Справа №  2-а-450/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2011 року Суддя Дубенського міськрайонного суду  Рівненської області Ходак  С.К. розглянувши у скороченому провадженні в м. Дубно адміністративну справу  за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області про  поновлення пропущеного строку та стягнення недоплаченої  щомісячної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що вона відповідно до ст.1 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - є дитиною війни. Їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  Однак вищевказане підвищення до пенсії органами Пенсійного фонду України  у  2008 – 2010 виплачувалось у неповному обсязі.

Таким чином, не виплата належної їй державної соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною, оскільки суперечить Конституції України та Законам України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст. 28 Закону України №1058-IV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Просить  визнати дії відповідача неправомірними, зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну державну допомогу  до пенсії за період з 01 січня 2009 по 31 грудня 2010 року,  розглянyти справу без її участі.

Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі позов не визнало. В своїх запереченнях посилається на відсутність нормативно-правового регулювання виплати щомісячного підвищення до пенсії «дітям війни» за 2009 -  2010 роки, а також бюджетних асигнувань на вказані цілі. Зазначає, що за таких умов не було підстав для нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії. Управління діяло в межах діючого на той час законодавства, а тому його дії є правомірними.  Наполягає на застосуванні наслідків пропуску позивачкою строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов  підлягає  до  задоволення  із наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1,  ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 1 Закону України  №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни», що підтверджується  тимчасовою довідкою №4552-165700 (а.с. 5).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з наступними змінами та доповненнями, розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30%  мінімальної пенсії за віком. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, зазначено у ст. 1 Розділу 1V «Прикінцевих положень».          Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст. 28 Закону України  №1058-1V від 9 липня 2003 «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлюється  в розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Згідно з положенням ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Законом України №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 27 грудня 2007 року внесено зміни до деяких законодавчих актів, обмеживши ряд прав та свобод громадян України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2008 року у справі за поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ряду положень Закону України №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" зазначив, що Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції (254 к/96-ВР) та законів України, а також, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254 к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Обчислення підвищення до пенсії, виходячи з розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, є порушенням засад пріоритету законів над підзаконними актами, а тому розрахунок такого підвищення повинен здійснюватися з розміру, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 22 Конституції України вимагає при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції).

Конституція України має найвищу юридичну силу, зазначено у ст. 8  Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні  відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-ти місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється  з дня, коли особа дізналася  або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суд приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст. 99 КАС України, а тому позовні вимоги слід задоволити з  12 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду заявлені позовні вимоги за період з  01 січня 2009 року по 11 жовтня 2010 року включно залишені без розгляду.

Завданням адміністративного судочинства, зазначено у ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб»єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідач, виконуючи свої повноваження, не діяв відповідно до чинного законодавства і не нарахував позивачці належну їй доплату до пенсії. У зв»язку з цим, порушене право  позивачки  підлягає захисту.    

Посилання відповідача на те, що законом не визначено, які органи повинні здійснювати нарахування та виплату вказаного підвищення, не приймаються судом, оскільки згідно з п.п. 7 п. 2.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань  призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України») .

Згідно статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, який формується в тому числі з коштів державного бюджету України.  

За правилом ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, та чи з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Зважаючи на вищевикладене, а також на позицію Конституційного суду України, висловлену у Рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, суд вважає, що достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції України та Законам України.

Враховуючи наведене, на підставі статей 8, 22, 55, Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, статей 3 та 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», керуючись статтями 3,7-12,99,100,159-163, 183-2 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області про  поновлення пропущеного строку та стягнення недоплаченої  щомісячної соціальної допомоги -  задоволити.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі по не нарахуванню ОСОБА_1  щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі нарахувати  ОСОБА_1  державну соціальну допомогу за період з  12 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

      Суддя :