ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2011 р. Справа № 39388/09     

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                                          Онишкевича Т.В.,

суддів                                                             Сапіги В.П., Попка Я.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 31 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов’язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,                    

ВСТАНОВИЛА :

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області (далі – УПФ України у Камінь-Каширському районі) нарахувати їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 рр. у розмірі 4471,20 грн.

Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 31 березня 2009 року вказаний позов задоволено частково та вирішено зобов’язати УПФ України у Камінь-Каширському районі провести позивачці нарахування підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України у Камінь-Каширському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неврахування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України. Наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, вважаючи, що він пропущений позивачкою без поважних причин.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з’явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України у Камінь-Каширському районі у проведенні нарахування і виплати позивачці щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправною. При вирішенні питання про дотримання строку звернення до адміністративного суду підлягають застосуванню положення ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, лише частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мала право на підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.   

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Разом із тим, при вирішенні адміністративного позову ОСОБА_1 судом першої інстанції безпідставно не враховано, що згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом звернулася до суду у березні 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом річного строку звернення до суду.

Достатніх об’єктивних та поважних причин, які б позбавляли можливості звернутися за захистом своїх порушених прав до суду з часу прийняття 09 липня 2007 року Конституційним Судом України рішення за № 6-рп/2007, позивачкою не наведено.

При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність застосування при вирішення справи положень ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено виплату за минулий час без обмежень будь-якими строками нарахованої, але не затребуваної своєчасно пенсії, до якої спірна доплата не належить.

За таких обставин та виходячи із встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягає відповідач, колегія суддів приходить до переконання про підставність адміністративного позову ОСОБА_1 виключно за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління у Камінь-Каширському районі Волинської області, обов’язок щодо нарахування і виплати їй спірного підвищення до пенсії, як дитині війни, судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.

Правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та до уваги колегією суддів не приймаються.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивачки судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.  

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 31 березня 2009 року у справі № 2а-657/09/0304 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати і прийняти у цій частині нову постанову, якою вимоги позивачки задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області здійснити нарахування та виплату позивачці ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У іншій частині постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 31 березня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.  

Головуючий суддя                                                                                           Т.В.Онишкевич

Судді                                                                                                                      В.П.Сапіга

                                                                                                                      Я.С.Попко