КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №22-а-10430/07
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєлової Л.В.,
суддів Малиніна В.В.,
Бистрик Г.М.
при секретарі Гладишко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою відповідача - Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві на постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Управління Державної судової адміністрації в м. Києва, 3-я особа: Державної податкової Адміністрації у м. Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання їх не вчиняти, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2007 року позивачі звернулись до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Управління Державної судової адміністрації в м. Києва, 3-я особа: Державної податкової Адміністрації у м. Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання їх не вчиняти, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В. |
Справа в апеляційній інстанції №22а - 10430/07 |
Головуючий в першій інстанції - Умнова О.В. |
Справа в першій інстанції № 2-а-593/07 |
ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Управління Державної судової адміністрації в м. Києва, 3-я особа: Державної податкової Адміністрації у м. Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання їх не вчиняти, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди плати задовольнити частково:
- визнано неправомірними дії Управління Державної судової адміністрації в м. Києві щодо справляння податку з доходів фізичних осіб - суддів Святошинського районного суду м. Києва: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13. ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, починаючи з 01.01.2004 року;
- стягнуто з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з Єдиного розрахункового рахунку Державного казначейства України, заробітну плату та її компенсацію на користь: ОСОБА_1 - 21 198,66 грн.; ОСОБА_2 - 8 619,50 грн.; ОСОБА_3 - 20 866,18 грн.; ОСОБА_4 - 17 622,38 грн.; ОСОБА_5 - 18 211,81 грн.; ОСОБА_6 - 20 057,06 грн.; ОСОБА_8 -18 693,33 грн.; ОСОБА_9- - 20 327,25 грн.; ОСОБА_7 - 10 543,26 грн.; ОСОБА_10 - 21 181,18 грн.; ОСОБА_11 - 17 817,61 грн.; ОСОБА_12 - 16 652,91 грн.; ОСОБА_13 - 19 093,95 грн.; ОСОБА_14 - 17 349,88 грн.; ОСОБА_15 - 16 345,68 грн.; ОСОБА_16 - 20 230,28 грн.; ОСОБА_17 - 14 991,36 грн.; ОСОБА_18 - 17 423,81 грн.; ОСОБА_19 - 23 655,81 грн.; ОСОБА_20 - 12 523,78 грн.; ОСОБА_21 - 13 044,86 грн.; ОСОБА_22-32 880, 12 грн.;
- стягнуто з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з Єдиного розрахункового рахунку Державного казначейства України, моральну шкоду на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13. ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, по 2 000 грн., кожному;
- в задоволенні іншої частини вимог відмовлено
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням представник Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві звернувся з заявою про апеляційне оскарження та з апеляційною скаргою, в якій зазначає що суд першої інстанції невірно застосував норми чинного законодавства, а тому просить скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 року і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивачам.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині стягнення моральної шкоди на користь позивачів з постановленням в цій частині рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 працюють суддями Святошинського районного суду м. Києва. ОСОБА_22 працює головою Святошинського районного суду м. Києва, а ОСОБА_2 призначена на посаду судді ВАС України.
З нарахованої їм заробітної плати за період з 1.01.2004 року по 1.07.2006 рік було утримано податок з доходів фізичних осіб, що не відповідає вимогам названих правових актів та Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Так, у ч.1 ст.126 Основного Закону України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Складовою цих гарантій відповідно до ч.1 ст.130 цього Закону є обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до Закону України «Про статус суддів» суддя є носієм судової влади, здійснення правосуддя є видом професійної діяльності, держава повинна створити належні умови діяльності суддів на задоволення професійних, матеріальних і соціальних потреб. Гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи змінені нормативними актами України.
Колегія суддів вважає, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності судді.
У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року 3(94) 12 (994 323) зазначається: «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе».
Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Втім, розгляд даної справи посвідчує те, що матеріальне забезпечення суддів України, у тому числі позивачів, знаходиться не на належному рівні.
Згідно із ч.1 ст.44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
На забезпечення гарантованої Основним Законом України та Законом України «Про статус суддів» незалежності суддів, Президентом України 10 липня 1995 року прийнято Указ «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» №584/95, відповідно до абзацу 4 статті 1 якого заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком.
Проте, Указом від 25 грудня 2003 року №1497/2003 Президент України зазначену гарантію незалежності суддів визнав такою, що втрачає чинність з 1 січня 2004 року.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин даний Указ Президента України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Також він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 3 статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України видає укази і розпорядження на основі та на виконання Конституції і законів України.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, незалежність судової влади, держава в особі Президента України шляхом видання останнім Указу від 10 липня 1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» встановила певні соціальні гарантії суддям, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичним засобом здійснення цього права. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, Указ Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003, яким визнано нечинним положення Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 про не обкладання заробітної плати суддів прибутковим податком, фактично скасовує конституційну гарантію незалежності суддів та забезпечення державою належних умов їх діяльності.
З огляду на вищенаведене, судом першої інстанції обґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин Указ Президента України від 25 грудня 2003 року.
Посилання місцевого суду на наявність у позивачів права на отримання грошової компенсації сум податку, утриманого з їх доходів, також на підставі Розпорядження уряду від 20 січня 2004р. №22-р є помилковим, оскільки з урахуванням вищевикладеного цей нормативно-правовий акт правового значення для вирішення даного спору не має, а тому це посилання суду підлягає виключенню з оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст.126 Закону України «Про судоустрій України» Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів та виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів на утримання останніх, а тому суд першої інстанції правильно визначився про стягнення з зазначеної судової установи утриманих із заробітної плати позивачів сум податку та зобов'язання Державне Казначейство України провести відповідні видатки з державного бюджету.
Відповідно до статті 202 КАС України, - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачів моральної шкоди, так як позивачами не надано доказів на підтвердження заподіяння їм моральної шкоди, а тому в цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь позивачів, в решті постанову суду першої інстанції - залишити без змін.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, постанова Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 року підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивачів.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві на постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 року задовольнити частково.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 року в частині стягнення з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з Єдиного розрахункового рахунку Державного казначейства України, моральну шкоду на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13. ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, по 2 000 грн., кожному - скасувати.
В задоволенні позову в цій частині - відмовити.
В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді: