КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22а-1561/07
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєлової Л.В.,
суддів Бистрик Г.М.,
Малиніна В.В.
при секретарі Гладишко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою відповідача - управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги інваліду війни 2-ї групи, -
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2004-2006 роки.
Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги інваліду війни 2-ї групи - задоволено частково:
- визнано неправомірними дії відповідача по недоплаті позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи;
- стягнуто з Управління праці і соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 5447, 6 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, представник відповідача - управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає що оскаржувана постанова постановлена з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року і закрити провадження у справі ОСОБА_1
|
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В. |
Справа в апеляційній інстанції №22а - 1561/07 |
|
Головуючий в першій інстанції - Мочульська Л.Т. |
Справа в першій інстанції № 2-а-20 за 2007 р. |
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено що позивач - ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, про що компетентним органом йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.11.2003 року. (а.с.3,4).
Крім того, судом першої інстанції встановлено що за даними відповідача, позивачеві була виплачена щорічна разова грошова допомога в 2004 році -160 гривень, в 2005 та 2006 роках - по 330 гривень .
Відповідно до п. 27 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Мінімальна пенсія за віком у 2004 році становила - 92,45 гривні, у 2005 році - 332 гривні; в 2006 році - 359 гривень виходячи із Законів України Про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2005 роки, а також Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004, 2005, 2006 роки.
Незважаючи на це, відповідачем з посиланням на закони України про Державний бюджет України на відповідні роки зазначена разова грошова допомога була виплачена в значно менших від гарантованих державою розмірах, відповідно, в сумах 160 грн., 330 грн. та 330 грн.
Тобто сума недоплати за 2004 - 2006 роки становить: 5447, 6 гривні.
Судом першої інстанції встановлено, що недоплачена частина одноразової грошової допомоги підлягає стягненню у примусовому порядку за 2004 - 2006 роки. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується виходячи з наступного.
Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Однак, Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004 - 2006 роки зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни та встановлений інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Законів України «Про Державний бюджет України» на 2004 - 2006 роки, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Рядом Рішень Конституційного Суду України роз'яснено, що окремі положення Законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій є такими, що не відповідають Конституції України.
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004, 2005, 2006 роки розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги, Закони про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2006 роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов існування ветеранів війни.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги, обґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Законів України «Про Державний бюджет України» за 2004, 2005, 2006 роки.
Судова колегія також вважає за необхідне підкреслити, що невиконання чи неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Липовецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав її скасування не вбачається.
Так, відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року - залишити без задоволення.
Постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги інваліду війни 2-ї групи - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді