ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.05.2011 року Справа № 40/51-11
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Євстигнеєва О.С., Головка В.Г.
при секретарі: Стуковенковій О.В.
за участю прокурора : Рижик С.О., посвідчення №04 від 14.01.2010 року.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1(дов. № 7/11-197 від 22.02.11);
від відповідача: ОСОБА_2.(дов. № 358 від 04.01.11 р.);
від третьої особи: ОСОБА_3. (дов. № 10405/10/08-10-18 від 22.03.11 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 р. у справі № 40/51-11
за позовом Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” м. Дніпропетровськ;
3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську
про зміну п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 11.10.05 р.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 03.03.2011 р. у справі № 40/51-11, яке підписано 03.03.2011 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Красота О.І.), задоволено позов Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора, пред’явленого в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ до Відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” м. Дніпропетровськ; 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про зміну п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 11.10.05 р.
Вказаним рішенням змінено п.4.1 договору оренди земельної ділянки від 11.10.2005 р., укладеного між Дніпропетровською міською радою та Відкритим акціонерним товариством “Дніпрошина” м. Дніпропетровськ, викладено його в наступній редакції:
“п.4.1 Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 р. за № 216/8 у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України”.
Стягнуто з відповідача в доход державного бюджету 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відкрите акціонерне товариство “Дніпрошина” м. Дніпропетровськ не погодилося з вказаним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення по даній справі і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Скаржник вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясовані обставини, що мають значення для справи.
Відповідач зазначає в скарзі, що господарським судом Дніпропетровської обл. порушено норму, що міститься у ст. 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, та безпідставно застосовано до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем норми Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 р. та який у зв’язку з цим не може бути підставою внесення змін до спірного договору.
Також, відповідач зазначає, що згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а при не досягненні згоди між сторонами щодо змін договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Скаржник вказує у скарзі, що проект додаткової угоди щодо внесення змін Дніпропетровською міською радою відповідачу не направлявся, а лист № 7/5-915 від 13.08.2010 р. не можна вважати пропозицією про внесення змін до договору в розумінні статті 188 Господарського кодексу України та статті 641 Цивільного кодексу України, оскільки в ньому відсутні конкретне визначення орендної плати та викладеного змісту змін, що вносяться до договору.
Позивач відзиві на апеляційну скаргу не надав.
Розпорядженням в.о. секретаря судової палати № 524 від 10.05.2011 р. змінено склад колегії суддів у зв’язку з черговою відпусткою судді Лотоцької Л.О.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством “Дніпрошина” (орендар) укладено договір оренди землі від 11.10.2005 р.
Згідно з пунктом п.1.1 договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бориса Кротова,24 (Бабушкінський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:183:0021.
Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 21.09.2005 р. № 247/30.
Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.10.5 (підприємства іншої промисловості).
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,1368 га.
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання цього договору становила 2 608 207,57 грн.
Договір укладено на п’ятнадцять років.
Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1 % відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.
Сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку; підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; в інших випадках, передбачених законом. (п.4.7).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування –з 04.06.2008 р.
В зв’язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI), Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 р. регулюється виключно Податковим кодексом України.
Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки ( ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).
З метою приведення рішень Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства було прийнято рішення від 06.08.08 р. № 39/35 “Про внесення змін до рішень міської ради та її виконавчого комітету у галузі земельних відносин і приведення деяких рішень міської ради з питань передачі земельних ділянок та діючих договорів оренди у відповідність до вимог чинного законодавства”.
13.08.2010 р. Дніпропетровська міська рада направила на адресу відповідача вимогу про приведення договору оренди землі до вимог законодавства.
02.02.2011 р було прийнято рішення № 216/8 «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства.”
До теперішнього часу доказів щодо приведення договору оренди земельної ділянки від 11.10.2005 р. до вимог діючого законодавства в частині орендної плати за користування земельною ділянкою сторонами суду не надано.
Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).
Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. п.3.4.7 Рекомендації Президії ВГСУ від 02.02.2010 р. № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства”.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, Податковим кодексом України, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є однією із форм плати за землю, включена до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) і в повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів.
Підставою для нарахування орендної плати за землю є договір оренди земельної ділянки, який укладається сторонами - орендодавцем та орендарем.
Частиною третьою ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору має відповідати цьому акту (ст. 648 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 632 ЦК України передбачено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках, і на умовах, встановлених договором або законом.
Як встановлено статтями 759 та 762 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), і договором або законом можуть бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Відповідно до ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Про це зазначено і в ст. 92 Земельного кодексу України.
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі»визначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).
Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі", орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди землі.
Згідно з ст. 30 Закону України „Про оренду землі" та п. 8.1. договору, зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.
Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За п. 4.7 договору, розмір орендної плати переглядається щорічно або у разі : зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку; підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. З ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи відповідача щодо порушення ст.58 Конституції України не можуть бути підставою для відмови в позовних вимогах в силу наступного:
за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Отже, суд не порушував зазначені норми. Крім того, слід враховувати, що зміни до договору вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє і ці зміни повністю відповідають чинному земельному законодавству України.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 02.02.2010 року по справі № 32/175-09 та ін.).
У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.
За таких обставин рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства і повинно бути залишено без зміни, а апеляційна скарга –без задоволення.
Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 р. у справі № 40/51-11 залишити без змін.
Головуючий Р.М. Бахмат
Судді: О.С. Євстигнеєв
В.Г. Головко
Постанова виготовлена в повному обсязі 12.05.2011 р.
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко