Справа № 2-1591/11
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2011 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого – Юдіна Є.О.,
за участю секретаря – Ємець О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Покотилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Партнер»про стягнення заробітної плати,
в с т а н о в и в:
14 червня 2010 року з позовною заявою до суду звернувся ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Партнер»(далі –ПП «Партнер») про стягнення невиплаченої заробітної плати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 11 травня 2004 року він був прийнятий на роботу до ПП «Партнер»охоронцем. Трудовий договір з підприємством було укладено на невизначений термін. У червні 2007 року, на підставі важкого матеріального стану підприємства, керівництво підприємства позивача змусило написати заяву про звільнення за власним бажанням. В подальшому ОСОБА_1 не звільнився і продовжував працювати охоронцем.
В жовтні 2009 року у позивача виникла суперечка з керівником підприємства ПП «Партнер»і йому наступного дня було видано трудову книжку де було відзначено час звільнення –30.06.2007 року.
Під час звільнення з позивачем остаточний рахунок проведено не було. Пообіцяли виплатити пізніше. Але на даний час ніяких коштів позивач не отримав.
Позивач просить стягнути з ПП «Партнер»на його користь кошти, які йому повинно було виплатити ПП «Партнер»у якості заробітної плати; зобов’язати ПП «Партнер»з суми нарахованої позивачу заробітної плати провести перерахування обов’язкових платежів до Пенсійного фонду України, відсоток якого визначено законом; вирішити питання щодо компенсації ОСОБА_1 завданої моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги.
Представник відповідача ПП «Партнер»–Менів О.І. заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що після звільнення позивача –а саме, 30.06.2007 року він не продовжував працювати на ПП «Партнер». Також представник відповідача надав заяву про застосування строків позовної давності, а саме: відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Таким чином представник відповідача вважає, що при зверненні до суду позивач пропустив строк.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
11 травня 2004 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПП «Партнер»охоронцем, що підтверджується наказом № П/К-98 к (а.с.42).
29 червня 2007 року позивач написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 30 червня 2007 року (а.с.43).
Наказом ПП «Партнер»за № П/К -000025 ОСОБА_1 звільнили з 30 червня 2007 року, за власним бажанням, з посади охоронця, згідно з ст.38 КЗпП України (а.с.44).
На підставі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме: не надав доказів в підтвердження того, що він продовжував працювати після його звільнення з ПП «Партнер», з 30 червня 2007 року по жовтень 2009 року.
Суд своєю ухвалою від 05 липня 2010 року задовольнив заяву позивача про витребування доказів. ПП «Партнер»надав до суду документи, на які посилався ОСОБА_1, крім тих, які не існує на підприємстві, у зв’язку з тим, що внутрішніми документами підприємства їх ведення не передбачено.
З позовної заяви ОСОБА_1 не зрозуміло, яку суму заробітної плати повинно сплатити ПП «Партнер»за фактичне, як на його думку, продовження трудових відносин на підприємстві.
Суд, запропонував позивачу надати йому строк для ознайомлення з наданими представником ПП «Партнер»документами для підтвердження своїх вимог та уточнення позовної заяви, але ОСОБА_1, після роз’яснення його права на ознайомлення та уточнення позовної заяви, відмовився від реалізації свого права.
Згідно з вимогами ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Та ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Як вбачається із позовної заяви та пояснень позивача, його вимогою являється стягнення заробітної плати, а не поновлення на роботі. Тому на підставі ч.2 ст.233 КЗпП України, працівник має право звернутися до суду з позовом без обмеження будь-яким строком.
ОСОБА_1 не довів обставини на які він посилався, на підтвердження своїх вимог, тому вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню.
У зв’язку з вищевказаним, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.10, 60, 61, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.23 ЦК України, суд –
в и р і ш и в:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Партнер»про стягнення заробітної плати –відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги, через суд який постановив рішення, в 10-денний строк із дня проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: