Справа № 2-196/11

 РІШЕННЯ  

іменем України

18 квітня 2011 року                                                                   Верхньодніпровський районний суд

                                                                                                     Дніпропетровської області

В складі: головуючого –судді Петрюк Т.М.

               При секретарі –Рудовій Л.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2  про розірвання шлюбу та стягнення аліментів ,-

                                                  ВСТАНОВИВ:  

    До суду звернулася позивач ОСОБА_1, з позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів до відповідача  ОСОБА_2., посилаючись на наступне: 29.03.1996   року вона вступила в  зареєстрований шлюб з відповідачем по справі, який був зареєстрований   відділом реєстрації актів  громадянського стану м. Верхівцево Дніпропетровської області.  Актовий запис № 13.

      Від шлюбу сумісних дітей не мають

      З 01.06.2009 року вона з відповідачем фактично припинили шлюбні відносини та стали проживати окремо за різними адресами, оскільки відповідач став проживати з іншою жінкою з якою має намір створити нову сім»ю. внаслідок чого вона перестала відчувати до відповідача почуття любові та поваги.

      Таким чином їхнє подальше життя та збереження шлюбу стало неможливим. Відповідач не бажає  добровільно розірвати шлюб в органах реєстрації актів цивільного стану.

    В зв»язку з захворюванням на цукровий діабет, їй у встановленому законом порядку згідно висновку МСЕК було безстроково встановлено П групу інвалідності та було призначено пенсію по інвалідності. В теперішній час вона перебуває на «Д»обліку у лікаря ендокринолога Верхньодніпровської ЦРБ в зв»язку з зазначеним захворюванням та потребує постійного лікування. Розмір призначеної пенсії не дозволяє їй повною мірою забезпечити свою життєдіяльність, оскільки значну частину пенсії вона витрачає на лікування.

      Відповідач працює, отримує заробітну плату, тому вважає, що він може надавати їй матеріальну допомогу в розмірі ј частини всіх видів його прибутку.  

      В  судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала,  давши пояснення фактично установлені матеріалами справи

     Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги  не визнав при цьому  пояснив, що він не бажає розривати шлюб до тих пір, поки не буде  вирішений спір про поділ їхнього з  позивачкою спірного майна. Проте  спільно з позивачкою жити не бажає, просить не надавати йому строку для примирення. Проти задоволення позовних вимог про стягнення аліментів заперечував, посилаючись на те, що він в даний  час не працює, так як хворіє вже протягом 5-ти місяців. Переніс інфаркт, потребує оперативного лікування. За даний період  він ніяких коштів не отримував, так як  на роботі  лікарняний  лист оплачується тільки за перші 5-ть днів, а від Фонду  соціального страхування він ніяких коштів ще не отримував.

    Представник  відповідача проти задоволення позовних вимог про стягнення аліментів заперечував посилаючись на те, що  у позивачки є двоє  повнолітніх дітей,  які в першу чергу повинні  її   утримувати. Відповідач в даний час хворіє, вже 5-ть місяців перебуває на лікарняному листі, ніяких прибутків не отримує.  На даний час вирішується питання чи буде він в подальшому працювати, тому невідомо, який прибуток  він буде отримувати. Але він потребує подальшого лікування та проведення операції. Крім того  законодавством передбачено стягнення аліментів на одного із подружжя, якщо сума отримуваного ним прибутку менше ніж, встановлений законом  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Позивач отримує пенсію  більшу ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили  працездатність, тому немає навіть  підстав, передбачених законом для задоволення позовних вимог в цій частині.

     Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, а позовні вимоги про стягнення аліментів задоволенню не підлягають за наступними підставами:  29.03.1996   року позивач вступила в  зареєстрований шлюб з відповідачем по справі, який був зареєстрований  відділом реєстрації актів громадянського стану  м. Верхівцево Дніпропетровської області.  Актовий запис № 13.

    Від шлюбу сумісних дітей не мають

  З червня 2009 року сторони  припинили подружні відносини та ведення спільного господарства та спільне проживання. Відповідач ОСОБА_2, став проживати з іншою жінкою за іншою адресою, що привело до втрати  почуттів поваги та любові між сторонами

        На пропозицію суду надати строк для примирення відповідач ОСОБА_2,. категорично відмовився, пояснивши, що не має наміру проживати однією сім»єю з позивачкою.

     За таких обставин, суд вважає, що причини, які спонукали позивача на розірвання шлюбу є обгрунтованими, подальше проживання сторін та їх примирення стало не можливим, шлюб між ними потрібно розірвати.

        Посилання  відповідача на те, що він не бажає зараз розривати шлюб так як  між ними існує спір про розподіл  майна, нажитого за час шлюбу є безпідставним. Так спір про розподіл майна  не  пов»язаний з предметом  позову про розірвання шлюбу. Справа про розподіл майна між сторонами розглядається судом в самостійному провадженні.

       Після розірвання шлюбу,  відповідно до прохання позивачки суд вважає за можливе  залишити їй прізвище, обране при реєстрації шлюбу -  “ОСОБА_1.”.

        Відповідно до ст. 115 СК України рішення суду після набрання ним законної сили  надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану громадян для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

            Відповідно до ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

     Непрацездатним є той із подружжя, який досяг пенсійного віку , встановленого законом, або є інвалідом  1,П чи Ш групи

     Судом встановлено, що  позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1  є інвалідом П групи, тобто є напрацездатною як за віком так і за станом здоров»я.

         Згідно довідки МСЕК № 055716 ОСОБА_1,. встановлена П група інвалідності з 01.03.1998 року безстроково. Тобто судом встановлено, що непрацездатною  позивач  стала в період перебування у шлюбі з відповідачем.

     Відповідно до п. 4 ст. 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія або доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          Судом встановлено, що  позивачка є непрацездатною, отримує пенсію в розмірі 845 грн.15 коп. Тобто отримує  прибуток, який більший від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб непрацездатного віку, який з 01.04.2011 року складає 764 грн.

          Суд також встановив, що позивачка, хоч отримує пенсію і більшу  від прожиткового мінімуму, але розмір її пенсії є не набагато більшим від нього та на думку суду не мже забезпечити всіх невідкладних потреб позивачки, як хворої людини.

            Відповідач надав суду довідку відповідно до якої його заробіток з липня 2010 року по грудень 2010 року  складав середньому 3000 грн. За таких обставин суд вважає, що  відповідач мав можливість надавати допомогу позивачці, так як дійсно вона хворіє, потребує лікування, що підтверджується медичною довідкою і її пенсія, хоч і більша прожиткового мінімуму, але є невеликого розміру.

          Проте судом також встановлено, що листопада 2010 року по даний час  відповідач хворіє, декілька раз перебував на стаціонарному лікуванні, потребує лікування в подальшому та проведення операції.  Його прибуток на даний час є не визначений, не визначеним  він є поки що і в подальшому, так  як невідомо, чи при тих захворюваннях, що має відповідач, він буде працювати  та отримувати заробіток   в тому ж розмірі.

          Тому оцінюючи всі докази в сукупності, суд вважає, що на час розгляду справи відповідач не має можливості надавати допомогу  позивачці, так як  його прибуток на даний  час є невизначеним. Також суд враховує, що позивач має двох повнолітніх дітей, які також повинні  надавати допомогу непрацездатній матері. За даних обставин суд вважає за можливе відмовити у задоволенні позовних вимог  про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини.

             Відповідно до ст. 88 ЦПК України,  з відповідача на користь  позивачки підлягають стягненню понесені нею судові  втрати. А саме  сплачений судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього 38 грн. Дані  кошти позивач сплачувала  стосовно вимоги про розірвання шлюбу, яка задоволена. За позовними вимогами про стягнення аліментів позивач звільнена  від оплати судових витрат

             На основі ст. 110, 75  Сімейного Кодексу України, керуючись ст. 10,60,81,88,212 ЦПК України суд,-

                                                        ВИРІШИВ:

 Шлюб, зареєстрований 29.03.1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану м. Верхівцево  Дніпропетровської області.  Актовий запис № 13 між  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 –розірвати.

     Після розірвання шлюбу   позивачці присвоїти  прізвище -  ОСОБА_1

     Після набрання рішенням законної сили його копію направити   відділу реєстрації актів цивільного стану Верхньодніпровського районного управління юстиції для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

      У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 - відмовити

         Стягнути з  ОСОБА_2  судовий збір 17 грн., на користь держави

            Сттянути з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 38.5 грн на відшкодування понесених нею судових витрат

       Рішення може бути оскаржене до  судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги, через Верхньодніпровський районний суд. Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення

     Головуючий.