ц
Справа № 2-а-9965/09/0470
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2011 р. м. Дніпропетровськ
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Барановський Р.А. розглянувши у письмовому проваджені адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства Арселорміттал Кривий Рігпро стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
ВСТАНОВИВ:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду із адміністративним позовом до Відкритого акціонерного товариства Арселорміттал Кривий Рігз проханням : стягнути з Відкритого акціонерного товариства Арселорміттал Кривий Рігна користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 46293190,00 грн.; стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1777658,88 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції за не здійснення працевлаштування інвалідів.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Частиною 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні№ 875-XII від 21.03.1991 р. передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (набрав чинності з 01.01.2006), визначено що:
робоче місце інваліда - це місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
спеціальне робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
В 2008 р. відповідач подав до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік, згідно з яким кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, становить 1684 осіб, а фактично серед штатних працівників облікового складу налічується 544 інвалідів.
Із змісту статті 18 Закону Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українівбачається, що законодавцем передбачено три обов’язки підприємства яке використовує найману працю, а саме: звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, крім того, самостійно здійснювати заходи по працевлаштуванню інвалідів.
Матеріалами справи підтверджено, що протягом 2008 року відповідачем подавалися до Центрально-міського центру зайнятості звіти форми № 3-ПН про наявність 1448 вакансій для працевлаштування інваліда на посадах до Відкритого акціонерного товариства Арселорміттал Кривий Ріг .
Крім цього, про наявність зазначених вакансій для працевлаштування інваліда підприємство відповідача повідомляло шляхом опублікування відповідних оголошень через ЗМІ (газета "Робота та кар’єра").
Отже, як вбачається з вищенаведених доказів, у 2008 році підприємством відповідача створено одна тисяча шістсот вісімдесят чотири робочих місця для працевлаштування інвалідів з урахуванням встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, проте одна тисяча сто сорок робочих місць не були зайняті інвалідами у 2008 році, хоча відповідачем було вжито для цього усіх залежних від нього заходів відповідно до Закону.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач здійснював всі залежні від нього дії для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що відповідачем добросовісно виконані всі вимоги чинного законодавства щодо організації працевлаштування інваліда на підприємстві, отже адміністративно-господарські санкції та пеня позивачем нараховані безпідставно.
Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені адміністративного позову відмовити.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) Р.А. Барановський