Справа № 2-а-3919/11р./0121.

ПОСТАНОВА

Іменем України  

29 березня 2011 року.                                                                                                                               м. Феодосія.

           Суддя Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим Хожаінова О.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни за 2010-2011 рік,

                                                                         встановив:

            Позивач звернувся до суду з позовом  до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про зобов’язання стягнення недоплаченої, як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги за 2010 рік у сумі 1955,40 грн.,з 01.01.2011 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим здійснювати нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, а також судових витрат, мотивуючи позовні  вимоги тим, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зазначає, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка мала виплачуватися, але не виплачувалася.

             Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 28.03.11 року відкрито скорочене провадження по адміністративній справі.

              Відповідач заперечення  не подав.

             За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обгрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений. При вирішенні спору суд виходить із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами і з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про державний бюджет на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

            Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

            Пунктом 7 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює  владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

            Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

            Таким чином, Управління Пенсійного фонду в м. Феодосії АРК у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються органами виконавчої влади та суб’єктами владних повноважень.

            Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004р. № 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

           ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідачем не спростовується. Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.

          Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом.

          Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», розмір прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність встановлений: з січня по березень – 695 грн.; з квітня по червень - 706 грн.; з липня по вересень – 709 грн. з жовтня по листопад - 723 грн., з грудня - 734 грн.

Щомісячна державна соціальна допомога виплачена відповідачем позивачу з січня по грудень 2010 року в сумі 597,60 грн. (49,80 х 12).

Суд не погоджується з доводами представника відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії Автономної Республіки Крим в частині, що для визначення розміру мінімальної пенсії за віком необхідно керуватися розміром пенсії, встановленим Постановою Кабінету Міністрів Україні від 03.01.2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” з наступних підстав.

Зазначеною Постановою не встановлені мінімальні пенсії за віком, які б могли бути підставою для розрахунку щомісячної державної соціальної допомоги, тому зазначений нормативний акт не може регулювати спірні правовідносини, що   виникли між позивачем та відповідачем.

На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв’язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, який має бути підставою для розрахунку щомісячної грошової допомоги.

               Приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України  при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії  основані на принципі юридичної визначеності.

             Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку  це надання підвищення пенсії дітям війни,  держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

            Також суд вважає непереконливими доводи відповідача стосовно того, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом, і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 статті 28 мінімального розміру пенсії за віком. Таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 18 березня 2009 року (Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 7 2009 рік).

Крім того, згідно з абз.1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України, не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

            Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

            Посилання відповідача на те, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов’язаний виплачувати соціальну допомогу суд вважає нікчемними, оскільки згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

           Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

           Згідно статті 9 КАС України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

             Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

            Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні  управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

            Головним розпорядником  коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, є Пенсійний фонд України.

            Статтею 72 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду у зв’язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.      

           Таким чином, суд приходить до висновку, що Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АРК є належним відповідачем по справі, який зобов’язаний відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги.

           Статтею 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

          Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.

          В порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач – суб’єкт владних повноважень не надав суду  доказів стосовно того, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені виплати за рахунок інших платежів.

          Позивач звернувся з позовом до суду 24.03.2011 року.

          Ухвалою суду від 28.03.2011 року вимоги в частині періоду з 01.01.2010 року по 23.09.2010 року залишені без розгляду.

          На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме, донарахуванню підлягає щомісячна державна соціальна допомога в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за  період з 24 вересня по 31 грудня 2010 року, з 01.01.2011 року по 29.03.2011 року.

          Одночасно суд прийшов до висновку про те, що не може бути перерахована та стягнута з відповідача сума недоплаченої грошової допомоги, оскільки суд не уповноважений призначати, здійснювати перерахунок державної грошової допомоги, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, як і інших видів державної допомоги, не може вторгатися в компетенцію державних органів, підмінювати їх.   Такі виплати в даному випадку  здійснює Управління Пенсійного фонду України у м. Феодосії АР Крим.

          Також, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо  не нарахування та не виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є протиправною, таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 18 березня 2009 року та від 28 квітня 2009 року (Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 7 2009 рік). Позивачем заявлені вимоги про зобов’язання відповідача виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу дітям війни з 01.01.2011 року. Вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не надано доказів порушення прав позивача з квітня 2011 року. Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

         Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до частини 3 ст. 94 КАС України, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір  в сумі  03,40 грн.

         На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 8, 9, 70-72, 86, 99, 183-2 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

                  Позов задовольнити частково.

                  Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим (98100, м. Феодосія, вул. Українська, 44, ЄДРПОУ 22300286), (інші відомості відсутні) провести донарахування та виплату ОСОБА_1,  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (АДРЕСА_1), щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни з 24.09.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.01.2011 року по 29.03.2011 року в розмірі 30% мінімальної  пенсії за віком, встановленої ч.2 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, згідно вимог  ст.6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”.

                   Стягнути з місцевого бюджету м. Феодосії на користь ОСОБА_1  судовий збір 3,40 грн.

                   В решті позовних вимог відмовити.

           На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду АР Крим через Феодосійський міський суд у порядку ст. 186 КАС України шляхом подачі до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

           Якщо суб’єкт владних повноважень у випадках та в порядку,  передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя:  /підпис/

Згідно з оригіналом: Суддя-                                                       Секретар-