Справа №  2-а-997/11  р.

                                                       ПОСТАНОВА

                                                     Іменем України

          19.04.2011  року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                               судді  Антонова  Н.В.

секретаря                                    Кавун І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про неправомірні дії відповідачів по нарахуванню та виплаті пенсій,  -

В С Т А Н О В И В

          ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідачів усунути порушення, здійснити з березня 2010 року по момент винесення рішення перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи виходячи із розміру 75 % мінімальної пенсії за віком.

Представник відповідача Управління пенсійного фонду у Голосіївському районі м. Києва в судовому засіданні проти позову заперечували, посилалися на те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі –Закон N 107-VI)  були внесені зміни до ст. 51 Закону №796-XII та встановлено, що особам, віднесеним до категорії 1, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається в розмірі 15% від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. При обчисленні пенсії позивачу враховані положення постанов Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»та №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».  

Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»було визначено обсяг видатків на щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», Кабінет Міністрів України у 2010 році було надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства встановлюються розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Згідно із Постановою Кабінету Міністрів № 562, розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІ групи становить 120 грн., а тому дії Управління щодо призначення позивачу щорічної допомоги на оздоровлення були правомірними і підстав для перерахунку зазначеної допомоги в розмірах, кратних мінімальній заробітній платі Управління не мало.

Представник відповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в судове засідання не з’явився, направив суду письмові заперечення в яких у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

          Позивач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. За таких обставин суд вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.

          Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають  частковому задоволенню з таких підстав.

          Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 49 Закону N 796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

ОСОБА_1 є інвалідом ІI групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до I категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію.  

Позивачу згідно ст. 50 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»призначена додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю,  у розмірі  75%  мінімальної пенсії за віком.

Проте, ці виплати здійснюються відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Mіністрів  України від 03.01.2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат  окремим категоріям  пенсіонерів,  фінансування  яких  здійснюється  за  рахунок коштів  державного бюджету».

Суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання щомісячної додаткової  пeнcії  за шкоду, заподіяну  здоров'ю, яка має бути виплачена відповідачем відповідно до мінімальної пенсії  за віком,  розмір якої передбачений  ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне  страхування»,  а не  Постановою КМУ.

Відповідно до частини другої  статті 19 Конституції України органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у cпociб,  що  передбачені  Конституцією  та законами України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають стаття 50 та частина четверга статті 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Miніcтpiв України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат  окремим категоріям  пенсіонерів,  фінансування  яких  здійснюється  за  рахунок коштів  державного бюджету»,  яка icтoтно звужує обсяг встановлених законом прав.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 р. № 107-VI були внесені зміни до статей 50 та 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», шляхом викладення їx змісту у новій редакції,  а саме: згідно ч. 1 ст. 50 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, i які визнані інвалідами ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну  здоров'ю,  у  розмірі  75 % процентів мінімальної пенсії за віком прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, відповідно до вищезазначених змін було також встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для ocіб, які втратили працездатність визначається на момент виплати пенсії  згідно із законом про Державний бюджет України i не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами (ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»)

Проте Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. положення п.п., 15 п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 pік  та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»були визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим  на  території  України,  остаточним i не може бути оскаржене.

Згідно п.5 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп; рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне  значення для судів  загальної  юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами які виникли внаслідок дії положень статей, що визнані неконституційними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії Управління пенсійного фонду України в Голосіївському  районі м. Києва у відмові у проведенні позивачу перерахунку додаткової пенсії є протиправними з 09.09.2010 року.

Згідно зі  ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік" у 2010 poці встановлено прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних i демографічних груп населення, в poзміpax,  що діяли  у грудні   2009 року.

Суд вважає, що позивач дійсно є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Пунктом 7 ч.1   ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС 2-ї категорії в розмірі п'ять мінімальних заробітних плат за місцям їх проживання органами соціального захисту населення.

Виплата даної допомоги здійснюється разовими платежами у розмірі відповідно до ставки мінімальної заробітної плати на час здійснення даної виплати, розмір якої за період 2010 року становить: з 01.01.2010 у розмірі 869 грн., 01.04.2010 –884 грн., 01.07.2010 –888 грн., 01.10.2010 –907 грн.

Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації допомога ОСОБА_1 на оздоровлення за 2010 виплачена лише у розмірі 120 грн.

Відповідно дло ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. В даному випадку моментом здійснення виплати є момент ухвалення рішення у справі.

Відповідно ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Розміри державних   соціальних   гарантій  на  2010  рік, відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України, встановлено ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».

Статтею 70 цього Закону надано право Кабінету Міністрів України у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до  законодавства  визначаються  залежно  від  розміру мінімальної заробітної  плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Таким чином, на період дії правовідносин, які є предметом спору в цій справі, наявні два нормативно-правові акти: Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір державної соціальної допомоги.

Вирішуючи питання про колізію норм вказаних законів, що мають однакову юридичну силу, суд виходив з пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України де зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Згідно частини третьої статті 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

 Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 27 листопада  2008 року N 26-рп/2008 зазначено, що згідно частини другої статті 95  Конституції України (254к/96-ВР) виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні   потреби,  розмір  і  цільове  спрямування  цих видатків і вони  не можуть   визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетні  призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

Положення Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік»на момент розгляду даної справи, а також на момент проведення виплат позивачу, були чинними і не визнавалися неконституційним.

Судом достовірно встановлено, що відповідачами не в повному обсязі були здійснені нарахування і виплата позивачу одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідного до бюджетного призначення та у розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік».

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2010 рік підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідачів здійснити нарахування і виплату щомісячної основної пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 14.08.2010 р. по день ухвалення рішення суду, з урахуванням раніше виплачених сум за вказаний період є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

           Суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, оскільки виникли при здійсненні Управлінням ПФУ  владних управлінських функцій на основі законодавства.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005р.                      №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стосовно вимог за період до 14.08.2010 року, суд приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з норм ст. ст. 99 КАС України, згідно яких, для даного виду правовідносин встановлений шестимісячний строк для звернення до суду.

Щодо позовних вимог позивача про зобов’язання відповідача до нарахування та здійснення соціальних виплат в подальшому, вони не можуть бути задоволені, оскільки обраний спосіб захисту порушених, на думку позивача, прав на майбутнє не передбачений чинним законодавством України.

Суд, при розгляді справи повинен застосувати законодавство, яке чинне на день розгляду справи, а тому вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 09.09.2010 можуть бути задоволені лише по день ухвалення рішення.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що  позовні вимоги в частині  нарахування та виплати позивачу основної та додаткової пенсії, є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 9,  69-71, 158-163, 183-2 КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність відповідачів щодо перерахунку додаткової пенсії особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва усунути порушення та  здійснити ОСОБА_1 з 14.08.2010 року по 19.04.2011 року перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи виходячи із розміру 75 % мінімальної пенсії за віком.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за період з 14.08.2010 по 19.04.2011 р. відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов’язати Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання здійснити виплату ОСОБА_1 суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за період з 14.08.2010 по 19.04.2011 р. відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У задоволенні решти позовних вимог –відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається  протягом десяти днів з дня її постановлення.

Суддя: