РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2007 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Міщія О.Я. Суддів - Ткач О.І., Ткач З.Є. при секретарі Жовняревич Т.М. з участю ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Кременецького райсуду від 2 лютого 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про усунення перешкод в користуванні приміщенням магазину і виселення та позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про визнання права власності на частину домоволодіння, приміщення магазину,
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2005 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом про виселення ОСОБА_2.з належної їй частини жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2., який не допускає її до використання за призначенням приміщенням магазину, яке знаходиться за тією ж адресою та частину якого використовує для проживання.
В жовтні 2005 року ОСОБА_2. звернувся з зустрічним вищезазначеним позовом до суду. Позивач зазначив, що проживав з відповідачкою однією сім'єю з 1994 року. В період спільного проживання, в 1998 році, було збудовано гараж, а в 2001 році було розпочато добудову до належної відповідачці частини жилого будинку, який знаходиться вАДРЕСА_1 , яку було завершено в 2003 році і надано статус магазину. Тому просив визнати за ним право власності на ½ частину вказаних приміщень та визнати право на проживання в будинку.
Справа № 22а-341 Головуючий у 1-й інстанції - Білосевич Г.С.
Категорія -5 Доповідач - Ткач О.І.
В листопаді 2006 року ОСОБА_2. доповнив свій позов вимогами про визнання спільним майном придбаної відповідачкою у 1997році 8/25 частин житлового будинку за вищевказаною адресою , посилаюсись на те , що дана частина будинку придбана за спільні кошти і відповідно визнати за ним право власності на 4/25 частини жилого будинку АДРЕСА_1
Ухвалою суду від 1 лютого 2007 року за заявою ОСОБА_1. залишено без розгляду її позов про виселення ОСОБА_2. з жилого будинку.
Ухвалою цього ж суду від 1 лютого 2007 року за заявою ОСОБА_2. залишено його позов про право на проживання в будинку без розгляду.
Рішенням Кременецького райсуду від 2 лютого 2007 року :
· відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1про усунення перешкод в користуванні приміщенням магазину та виселенні ОСОБА_2.;
· визнано за ОСОБА_2право власності на 4/25 частин будинку АДРЕСА_1, Vi гаража, який розташований там же та приміщення магазину автозапчастин, що знаходиться за тією ж адресою;
· стягнено з ОСОБА_1. в користь ОСОБА_2. 1079 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити її вимоги і відмовити в позові ОСОБА_2., оскільки він пропустив строк позовної давності та із- за безпідставності його вимог.
При цьому апелянтка зазначає, що при ухваленні рішення суд посилався на норми діючого Цивільного та Сімейного Кодексів хоча спірні правовідносини виникли до набрання ними чинності.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2. доводи скарги заперечив та суду пояснив , що перебував у фактичному шлюбі з ОСОБА_1 з 1994 року до часу її виїзду за кордон в грудні 2001 року і за вказаний період переобладнали приміщення хліва в гараж , побудували приміщення магазину, Крім того, за спільні кошти придбали в 1997 році 8/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1. Оскільки відповідачка і надалі проживає за кордоном, то в важає що суд підставно вімовив в задоволенні її вимог.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що скаргу слід частково задовольнити.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_2., суд першої інстанції виходив з того, що сторони проживали однією"сім'єю з 1997 року по грудень 2001 року і за час спільного проживання збудували приміщення гаражу та придбали частину жилого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1
і відповідно ОСОБА_2. має рівне з відповідачкою право на це майно. При цьому суд зіслався на норми Сімейного та Цивільного ( в ред 2003 р) Кодексів України.
Оскільки ОСОБА_2 набув права власності на частину будинку і як один із співвласників за свої кошти збудував приміщення магазину після виїзду ОСОБА_1. за кордон, то визнав за ним право власності на дане приміщення та відповідно відмовив у позові ОСОБА_1. про усунення перешкод в користуванні належним їй приміщенням магазину.
Даний висновок суду не є повністю обгрунтованим та законним, тому судове рішення слід змінити.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони в справі проживали однією сім'єю з 1994 року до грудня 2001 року, однак при застосуванні законодавства суд упустив, що спірні майнові правовідносини між сторонами виникли та існували до 1 січня 2004 року, часу введення в дію Сімейного та Цивільного Кодексів України, і спори щодо поділу майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі мають вирішуватися згідно з п. 1 ст.17 Закону " Про власність".
Згідно ст. 17 Закону України "Про власність" майно , придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 1994 року ОСОБА_1.( в той період часу її прізвище ОСОБА_4) була власницею 11/25 частин жилого будинку АДРЕСА_1
18 серпня 1997 року між ОСОБА_4. та ОСОБА_5було оформлено договір купівлі-продажі 8/25 частин цього ж жилого будинку з відповідною частиною надвірнимх будівель, на цей час це було два хліви та льох.
Судом першої інстанції встановлено, що в лютому 2001 роціОСОБА_1було дозволено провести добудову до належної їй частини жилого будинку. Будівництво вказаного приміщення було розпочато за час спільного проживання сторін, але ,оскільки в грудні 2001 року ОСОБА_1. виїхала за кордон, то завершував будівництво ОСОБА_2. Він же фактично і займався переоформленням документації щодо статусу приміщення добудови та прийняттям цієї добудови в експлуатацію. Рішенням виконкому Кременецької міської ради № 90 від 29 травня 2003 року було дано дозвіл на пристосування добудови під магазин з продажу автозапчастин. Саме в статусі магазину було прийнято в експлуатацію вказану добудову в грудні 2003 року і в такому статусі ця добудова є зареєстрованою в Кременецькому районному бюро технічної інвентаризації. З дня: завершення будівництва, вказану споруду за призначенням використовує ОСОБА_2., оскільки ОСОБА_1. перебуває за кордоном.
При вказаних обставинах, суд першої інстанції безпідставно визнав за
ОСОБА_2 право власності на все приміщення магазину.
Адже з тих же матеріалів справи вбачається , що дозвіл на будівництво було дано ОСОБА_1. як одному із землекористувачів та співласників будинку АДРЕСА_1. Будівництво велось спільно сторонами до її виїзду за кордон, а завершувалось будівництво ОСОБА_2 за час її відсутності на території України.
Тому в цій частині рішення слід скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково та визнати за ним право власності на Vi частину приміщення магазину з продажу автозапчастин.
Стосовно рішення про визнання за ОСОБА_2 права на частину купленого на ім'я відповідачки 8/25 частин домоволодіння та на 1А частину приміщення гаражу, то його слід скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд.
Так, ОСОБА_2. підставою своїх вимог про визнання права власності на частину придбаного домоволодіння зазначає спільне проживання з ОСОБА_1. та спільну працю в набутті майна в результаті спільного заняття підприємницькою діяльністю з торгівлі автозапчастинами.
Однак суд, визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 4/25 частин домоволодіння, не врахував, що її власником за договором купівлі-продажу від 18 серпня 1997 року є відповідачка, її право на квартиру за цим договором не оспорено, вказаний договір не визнаний недійсним ні повністю, ні частково, не наведено і мотивів за яким визнано право на половину придбаної частини, оскільки дані правовідносини не регулювались чинним Сімейним Кодексом .
Вирішуючі дані вимоги позивача, суд першої інстанції в порушення ст. 10 ЦПК не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій , в даному випадку про оспорення угоди та притягнення до участі в якості сторони продавця вказаної частини домоволодіння.
Стосовно вирішення вимог ОСОБА_2. про визнання права на половину гаража, як такого що був збудований за спільні кошти , то в справі відсутні будь які дані , як про будівництво та прийняття в експлуатацію вказаного приміщення , так і про переобладнання хліва під гараж за вказаною адресою.
Тому в даному випадку, суд на стадії попереднього розгляду справи не з'ясував про докази сторін в справі і тим самим порушив вимоги ст. 10 ЦПК.
Враховуючи, що приміщення гаражу є приналежністю до головної речі, якою є жилий будинок, а судом першої інстанції визнання права на гараж розглядалось в контексті визнання „за ОСОБА_2 права власності на 4/25 частин домоволодіння, тому рішення слід скасувати і в частині визнання за позивачем права власності на Vi частину гаража та направити на новий розгляд.
Стосовно ж доводів апелянтам про безпідставність відмови в задоволенні її вимог, то суд вірно з'ясував обставини справи.
Ні в позовній заяві, ні в процесі розгляду справи позивачкою не наведено в чому полягають перешкоди в користуванні приміщенням магазину. Крім того, ОСОБА_1. з грудня 2001 року перебуває за межами України; приміщення магазину не використовує за призначенням.
Тому суд першої інстанції підставно відмовив в задоволенні її вимог.
Керуючись ст.ст. 307,308,309, 311 ЩІК України, суд апеляційної інстанції,
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Залишити в силі рішення Кременецького райсуду від 2 лютого 2007 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. про усунення перешкод в користуванні приміщенням магазину.
Скасувати рішення Кременецького райсуду від 2 лютого 2007 року та постановити нове в частині вирішення позову ОСОБА_2. до ОСОБА_1. про визнання права власності на приміщення магазину.
Позов ОСОБА_2. до ОСОБА_1. про визнання права власності на приміщення магазину задовольнити частково: визнати за ОСОБА_2право атасності на ½ частину приміщення магазину на АДРЕСА_1
Скасувати рішення Кременецького райсуду від 2 лютого 2007 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 4/25 частини житлового будинку та на 1А частину гаражу і в цій частині справу направити на новий розгляд.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.