копія
Справа № 11-743/2007 року головуючий в І-ій інстанції: Намистюк В.П.
Категорія: ст.ст. 296 ч.2, ч.2 ст. 122, 15 ч.3, 289 ч.3 КК доповідач: Шершун В.В.
ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26» грудня 2007 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:
головуючого-судді: Шершуна В.В.,
суддів: Бойко Л.В., Козачка С.В.,
з участю прокурора: Підлісного
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. та потерпілого ОСОБА_4. на вирок Волочиського районного суду від «30» жовтня 2007 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1р. н., уродженця та жителя м. Волочиськ, вул. Незалежності, 25, кв. 35, гр-на України, з середньою освітою, не працюючого, неодруженого, військовозобов'язаного, раніше не судимого
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2р. н., уродженця м. Стрий, Львівської обл., жителя с. Рябіївка, Волочиського р-ну, Хмельницької обл., гр-на України, з середньою освітою, не працюючого, неодруженого, невійськовозобов'язаного, раніше не судимого
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3р. н., уродженця м. Нетішин, Хмельницької обл., жителя с. Курилівка, Волочиського р-ну, Хмельницької обл., гр-на України, з середньою освітою, не працюючого, неодруженого, невійськовозобов'язаного, раніше не судимого
засуджено кожного за ст.ст.:
- 296 ч.2 КК України до 2 років позбавлення волі;
- 122 ч.2 КК України до 3 років позбавлення волі;
- 15 ч.3, 289 ч.3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - до 4 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. до відбуття 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 81 КПК України.
Міру запобіжного заходу засудженим до вступу вироку в закону силу залишено попередню - підписку про невиїзд.
Згідно вироку суду першої інстанції 05.11.2006 року, між 18 та 19 год. ОСОБА_1., ОСОБА_3. та ОСОБА_2., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на вул. Кірова в с. Гарнишівка Волочиського р-ну зупинили автомобіль ВАЗ-2101, д.н. НОМЕР_1під керуванням ОСОБА_4., та отримавши відмову водія підвезти їх, грубо порушуючи громадський порядок, безпричинно, з хуліганських мотивів, з особливою зухвалістю, групою осіб побили потерпілого ОСОБА_4. умисно заподіявши останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, з тривалим розладом здоров'я, з метою примусу його передати ключі від автомобіля для незаконного заволодіння ним, поєднаним з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, групою осіб, однак не одержавши ключі і не змігши запустити двигун напряму шляхом з'єднання проводів, не змогли довести злочин до кінця з причин, що не залежали від їх волі та пошкодили автомобіль.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1. просить змінити вирок місцевого суду, виправдати його за ч.2 ст. 296 та ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 289 КК України за відсутністю в його діях складу злочину та призначити йому покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
При цьому апелянт вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд неправильно застосував кримінальний закон та обрав йому покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даних про його особу.
Так, на думку засудженого, в дійсності його збив автомобіль під керуванням ОСОБА_4., чим йому було заподіяно тілесні ушкодження, у зв'язку з цим, він зупинив даний транспортний засіб та хотів лише з'ясувати у водія причини того, чому він це зробив, при цьому суперечка переросла у бійку, в ході якої потерпілий отримав ушкодження, тому він, разом з іншими засудженими вирішили відвезти ОСОБА_4. у лікарню, для надання останньому кваліфікованої та швидкої медичної допомоги, - для цього, не знайшовши ключа від запалення автомобіля потерпілого, намагалися завести його за допомогою прямого з'єднання електропроводів.
В зв'язку з цим, апелянт вважає, що він діяв виключно в межах крайньої необхідності і в його діях не було умислу на заволодіння транспортним засобом.
Також, на думку ОСОБА_1., суд при призначенні покарання не в повній мірі врахував, що він повністю відшкодував заподіяну ним матеріальну та часткова - моральну шкоду і щиро розкаявся у скоєному.
В своїх апеляційних скаргах засуджені ОСОБА_3. та ОСОБА_2. просять змінити вирок місцевого суду, призначивши їм покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
При цьому вони посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та призначенням їм несправедливо суворого покарання, без достатнього врахування даних про їх особи.
Зокрема, як вказують засуджені, висновок суду про заявлення потерпілим цивільного позову не відповідає дійсності.
Також апелянти вказують, що суд при призначенні їм покарання не в повній мірі врахував, що вони:
- частково відшкодували завдану ними шкоду та досягли домовленість з потерпілим про порядок повного відшкодування шкоди, а тому застосування покарання у вигляді позбавлення волі утруднить це виконання;
- злочин вчинили вперше та щиро розкаялися у вчиненому.
В своїй апеляції потерпілий ОСОБА_4. просить змінити вирок місцевого суду, застосувавши до ОСОБА_1. покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
На думку апелянта, суд не в повній мірі врахував, що ОСОБА_1. щиро розкаявся у вчиненому, повністю відшкодував заподіяну матеріальну та частково - моральну шкоду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про необхідність скасування вироку через істотні порушення вимог КПК України, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню.
Ст. 334 КПК України встановлює, що мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.
Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не зв'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, або перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Названим вимогам оскаржуваний вирок не відповідає.
Так, виклавши фабулу інкримінованих засудженим злочинів, суд не розмежував їх об'єктивної сторони та не визначив умислу засуджених на скоєння певних видів злочину. Зокрема, інкримінуючи засудженим ст. 122 ч.2 КК України, як навмисне спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень з метою примусу потерпілого до певних дій - для незаконного заволодіння транспортним засобом, суд першої інстанції не врахував, що такі дії охоплюються диспозицією ст. 289 ч.3 КК України. Однак, оскільки судом не визначено моменту та послідовності виникнення у засуджених умислу на вчинення тих чи інших дій, апеляційна інстанція позбавлена можливості дати належну оцінку рішенню суду.
Колегія суддів також враховує, що всупереч вимогам закону, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку не вказав які саме тілесні ушкодження спричинені потерпілому і який механізм їх нанесення, обмежившись лише вказівкою про спричинення ОСОБА_4середньої тяжкості тілесних ушкоджень (причому в посиланні на висновок судово-медичної експертизи - з короткочасним розладом здоров'я). Цей недолік позбавляє апеляційну інстанцію можливості визначитись з умислом засуджених на вчинення тих чи інших дій за об'єктивною стороною злочину.
Крім того, всупереч вимогам закону, суд у вироку лише навів докази по справі, без зазначення мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відкидає інші.
Так, не мотивовано судом виключено з обвинувачення засуджених епізод відносно нападу на потерпілого ОСОБА_5.
Не вмотивована і кваліфікація дій засуджених. Зокрема, кваліфікуючи дії засуджених ОСОБА_1., ОСОБА_3. та ОСОБА_2.за ст. 15 ч.3 ст. 289 ч.3 КК України, суд не вказав, в чому полягає незакінченість замаху на заволодіння транспортним засобом.
Як видно з матеріалів справи - показів свідків, самих засуджених, протоколу огляду місця події, - засуджені штовхаючи автомобіль потерпілого, тобто буксируючи, відтягли його за 52 м. від місця, де його залишив власник.
При цьому суд, а також і органи слідства, не врахували, що згідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.205 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», незаконне заволодіння транспортним засобом «визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна, чи буксирування».
Крім того, вказуючи в фабулі злочину, що засуджені групою осіб намагались незаконно заволодіти транспортним засобом з застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, суд мотивуючи кваліфікацію дій засуджених за ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 289 КК України, вказав лише кваліфікуючу ознаку - вчинення злочину групою осіб (для ч.3 ст. 289 КК України необхідна організована група), інших кваліфікуючих ознак, за якими могли б кваліфікуватись дії засуджених за ст. 289 ч.3 КК України, суд у вироку не навів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що як встановлено і слідством і судом, засудженими було пошкоджено автомобіль потерпілого, однак оцінку цих пошкоджень суд не проводив, що позбавляє можливості вирішити питання про характер завданої засудженими потерпілому шкоди - значної чи великої.
Крім того, як встановлено колегією суддів, місцевий суд не вирішив у вироку в чому полягає особлива зухвалість дій засуджених, кваліфікованих за ст. 296 ч.2 КК України і не мотивував виключення з їх обвинувачення ознаки особливого цинізму.
Названі недоліки колегія суддів вважає істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки вони перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок.
Згідно ч. 2 ст. 374 КПК України апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляції засуджених ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. задоволити частково.
Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від «30» жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд, в іншому складі.
Головуючий: /підпис/
судді: /підпис/
Копія вірна, згідно оригіналу
cуддя апеляційного суду Шершун В.В.