4 вересня 2006 року                                                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 Левченка Є.Ф.,  Лихути Л.М.,   Романюка Я.М., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1  до автотранспортного підприємства № 13058 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2004 року,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

У березні 2002 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до автотранспортного підприємства № 13058 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що працював у відповідача водієм. У 1986 році був направлений у відрядження для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В 1998 році відповідач  не видав йому довідку, необхідну для нарахування відповідної пенсії та маршрутний лист про відрядження. Крім того, зазначав, що в 1995 році, працюючи у відповідача водієм, витратив 5 700 грн. своїх власних коштів на ремонт автомобіля „КАМАЗ-5320”, який був за ним закріплений. Проте відповідач йому не компенсував витрачені кошти, тому просив суд стягнути з відповідача 5 700 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2004 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2004 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1  на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2004 року не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що на виконання рішення  Голосіївського районного суду М. Києва від 5 лютого 2002 року, відповідачем було видано довідку форми № 122. Також позивачем не було надано доказів щодо придбання ним ліків на суму 300 грн.

Відмовляючи в задоволені вимог ОСОБА_1 щодо стягнення коштів, витрачених позивачем на ремонт автомобіля, судом правильно враховано той факт, що позивачем було зроблено ремонт автомобіля за власні кошти у 1995 році, а з позовом про стягнення цих коштів він звернувся лише березні 2002 року.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування  судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права і доводи скарги їх висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 331, 332, 335-337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,-

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду України :                                                                      Є.Ф. Левченко

                                                                                                                      Л.М. Лихута                     

                                                                                                                       Я.М. Романюк