково компенсувати затрати на будівництво житла, ця інформація розповсюджувалась у пресі та на робочих місцях. Позивач підписала договір №84 після отримання нею ордеру, погодилась з графіком відшкодування витрат, законність цих документів не оспорювала, до 01.12.2006р. вносила платежі, тобто частково виконала умови договору. На думку представника позивача, спірні договір і Положення відповідають вимогам діючого цивільного законодавства, отримання житла відповідачем здійснено у відповідності до Житлового кодексу України, невиконання позивачем зобов’язань за договором не передбачає вилучення у неї наданої квартири.  

Відповідач позов не визнала, підтримала свої зустрічні позовні вимоги, суду також пояснила, що з 1989р. перебувала на  квартирному обліку на отримання житла, договір на часткове відшкодування витрат на будівництво квартири підписала тому, що побоювалась не отримати квартиру. Внесення платежів за договором вона припинила через матеріальні труднощі, оскільки мала невелику зарплату, повинна була витрачати певні кошти на лікування дитини-інваліда та догляд за нею.

З пояснень представника відповідача виходить, що спірний договір укладений відповідачем на невигідних для неї умовах, вона отримала житло по черзі і не повинна сплачувати його вартість. Положення про порядок надання житла суперечить вимогам КЗпП України і погіршує становище відповідача.

Представник відповідача за зустрічним позовом –професійної спілки філії «ВГМК»–позов не визнав, суду пояснив, що спірне Положення є частиною колективного договору, зареєстроване виконавчим комітетом міської ради, не суперечить Галузевій угоді. Прийняттю Положення передували тривале обговорення серед трудових колективів цехів та освітлювання у пресі.  

Представник третьої особи по справі –виконавчого комітету Вільногірської міської ради – проти зустрічного позову заперечувала, суду пояснила, що спільне рішення адміністрації і профкому підприємства позивача про надання житла було ретельно перевірено і затверджено, на підставі рішення видавались ордери. Підстав для того, щоб не видавати ордери, у виконкому не було, до укладення спірного договору виконком відношення не має. Спірне Положення прийнято у відповідності до діючого законодавства, обговорювалось у колективі підприємства.

Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши в сукупності надані по справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а у зустрічному позові відповідача слід відмовити з наступних  підстав.

Згідно ст.ст.10,11,58-60  ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених  позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів тощо.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду договір №84 від 01.02.2006р., укладений між сторонами (ар.с.12), додаток №1 до договору №84 від 01.02.2006р. щодо графіку часткового відшкодування витрат з 01.02.2006 р. по 01.02.2011р. у сумі 339грн. щомісяця (ар.с.13), заяву відповідача ОСОБА_3 від 12.01.2006 р. про утримання з її заробітної плати коштів на відшкодування витрат за договором №84 від 01.02.2006р. (ар.с.14), заяву ОСОБА_3 від 06.12.2006р. про припинення утримань з її зарплати у зв’язку з важким матеріальним станом (ар.с.15),   листи позивача від  23.07.2007р., 13.09.2007р. та 17.03.2008р. на адресу відповідача про необхідність відшкодування наявної заборгованості з повідомленням про вручення (ар.с.16,17,18), довідку позивача про розмір заборгованості  ОСОБА_3 станом на 01.01.2011 р. у сумі  16 611грн (ар.с.235), розрахунок ціни позову (ар.с.234).

Згідно з п.1ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно  ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, ч.1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Правові наслідки порушення зобов’язання регламентуються ст.ст. 611,612 ЦК України.

У судових засіданнях з пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що на підставі укладеного між сторонами договору відповідач взяла на себе зобов’язання частково відшкодувати позивачу витрати, понесені ним при будівництві квартири, до грудня 2006р. у добровільному порядку сплачувала кошти у відшкодування витрат на будівництво житла, що свідчить про її згоду з умовами договору, але в порушення норм діючого законодавства та умов договору свої обов’язки щодо своєчасного та повного відшкодування витрат не виконала, у зв’язку з чим заборгованість станом на 01.01.2011р. становить  16 611грн.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги позивача є цілком законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги відповідача, на думку суду, свого підтвердження під час судового розгляду справи не знайшли, у той час як заперечення  позивача проти зустрічного  позову виявились обґрунтованими та такими, що відповідають іншим зібраним по справі доказам.

Під час розгляду справи з  письмових матеріалів, наданих відповідачем та витребуваних від позивача за клопотанням представника відповідача,  судом встановлено наступне.

Відповідач ОСОБА_3 та її повнолітній син, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1., який згідно медичної документації є інвалідом 1 групи з дитинства безстроково (ар.с.28,29,30), перебували на квартирному обліку за місцем роботи відповідача з 09.10.1989р. (ар.с135-154).

У відповідності до протоколу №7 засідання комісії про надання житла з добровільним залученням коштів на будівництво житла по Бульвару Миру, 13 від 08.02.2005р. (ар.с.62-66) було вирішено надати ОСОБА_3 житло у 1 блок-секції на нижньому поверсі у зв’язку з хворобою дитини, протоколом №9 засідання комісії про надання житла з добровільним залученням коштів на будівництво житла від 28.10.2005р. (ар.с.69-71) затверджено список працівників комбінату на отримання житла з добровільним залученням коштів на будівництво, у  якому під №6 значиться ОСОБА_3

Згідно спільного рішення адміністрації філії «ВГМК»і профкому ДП «ВДГМК»№31 від 22.11.2005р., яке затверджено рішенням виконавчого комітету Вільногірської міської ради №3 від 03.01.2006р. (ар.с.72-76), відповідачу ОСОБА_3 за її заявою від 02.09.2005р., де вона зазначила, що ознайомлена з умовами надання житла, оговореними у рішенні трудового колективу (ар.с.155), надано квартиру у АДРЕСА_1 на склад сім’ї 2 особи, 12.01.2006р. їй видано ордер на вселення до вказаної квартири (ар.с.159) та в цей же день з нею укладено договір найму  жилого приміщення (ар.с.77-80).

01.02.2006р. між  філією «ВГМК»та  ОСОБА_3 укладено спірний договір №84 від   (ар.с.12-13), згідно якого  ОСОБА_3 на підставі добровільного волевиявлення  взяла на себе   обов’язок частково відшкодувати затрати на будівництво квартири, яка їй була надана в найом, у сумі 20 285гр. в строк з 01.02.2006р. до 01.02.2011р.

Крім того, свідки з боку позивача – ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, та з боку відповідача за зустрічним позовом професійної спілки філії «ВГМК»– ОСОБА_10, ОСОБА_11 – довели відсутність будь-яких порушень при розподілі житла працівникам підприємства позивача та укладенні спірного договору, у той час як показання свідків  ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які були допитані за клопотанням відповідача, стосувались лише обставин видачі їм ордерів та підписання договорів і не дають жодних підстав вважати спірний договір недійсним, до того ж вказані свідки підтвердили, що питання часткового відшкодування витрат на будівництво житла, яке вони отримали, тривалий час обговорювалось на підприємстві, було затверджено загальними зборами трудового колективу, хоча вони (свідки) з цим не погодились.   

Аналізуючи  надані суду докази та надаючи їм юридичну оцінку, суд доходить наступних висновків.

Колективним договором на 2004р. між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ВДГМК» (ар.с.48-50), прийнятим на конференції трудового колективу 19.12.2003р., зокрема, п.6.6, передбачається, що адміністрація підприємства зобов’язується забезпечити виконання програми житлово-комунального будівництва, розподіляти житло тільки працівникам комбінату згідно з установленою чергою та відповідно до Положення про порядок надання та використання цільової позики на будівництво житла, затвердженого на зборах трудового колективу комбінату 29.07.2003р.  

Вказане Положення (ар.с.51-54) регламентує порядок надання та використання грошової позики, що видається підприємством працівнику комбінату, який працює на умовах безстрокового трудового договору або контракту, для будівництва житла в блок-секціях жилого будинку у АДРЕСА_1 і має на меті забезпечення одержання житла працівниками комбінату за рахунок використання грошових коштів підприємства, забезпечення залучення додаткових грошових коштів для будівництва житла, забезпечення гарантій та взаємної користі при отриманні та використанні грошової позики для всіх учасників, забезпечення можливості формування у працівників  зацікавленості в роботі на підприємстві. Розмір цільової грошової позики визначається комісією з урахуванням потреби в одержанні житла або поліпшенні житлових умов, професійних, морально-ділових якостей працівника, а також ринкової  вартості квартири, визначеної експертним шляхом.  Робота про обговоренню та прийняттю згаданого Положення висвітлена у печатному органі позивача «Вісник комбінату»у випусках від 07.08.2003р., 14.08.2003р., 25.09.2003р. (ар.с.44,45,46). У випуску газети від  22.01.2004р. (ар.с.47) розміщено попередній список працівників комбінату на отримання та використання цільової позики на будівництво житла у АДРЕСА_1 який підготовлений згідно поданих заяв працівників, колективного договору та Положення про порядок надання та використання цільової позики, у цьому  списку  під №13 на отримання 2-кімнатної квартири значиться  відповідач ОСОБА_3  Прохання  відповідача надати їй цільову позику на будівництво 2-кімнатної квартири зафіксовано її заявою від жовтня 2003р. (ар.с.152), адміністрація та цеховий профспілковий комітет за місцем її роботи клопотали про виділення їй грошової позики (ар.с.61).  

Спільним рішенням адміністрації і профкому ДП «ВДГМК»від 27.08.2004р. (ар.с.55) Положення про порядок надання та використання цільової позики на будівництво житла було змінено та затверджено Положення про порядок надання житла за адресою АДРЕСА_1 для працівників комбінату (ар.с.56-57), яким регламентувався порядок надання житла з урахуванням добровільної участі у витратах на будівництво житла у блок-секціях цього будинку. Пунктами 3.1,3.6,4.1,4.2 Положення передбачались подача працівником заяви про добровільну участь  в затратах на будівництво, згода працівника на надання житла і оформлення всіх необхідних документів і договорів, розмір добровільної участі визначався у відповідності до незалежної експертної оцінки житла, строк виплати визначався договором, укладеним з працівником. Аналогічне Положення є додатком до колективного договору філії «ВГМК»на 2005р., прийнятого на конференції трудового колективу 10.02.2005р. (ар.с.58-60).

Таким чином, питання про часткове відшкодування витрат на будівництво житла за рахунок працівників підприємства позивача, яким будуть надаватися жилі приміщення або поліпшуватися житлові умови, виносилось на обговорення та вирішення трудового колективу підприємства, починаючи з липня 2003р., було внесено до колективних договорів адміністрації та трудового колективу на 2004р. і 2005р., відповідач ОСОБА_3 протягом цього часу виконувала всі необхідні дії, направлені на оформлення та отримання цільової грошової позики на будівництво житла –за її заявою була внесена до списку працівників на отримання квартири у будинку АДРЕСА_1, до списку на отримання цільової грошової позики, надала заяву на видачу їй цільової грошової позики. У зв’язку з відмовою банківських установ на видачу позики і з метою створення умов для продовження будівництва житла адміністрацією та профкомом підприємства було переглянуто існуюче Положення і спільним  рішенням від 27.08.2004р. затверджено нове Положення, яке регламентувало порядок надання житла у будинку АДРЕСА_1 з частковим відшкодуванням витрат, і до якого були включені майже всі статті попереднього Положення.    

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що жиле приміщення було надано сім’ї відповідача з додержанням вимог діючого житлового законодавства, зокрема ст.58,60 Правил обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, та надання жилих приміщень в УРСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11.12.1984р. №470, та ст.ст.9,31,52,58,61 Житлового кодексу України, які регламентують право та порядок одержання громадянами жилих приміщень. Спільне рішення адміністрації  філії «ВГМК»і профкому ДП «ВДГМК»№31 від 22.11.2005р. про виділення квартир працівникам комбінату, у тому числі  відповідачу, затверджено рішенням Вільногірського міськвиконкому, порушень при цьому не виявлено. Встановлений за згодою між адміністрацією підприємства та трудовим колективом порядок надання квартир з залученням коштів працівників для часткового відшкодування витрат на будівництво житла, викладений у спірному Положенні, не суперечить закону і Галузевим угодам, є частиною колективних договорів і відповідає взаємним інтересам сторін.  Колективні договори у цій частині оскаржені або скасовані не були, у відповідності до ст. 18 КЗпП України поширюються на всіх працівників підприємства  і є обов’язковими для обох сторін.

Ствердження відповідача про укладення спірного договору на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки вона вважала, що у випадку відмови від підписання договору не зможе    отримати квартиру, позбавлені будь-яких підстав. Укладення зазначеного договору відбулось 01.02.2006р., в той час як вже 12.01.2006р. відповідач отримала ордер на квартиру і з нею було укладено договір найму жилого приміщення, тобто не було жодної законної підстави для позбавлення її права на отримання житла. Більше того, п.1.2 договору №84 від 01.02.2006р. передбачає, що квартира передається позивачу на підставі договору найму жилого приміщення, а не цього договору, договір не містить посилань на те, що при порушенні зобов’язань за договором або у випадку його розірвання  відповідач повинна буде повернути квартиру підприємству. Протягом 10 місяців після укладення договору ОСОБА_3 здійснювала встановлені  платежі, тобто не відмовлялась від виконання договору,  сумніву у його законності у неї не виникало.

Пропозиція позивача про застосування строку позовної давності стосовно зустрічних позовних вимог про визнання недійсним Положення про порядок надання житла належним чином не обґрунтована,  учасниками процесу не  обговорювалась, оскільки представник позивача не був присутній у судових засіданнях після заявлення такого клопотання, тому судом до уваги не приймається.    

Згідно ст.88 ЦПК України за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору (державного мита) у сумі 166грн.11коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30грн., які підтверджені документально (ар.с.1,2,203).

У зв’язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову судові витрати відповідача за рахунок позивача відшкодуванню не підлягають.

Крім того, суд враховує наступне.

При подачі зустрічного позову відповідач ОСОБА_3 сплатила судовий збір та витрати на ІТЗ за ставками, встановленими для оплати позовної заяви немайнового характеру, у той час як відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»від 28.04.1978р. (з подальшими змінами та доповненнями), позови про визнання угод недійсними оплачуються державним митом залежно від вартості відшукуваного майна або розміру грошових сум, обумовлених угодою.

Сума договору, який оспорюється відповідачем, становить 20 285грн., тобто судовий збір з цієї суми складає  202грн.85коп.

Розмір витрат з ІТЗ  розгляду справ позовного провадження з розгляду спору майнового характеру у відповідності до Порядку оплати витрат з ІТЗ судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою КМУ України від 21.12.2005р. №1258, на день подачі зустрічного позову відповідачем, тобто 10.06.2008р.,   становив 30грн.

Таким чином, з урахуванням судового збору у сумі 8грн.50коп. та витрат на ІТЗ у сумі 7грн.50коп., оплачених  при подачі зустрічного позову (ар.с.23,24), з відповідача  ОСОБА_3 слід сягнути у дохід держави додатково судовий збір у сумі 194грн.35коп. та витрати на  ІТЗ у сумі 22грн.50коп.

Керуючись ст.ст.10,11,58-60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.525,526,611,612, 625, 629 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ЗАТ «Кримський ТИТАН»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м.Дніпропетровська, яка не працює, мешкає та зареєстрована у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь  ЗАТ "Кримський ТИТАН"  з перерахуванням філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат»ЗАТ «Кримський ТИТАН»(51700 м.Вільногірськ Дніпропетровської обл., вул.Степова, 1, р/р 2600201255 у АБ «Кліринговий Дім», МФО 300647, ЄДРПОУ 33173973) 16 611грн. у відшкодування заборгованості за договором №84 від 01.02.2006р. за період з 01.12.2006р. по 01.01.2011р., та 196грн.11коп. у  відшкодування судових витрат, всього –16 807грн.11коп.

          У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ЗАТ «Кримський ТИТАН», професійної спілки філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат»ЗАТ «Кримський ТИТАН» про визнання недійсними договору на часткове відшкодування  витрат на будівництво житла та Положення про порядок надання житла –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м.Дніпропетровська, яка не працює, мешкає та зареєстрована у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь держави судовий збір (державне мито) у сумі 194грн.35коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 22грн.50коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Копію повного рішення направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, в порядку ст.222 ЦПК України.

СУДДЯ                                            М.Б. БОЛОНІНА