Справа №2-3400/11

РІШЕННЯ

Іменем України

30 березня 2011 року                                                            

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого –судді:    Задорожного М.І.,

при секретарі :              Полях О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Відповідача ОСОБА_2, Третя особа ОСОБА_3, в якому просить суд визнати дійсним Договір купівлі –продажу нерухомого майна від 17.01.2011 року, а саме: 7 - кімнатної комунальної квартири АДРЕСА_1, який був укладений між ним та Відповідачем, який діяв як ліквідатор фізичної особи –підприємця ОСОБА_3. Крім того, просить визнати за ним право власності на 7 - кімнатну комунальну квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що при укладанні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.2011 року сторонами було  досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, в зв’язку з відмовою відповідача здійснити нотаріальне посвідчення спірного договору, позивач не має можливості оформити права на нерухомість належним чином.

Представник Позивача надав до суду заяву в якій позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити у повному обсязі, та просив розглядати справу за його відсутністю.

Відповідач через канцелярію суду надав заяву, в якій позов визнає та просить розглянути справу без його участі, за наявними в матеріалах справи документами.

Суд, розглянувши заявлене відповідачем клопотання, визнав його таким, що не суперечить чинному законодавству,  та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, за таких обставин дане клопотання приймається судом та підлягає задоволенню.

Третя особа через канцелярію суду надав заяву, в якій позов визнає та просить розглянути справу без його участі, за наявними в матеріалах справи документами.

Суд, розглянувши заявлене третьою особою клопотання, визнав його таким, що не суперечить чинному законодавству,  та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, за таких обставин дане клопотання приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.4 ст.130 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи визнання позову Відповідачем та Третьою особою, за згоди представника Позивача ухвалює рішення при проведенні попереднього судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, вислухавши поясненні представника Позивача, судом встановлено наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 29 листопада 2010 року по справі №Б-39/161-10 Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 визнано банкрутом, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого ОСОБА_2 (ліцензія серії НОМЕР_3 від 26 лютого 2009 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2).

На виконання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатором Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 арбітражним керуючим ОСОБА_2 12.01.2011 року через Товарну біржу "Правопорядок" було здійснено продаж майна боржника, так згідно до Протоколу № 4 проведення аукціону, одним із лотів, зокрема, була 7 - кімнатна комунальна квартира АДРЕСА_1. Власник майна: ОСОБА_3. Переможець аукціону: ОСОБА_1, лот придбано за ціною: 437800, 00 грн.

Відповідно до частини 10 статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", продаж майна банкрута оформлюється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

17.01.2011 року між Ліквідатором фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, арбітражним керуючим ОСОБА_2 (надалі –Відповідач) та ОСОБА_1 (надалі –позивач)  було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір), відповідно до умов якого відповідач в порядку встановленому для виконання постанови про визнання боржника банкрутом господарського суду Харківської області від 02 липня 2010 року по справі № Б-39/66-10 передав у власність позивача    7 - кімнатну комунальну квартиру АДРЕСА_1, а позивач прийняв зазначений об’єкт у власність і сплатив відповідачеві погоджену на підставі Протоколу № 1 проведення аукціону Товарною біржею "Правопорядок" від 12.01.2011 року ціну за нього.

Предмет договору купівлі –продажу 7 - кімнатна комунальна квартира АДРЕСА_1, є власністю третьої особи, що підтверджується листом КП «ХМБТІ» 2309223 від 21.03.2011 року.

Згідно пункту 2.1 Договору продаж вчинений на суму 437800,00 грн. Підписання цього договору свідчить про факт повного розрахунку позивача з відповідачем та відсутність будь яких претензій матеріального характеру до позивача. У своїй заяві Відповідач підтвердив отримання коштів у сумі 437800,00 грн. у якості розрахунку за договором.

У спірному Договорі визначені всі істотні умови договору купівлі-продажу.

Під час підписання спірного Договору сторонами було обумовлено, що 17.01.2011 року буде вчинено нотаріальне посвідчення цього Договору.

Однак, Відповідач не з'явився до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору та в подальшому ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.2011 року.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

В зв’язку з тим, що Відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу нерухомого майна від 17.01.2011 року укладеного між ним та позивачем, позивач не має можливості оформити права на нерухомість належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року та пункту 1.5. "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, обов’язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно. Згідно положень Цивільного кодексу зазначена квартира відноситься до об’єктів нерухомого майна, тобто до об’єктів, право власності на які підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені. Сторони договору мають право на свій власний розсуд обирати форму договору, крім тих випадків, коли форма такого договору спеціально встановлена законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлюється загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так зокрема частиною 4 цієї статті правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (стаття 205 Цивільного кодексу України ).

Статтею 220 Цивільного кодексу України встановленні правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме: у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Але якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зміст права власності становлять три складові (стаття 317 Цивільного кодексу України): право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Володіння майном - це юридично закріплена можливість фактично мати майно, впливати на нього в будь-який момент, здійснювати щодо такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, мати з цього певний зиск та вигоду. Право розпорядження - це можливість власника установлювати, змінювати та припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з положеннями статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Всупереч викладеним вище нормам, позивач не може в повній мірі здійснити своє право власності щодо зазначеного нерухомого майна, а саме позивач обмежений у своєму праві розпоряджатися своїм майном, оскільки право власності на нього не зареєстроване належним чином.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України кожна особа може звернутися до суду за захистом свого права.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановляє, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання права.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини 3 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Крім того, така позиція суду збігається з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Узагальненням Верховного суду України від 24 листопада 2008 року Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними та Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 27 листопада 2009 року N 01-08/632 відповідно до яких при розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Згідно статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів..

Відповідно до вимог статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі викладеного, з урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України суд також стягує з Відповідача понесені Позивачем судові витрати по справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями  203,  215, 220, 316, 317, 319, 321,  328, 331, 334, 376, 392, 626, 627, 639, 655, 657 Цивільного кодексу України, статтями ст.ст.10, 11, 58, 60, 84, 88, 213, 214, 215, 224 Цивільного процесуального кодексу України, -    

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати дійсним Договір купівлі –продажу нерухомого майна від 17.01.2011 року, а саме: 7 - кімнатної комунальної квартири АДРЕСА_1, який був укладений між ліквідатором  фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 арбітражним керуючим ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

Визнати право власності на 7 - кімнатну комунальну квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (61054, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 978,55 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя