Справа №  2-а-662/11

Категорія

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          19 квітня 2011 року cуддя Печерського районного суду Ісаєвська  О.  В. ,  розглянувши одноособово, у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про визнання відмови відповідача в проведенні перерахунку пенсії протиправною, стягнення недоплаченої щомісячної допомоги, зобов’язання здійснити  нарахування щомісячної соціальної державної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та виплачувати її в подальшому, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про визнання відмови відповідача в проведенні перерахунку пенсії протиправною, стягнення недоплаченої щомісячної соціальної державної допомоги до пенсії за період з січня 2006 по грудень 2010 року включно в сумі 8873,28 грн., зобов’язання нарахувати щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" надалі при нарахуванні пенсії.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом, а саме щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вказала, що відповідач порушив її законні права, позбавивши права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі.

Ухвалою суду від 01 квітня 2011 року було відкрито скорочене провадження та направлено відповідачу ухвалу разом із доданими до адміністративної позовної заяви додатками та 13.04.2011 року відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва направило свої письмові заперечення в яких проти задоволення позовних вимог не погоджується, зазначаючи, що Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, та  просив суд  відмовити у задоволенні позову  в повному обсязі.

Ухвалою від 19.04.2011 адміністративний позов в частині вимог за період з січня 2006 року по 29 вересня 2010 року залишено без розгляду.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, керуючись ч. 4 ст. 183-2 КАС України, вважаю достатніми підстави для прийняття рішення в скороченому провадженні без проведення судового засідання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва і отримує пенсію за віком, та є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

           Однак, Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року № 3235- ІV, а саме п.17 ст.77, дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004 року зупинено.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року №3367- ІV, дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004 року, відновлено у зв'язку з виключенням п.17 ст.77 з Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року № 3235- ІV.

Відповідно до ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року, № 489-V, встановлено,  що  у  2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного  грошового  утримання  чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до ст. 6 Закону України "Про   соціальний   захист  дітей  війни"  виплачується   особам,   які  є  інвалідами  (крім  тих,  на  яких поширюється  дія  Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії  їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Положення ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року, втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним   на   підставі   Рішення   Конституційного  Суду N 6-рп/2007  від  09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян).

Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік" від 28.12.2007 року № 107-VІ, а саме ст. 41, текст ст.6  Закону  України  "Про  соціальний  захист дітей війни" викладено в такій редакції: "Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення  до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього  Закону  та  Закону  України  "Про  статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального  захисту" дане  підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".

Вказані зміни внесені ст.41 розділу ІІ Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік", в ст.6 Закон  України  "Про  соціальний  захист дітей війни", визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, оскільки стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялася, та до спірних правовідносин підлягає застосуванню період з дня набрання рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року № 6-рп/2007 і 22 травня 2008 року №10рп-2008 чинності.

         Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

          За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.   

          Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

         Виходячи з пріоритетності Законів над підзаконними актами, при вирішенні даного позову слід застосувати норми Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”.

Частиною третьою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, вимоги позивача стосовно визнання протиправними дії відповідача та зобов’язання провести перерахунок є частково обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року.

Отже, суд приходить до висновку що дії відповідача, щодо відмови в нарахуванні  та виплаті позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а саме 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 30 вересня 2010 року, є протиправними.

Слід зазначити, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача недоплачену щомісячну соціальну допомогу в сумі 8873 грн. задоволенню не підлягає, оскільки проведення перерахунку пенсії та визначення її розміру є компетенцією Пенсійного фонду України, у даному випадку, Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва, а суд не може собою підміняти компетентний орган який уповноважений здійснити такий перерахунок.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто, вимога на майбутнє, стосовно зобов’язання відповідача виплачувати надбавку до пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у подальшому, не підлягає задоволенню.  

Разом з тим, суд звертає увагу Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва на необхідність дотримання вимог Конституції України, Законів, у тому числі на необхідність дотримання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відповідно до якої позивач, як дитина війни має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дії щодо невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 92, 6, 9, 11, 69-71, 94, 97, 99, 100, 128, 183-2 КАС України, суд,  -

П О С Т А Н О В И В:

 Адміністративний позов ОСОБА_1  – задовольнити частково.

Визнати відмову  Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва в проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 30 вересня 2010 року – протиправною

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1  державну соціальну допомогу у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 30 вересня 2010 року, з урахуванням проведених виплат.  

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  3 (три) гривні 40 копійок у відшкодування судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2, абз. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва зобов’язане постанову суду виконати негайно.  

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв’язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                     О. В. Ісаєвська