Справа № 2-1031/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 13 квітня  2011 року                                                                           м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:                        Головуючої судді –Тимошенко К.Г.,

                                             при секретарі –Крижанівській К.О.,

        розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання угоди про внесення доповнень до договору купівлі-продажу недійсною,

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання угоди про внесення доповнень до договору купівлі-продажу від 10.09.2007 р., зареєстрованої за реєстровим №6460 –недійсною.

Свої вимоги позивачка мотивує тим, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом є співвласником 28\100 частки буд. АДРЕСА_1.

10.09.2007 р. приватним нотаріусом ОСОБА_4 засвідчена угода про внесення доповнень до договору купівлі-продажу 72\100 часток будинку, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у якої доповнений п. 3 текстом, наступного змісту: «У конкретне користування покупця, згідно договору купівлі-продажу, засвідченого 16.11.1979 р. 1-ю Сімферопольською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-Н-1935, зареєстрованому у Сімферопольському МБРТІ 19.11.1979 р. під №2506, переходить: у жилому літ. «А»жилі кімнати 1-2=9-4 кв.м., 1-4=11,4 кв.м, 1-5=9,1 кв.м, кухня 1-3, тамбур «аІ».».

На думку позиваки, вищезазначена угода порушує її законні інтереси як співвласника спірного домоволодіння.

У ході судового засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги  підтримали у повному обсязі з підстав, викладених вище.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6, позовні вимоги не визнали, пояснивши суду, що дійсно 10.09.2007 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена угода про внесення доповнень до договору купівлі-продажу від 13.07.2007 р.

Угода, яку оскаржує позивачка –є цілком законною, вона засвідчена нотаріусом в установленому законом порядку, відповідає нормам діючого законодавства та ніяким чином не порушує права позивачки.   

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4, у судове засідання не з’явилася, надала до суду документи, які стали підставою для оформлення угоди про внесення  доповнень у договір купівлі-продажу від 10.09.2007 р.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності,  дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані  та  задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  у  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  ЦК України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, засадами цивільного законодавства є свобода договору та справедливість, добросовісність, розумність.

Ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин має вчинятися у формі , встановленій законом.

  Судом встановлено, що 16.11.1979 р. був укладений договір між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, згідно якого у конкретне користування ОСОБА_2 перейшли наступні приміщення: у жилому літ. «А»жіл. кімн. №1-2=9,4 кв.м, 1-4=11,4 кв.м, 1-5=9,1 кв.м, кухня №1-3, тамбур «аІ», сарай «Д», за адресою: АДРЕСА_1, вказаний договір був нотаріально засвідчений, внесений до реєстру за №314-1935 та зареєстрований у СМ БРТІ (договір –а.с. 43-44).

Згодом, 13.07.2007 р. ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 належну їй 72/100 частки жилого будинку з надвірними побудовами, за адресою: АДРЕСА_1, засвідчивши договір купівлі-продажу нотаріально. (договір –а.с. 7)

10.09.2007 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали угоду про внесення доповнень у вищезазначений договір купівлі-продажу. (а.с. 10).

Згідно цієї угоди, договір купівлі-продажу від 13.07.2007 р. був доповнений  п. №3 наступним текстом: «У конкретне користування покупця, згідно договору купівлі-продажу, засвідченого 16.11.1979 р. 1-ю Сімферопольською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-Н-1935, зареєстрованому у Сімферопольському МБРТІ 19.11.1979 р. під №2506, переходить: у жилому літ. «А»жилі кімнати 1-2=9-4 кв.м., 1-4=11,4 кв.м, 1-5=9,1 кв.м, кухня 1-3, тамбур «аІ».».

Ця угода була також нотаріально засвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_4 та внесена до державного реєстру №6460 (угода –а.с. 10).

Ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачка ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання угоди від 10.09.2007 р. - недійсною, вказує на те, що доповнення до угоди порушує її права як співвласника, оскільки укладена та засвідчена нотаріусом до отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину.

Однак, суд не може взяти до уваги цей довід, оскільки як вбачається з договору купівлі-продажу від 16.11.1979 р., ОСОБА_2 стала власником спірних приміщень, ще у 1979 р.

Ці ж будівлі ОСОБА_2 продала у 2007 р. ОСОБА_3, зазначивши конкретні споруди у спірній угоді.

Крім того, самий договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13.07.2007 р., сторонами не оспорений, а угода, яка розглядається судом є невідокремленою  частиною самого договору купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами тривалий час (понад 5 років) існує спір щодо права власності на будівлі по АДРЕСА_1, і  позов ОСОБА_1 є ще однією спробою поспорити за спірне майно.    

 Суд вважає, що яких-небудь передбачених законом підстав для визнання угоди про внесення змін до договору купівлі –продажу недійсною - відсутні.

Більш того, суд вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності передбачений  законом, виходячи з наступного.  

Ст. 257 ЦК України  встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Ч.4 ст. 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, угода про внесення доповнень до договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена 10.09.2007 р.,  позивачка ж звернулася до суду з позовом лише 24.01.2011 р. (тобто з пропуском строків позовної давності).

У ході судового засідання представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заявила про пропуск строків позовної давності з боку позивачки.

Позивачка з заявою про поважність причин пропуску строків позовної давності не зверталася.

На підставі ст.ст.  203, 215, 216, 257, 267 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 14, 88, 208, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

            Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання угоди про внесення доповнень до договору купівлі-продажу, яка мала місце  10.09.2007 р., за реєстровим № 6460  - недійсною –залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК у десятиденний строк.

         Суддя: