Справа №2-114

2011 рік

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2011 року          

Василівський районний суд Запорізької області в складі:

Головуючого –судді                    Нікандрової С.О.

при секретарі:                            Дмитренко Ю.Ф.

за участю позивача             ОСОБА_1

відповідача                          ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Василівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, мотивуючи його тим, що кандидатом на посаду міського голови м. Василівка Запорізької області ОСОБА_2 в період передвиборчої агітації з 10 по 30 жовтня 2010 року в м. Василівка розповсюджена листівка та газета «Правозахисник Запоріжжя» №24 (26) зі статтею «Зачем ОСОБА_1 снова рвется к власти ?», автором якої є відповідач ОСОБА_2, в якій розповсюджені відомості, які порочать ім`я позивача, містять образи і підривають його авторитет. Зокрема, у публікації повідомлено, що ОСОБА_1 «обманул значительное число своих избирателей по вопросу истинного служения интересам васильевцев», а також стверджувалося, що «доходило до того, что ОСОБА_1 считал ОСОБА_4 виновным в заказе покушения на себя в 2002 году», «…предложил мэру наработанные схемы, … на которых можно поживиться», та вказано, що чинний голова м. Василівка «пристроил (его) на должности специалиста по работе со средствами массовой информации». Внаслідок розповсюдження відповідачем відомостей щодо нього він не був обраний депутатом Василівської міської ради, сильно хвилювався, втратив нормальний сон, постійно стривожений, втратив сон, вимушений витрачати додаткові зусилля для організації свого життя. Позивач просить суд зобов’язати відповідача вибачитися через газету «Нова Таврія», стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100 000 гривень, покласти на відповідача судові витрати.

Внаслідок відсутності клопотань з боку позивача, відповідно до ст.33 ЦПК України, редакція газети «Правозахисник Запоріжжя»до участі у справі в якості співвідповідача не залучалася.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що дійсно він є автором статті «Зачем ОСОБА_4 снова рвется к власти ?», яка опублікована в газеті «Правозахисник Запоріжжя»№24 (26) від 23 жовтня 2010 року, а також листівок, які розповсюджені по м. Василівка в період передвиборчої агітації. Вважає, що має право висказувати свою думку щодо діяльності кандидаті на посаду депутатів міської ради, яким на той час був позивач ОСОБА_1, в статті він дав оцінку діяльності ОСОБА_1 в період перебування його на посаді міського голови м. Василівка, дав оцінку іншим його діям та висловив погляди і оціночні судження відносно окремих дій ОСОБА_1, тому відповідно до ст.34 Конституції, ст.47-1 Закону України «Про інформацію»він не може нести відповідальність за висловлювання оціночних суджень.

Вислухавши пояснення позивача, заперечення відповідача, допитавши свідка ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 балотувався кандидатом у депутати у багатомандатному виборчому окрузі з виборів депутатів Василівської міської ради з виборів депутатів Верховної ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 31 жовтня 2010 року.  

В період передвиборчої агітації кандидатів в газеті «Правозахисник Запоріжжя»№24 (26) від 23 жовтня 2010 року опубліковано статтю «Зачем ОСОБА_1 снова рвется к власти ?», в якій вказано, що ОСОБА_1 «обманул значительное число своих избирателей по вопросу истинного служения интересам васильевцев», а також, що «доходило до того, что ОСОБА_1 считал ОСОБА_4 в заказе покушения на себя в 2002 году», «Вероятно, ОСОБА_1 предложил мэру наработанные схемы, … на которых можно поживиться», та вказано, що «ОСОБА_1 пристроил его на должности специалиста по работе со средствами массовой информации».

Автором зазначеної статті є відповідач ОСОБА_2, який балотувався кандидатом на міського голову м. Василівка, що не оспорюється ним в судовому засіданні.

Крім того, ОСОБА_2 в період передвиборчої агітації з 10 по 30 жовтня 2010 року в м. Василівка розповсюджував листівку, яка містить статтю під назвою «Зачем ОСОБА_1 снова рвется к власти ?», яка за змістом аналогічна тій, яка опублікована в газеті «Правозахисник Запоріжжя».

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1, вирішуючи  питання  про  визнання  поширеної  інформації  недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним  твердженням, чи оціночним судженням.  

Відповідно до ч.2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Ч.1 ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною  національного  законодавства, передбачено право особи на свободу виявлення поглядів. Це правило включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Таким чином, свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити, вона включає погляди, критику, припущення. Крім того, особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість.

Згідно із ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожний має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Проте, ч.2 ст.10 Конвенції передбачена можливість обмеження цього права - на підставі закону з легітимною метою за умови, що таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві.

За правилами ст.17 Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є одночасно тлумаченням норм Конвенції і обов'язкові для застосування при розгляді справ  національними судами, публічний статус осіб щодо яких поширено інформацію, робить їх  більш відкритими для критики.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1, у статтях 3, 4 і 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодились «виставити»себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв’язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.    

Позивач ОСОБА_1 є публічною особою, яка на час здійснення публікації щодо нього претендував на виборну посаду і виборці повинні знати, за кого вони віддають свої голоси, інакше вони не зможуть здійснити свідомий вибір, тому це питання є суспільно значимим. Публічна особа свідомо відкривається для критики і оцінки всіх його дій. Такої позиції дотримується   Конституційний Суд України у справі про поширення відомостей, а саме, що межі допустимої інформації, щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації, щодо звичайних громадян. Тому, посадові особи які свідомо відкриваються критиці, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Стаття 10 Конвенції не забороняє обговорення або поширення отриманої інформації, навіть якщо виникають серйозні сумніви щодо її вірогідності. Якби це було не так, то це означало б, що люди були б позбавлені права виражати свої погляди і думки про заяви, зроблені у ЗМІ, що накладало б необґрунтовані обмеження на свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції.

Щодо змісту статті, яка опублікована у газеті «Правозахисник Запоріжжя», хоча факт участі ОСОБА_4 у замаху на ОСОБА_1 в 2002 році документально в судовому засіданні не підтвердився, слова в статті «доходило до того, что ОСОБА_1 считал ОСОБА_4 в заказе покушения на себя в 2002 году»не містять фактичної інформації, з якої можна зробити висновок про винність ОСОБА_4 в замовленні замаху на ОСОБА_1 в 2002 році.

У статті  у відношенні позивача ОСОБА_1 є вислови: «обманул значительное число своих избирателей по вопросу истинного служения интересам васильевцев», «Вероятно, ОСОБА_1…предложил молодому мэру наработанные схемы…, на которых можно поживиться», що  є оціночним судженням з огляду на  положення частини  другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію»оскільки вони не  містять фактичних даних, тому не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Вислів у статті відносно позивача про те, що «ОСОБА_1 пристроил его на должности специалиста по работе со средствами массовой информации»не є неправдивою інформацією, оскільки в судовому засіданні встановлено, що фактично після обрання ОСОБА_4 міським головою м. Василівка ОСОБА_1 був прийнятий на посаду спеціаліста по зв’язкам з засобами масової інформації.

Таким чином, на думку суду, висловлювання відповідача, викладені в статті «Зачем ОСОБА_1 снова рвется к власти ?», опублікованої  в газеті «Правозахисник Запоріжжя»№24 (26) від 23 жовтня 2010 року і розповсюдженої у листівках не є інформацією в розумінні Закону України «Про інформацію»та ст. 277 ЦК України, а є суб'єктивною думкою відповідача, намагання передати інформацію шляхом її осмислення, оцінки і висловлювання критичних суджень відносно минулої діяльності позивача на посаді міського голови, і як кандидата в депутати міської ради, а правдивість критичного висловлювання доведенню не підлягає. Суд виходить з того, що спірною публікацією не порушуються особисті немайнові права позивача як приватної особи, не містять конкретних фактів, а є критичними оціночними судженнями автора, а тому така інформація не підлягає спростуванню на підставі ст. 277 ЦК України, ст. 47-1 Закону України «Про інформацію». За таких умов, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог і в частині вимог про стягнення моральної шкоди.   

Керуючись  ч.2  ст.10  Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ч.4 ст.32 і ч.3 ст.34  Конституції України, ст.5, ч.2 ст.47-1 Закону України "Про інформацію", ст.ст.16,23,201,277,297,302 Цивільного кодексу України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року №3477-IV, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. ст. 208, 209, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації –відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                                        Суддя                                                             С.О.Нікандрова