Р І Ш Е Н Н Я

                                                   І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

19 квітня 2011 року                                                                                     м. Кілія.

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балана М.В.,

при секретарі Урсул Г.К.,

з участю представника відповідача Чебан А.Д., помічника прокурора Кілійського району Одеської області Полтавець В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кілія цивільну справу за позовом

ОСОБА_3

до

Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області

про

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

                                                               В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до Районного відділу народної освіти Кілійської районної державної адміністрації зацікавлена особа державне казначейство в Кілійському районі про стягнення 14083 гривень 30 копійок середнього заробітку за час розрахунку при звільнені та 20000 гривень завданої моральної шкоди.   

Під час розгляду справи у суді позивач неодноразово уточнювала, змінювала та доповнювала свої позовні вимоги.

В останній уточненій позовній заяві від 02.12.2010 року ОСОБА_3 просить суд стягнути з Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області 6361 гривню 65 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 25066 гривень 80 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 20000 гривень завданої моральної шкоди.    

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що з 07.04.2005 року вона працювала на посаді завідуючої комунального підприємства дошкільний навчальний заклад «Берізка», власником якого є Фурманівська сільська рада Кілійського району Одеської області. 09.02.2007 року вона була незаконно звільнена з займаної посади і зв’язку з цим звернулась до Кілійського районного суду Одеської області з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на займаній посаді. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 01.11.2007 року по цивільній справі № 2-885/2007 року її позов було задоволено у повному обсязі, наказ про звільнення було визнано незаконним та її поновлено на посаді завідуючої дитячім садком «Берізка». Однак у своїй позовній заяві про поновлення на роботі вона не ставила питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і суд, який розглядав трудовий спір всупереч нормам діючого законодавства не вирішив це питання. Після поновлення на займаній посаді, вона працювала до 11.12.2007 року, після чого звільнилась за власним бажанням. Після звільнення з роботи 11.12.2007 року, відповідач виплатив їй усі нараховані суми, окрім середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.02.2007 року по 01.11.2007 року. У зв’язку з невиплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 208 днів у розмірі 6361 гривні 65 копійок, вона не отримала усі належні виплати при звільненні. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.11.2007 року по 02.12.2010 року складає 25066 гривень 80 копійок. Суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні на її думку підлягають стягненню з відповідача.

Протиправними діями відповідача, пов’язаними з небажанням добровільно розрахуватись з у повному обсязі їй було завдано моральну шкоду. Моральна шкода відобразилась у душевних стражданнях у вигляді втрати спокою, відсутністі гідної роботи, страхом за майбутнє, втраті надії на можливість і реальність подальшого життя, втраті нормальних життєвих зв’язків з оточуючими, що вимагає від неї додаткових зусиль  для організації життя. Достатньою компенсацією завданої моральної шкоди вона вважає 20000 гривень. На підставі наведеного просить суд задовольнити позов у повному обсязі.  

Представник Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області Чебан Анжела Дмитрівна позов визнала частково, в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 у період з 09.02.2007 року по 01.11.2007 року. В задоволенні позову в частині інших позовних вимог позов не визнала, вважає його безпідставним, необґрунтованим і не підлягаючім задоволенню.

Помічник прокурора Кілійського району Полтавець Валерій Миколайович в судовому засіданні підтримав викладене представником відповідача та просить задовольнити позов лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в частині інших позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази та розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, судом достовірно встановленні наступні факти та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено у ч. 1ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.  

В судовому засіданні було достовірно встановлено та визнано сторонами, що ОСОБА_3 з 07.04.2005 року працювала на посаді завідуючої комунальним підприємством дошкільний навчальний заклад «Берізка», власником якого є Фурманівська сільська рада Кілійського району Одеської області. Згідно з наказом № 78-к від 02.02.2007 року її з 09.02.2007 року звільнено з займаної посади за власним бажанням. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 01.11.2007 року наказ про звільнення позивача було скасовано та її поновлено на займаній посаді. Згідно з наказом № 530-к від 11.12.2007 року ОСОБА_3 звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Наведені вище висновки також підтверджуються записами у трудовій книжці ОСОБА_3

З дослідженого в судовому засіданні рішення Кілійського районного суду Одеської області від 01.11.2007 року по цивільній справі № 2-885/2007 року вбачається наступне:

- ОСОБА_3 звернулась до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до відділу освіти Кілійської РДА, третя особа Фурманівська сільська рада Кілійського району Одеської області, про скасування наказу про звільнення  з роботи за власним бажанням та поновлення на роботі.

- згідно з встановлювальною частиною рішення встановлено, що суд вважає наказ про звільнення позивача з роботи незаконним, в зв’язку з чим позовні вимоги про скасування наказу про звільнення позивача з роботи та поновлення її на роботі, підлягаючіми задоволенню.  

- як зазначено у резолютивній частині рішення, суд вирішив - скасувати наказ № 78-к від 09.02.2007 року начальника відділу освіти Кілійської РДА про звільнення з посади завідуючої дитячим садком “Берізка” с. Фурманівка з роботи 09.02.2007 року ОСОБА_3 за власним бажанням – ст. 38 КЗпП України, та поновити ОСОБА_3 на роботі в дитячому садку “Берізка” – завідуючою, допустивши рішення суду в межах поновлення на роботі до негайного виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Таким чином факт незаконного звільнення ОСОБА_3 09.02.2007 року з посади завідуючої дитячім садком «Берізка» не підлягає окремому доказуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Однак всупереч вищенаведеній нормі закону приймаючі 01.11.2007 року рішення про поновлення ОСОБА_3 на раніше займаній посаді, Кілійський районний суд Одеської області не вирішив питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з п. 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року, встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов’язки сторін.

Оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу своєчасно не було вирішено не з вини ОСОБА_3, суд вважає, що встановлений законом тримісячний строк пропущено нею з поважних причин та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу це не може бути підставою для відмови у його задоволенні.

Згідно з довідкою Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області вих. № 320 від 12.07.2010 року середній заробіток ОСОБА_3 на посаді завідуючої дитячім садком «Березка» складав 31 гривню 65 копійок за один день.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення при Кілійській районній державній адміністрації № 21-07/2895 від 21.12.2010 року кількість робочих днів за період часу з 09.02.2007 року по 01.112007 року складає 181 день, а не 208 днів, як це зазначає позивач у своєму позові.

Таким чином сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає: 181 робочій день (з дня незаконного звільнення до дня постановлення рішення суду про поновлення) х 31 гривню 65 копійок (середній заробіток за один робочій день) = 5728 гривень 65 копійок, а не 6361 гривню 65 копійок, як це зазначає позивач у своєму позові.

На підставі наведеного суд вважає позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягаючім частковому задоволенню у сумі 5728 гривень 65 копійок.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як зазначено у ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 11.12.2007 року, тобто  на момент звільнення ОСОБА_3 з займаної посади за власним бажанням їй нарахована не була, а усі інші належні до виплати суми позивач отримала своєчасно та у повному обсязі, що нею не заперечується. Окрім того з пояснень ОСОБА_3 в судовому вбачається, що з заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу при попередньому звільненні вона до відповідача не зверталась.

На підставі наведеного суд вважає позов в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 25066 гривень 80 копійок не обґрунтованим та не підлягаючім задоволенню.

В частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 завданої моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У відповідності до ст. ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа  має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї, чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до ст. ст. 1166 - 1168 ЦК України майнова та моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб; розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань, зазнаних позивачем та інших обставин.

В позовній заяві відсутні будь які підтвердження втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних позивачу незаконними діями або бездіяльністю відповідача, характер та обсяг страждань, які зазнав позивач, а також розрахунок та обґрунтування розміру моральної шкоди яку оцінено в 20000 гривень, також не доведено факт наявності причинно – наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою моральною шкодою.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що оскаржуючи незаконне звільнення від 09.02.2007 року ОСОБА_3 вимог про відшкодування моральної шкоди не заявляла.   

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на    сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи  відхиленої частини вимог.       

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України,   –

                                                                    В И Р І Ш И В :

 Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмір 5728 гривні 65 копійок.  

У задоволенні позову ОСОБА_3 в частині інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області на користь держави судовий збір у розмірі 57 гривень 28 копійок.   

Стягнути з Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області на користь держави витрати на інформаційно-техничне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

                    Суддя                                                                Балан М.В.