Справа № 199/3013/24

                                                                       (2/199/1928/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

14.10.2024 року         Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді – Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання – Циганок К.С.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа – Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання, –

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що 19 лютого 2013 року між сторонами було укладено договір довічного утримання, за умовами якого позивач передала у власність відповідачу нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 , відповідач, в свою чергу, – надавати позивачу всі види матеріального забезпечення та догляду довічно. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором так і не почала виконувати, зокрема відповідач жодного разу не надавала позивачу матеріальне утримання в розмірі 500 гривень щомісячно, не забезпечувала позивача медикаментами, не сплачувала комунальні послуги. Влітку 2023 року позивач їздила до відповідача у Чернігівську область з метою розірвання спірного договору довічного утримання за згодою сторін, однак відповідач, пояснивши, що не проти розірвання договору, відмовилась брати участь у документальному оформленні такого розірвання, вказавши, що їй ніколи, і віддала позивачу оригінал договору довічного утримання. За викладених обставин, посилаючись на свій незадовільний стан здоров`я, самостійне забезпечення себе всім необхідним для лікування та життя, невиконання відповідачем її зобов`язань за договором довічного утримання, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд розірвати спірний договір довічного утримання.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою до участі у справі залучено в якості третьої особи Четверту ДДНК.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги своєї довірительки підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, правом на подання відзиву не скористалась, натомість в ході розгляду справи надіслала до суду заяву, в якій просила суд проводити розгляд справи за її відсутності, зазначила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, надіслала до суду заяви про розгляд справи за відсутності даного учасника справи із ухвалення рішення суду на власний розсуд.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суду вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників розгляду справи.

Вислухавши представника позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 19 лютого 2013 року між позивачем, як відчужувачем, та відповідачем, як набувачем, було укладено договір довічного утримання, який тією ж датою було посвідчено державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Писарєвою Н.С. за реєстровим №2-89. За умовами означеного договору позивач передала у власність відповідача належне першій право власності на нерухоме – квартиру АДРЕСА_1 ) (п.1 договору). В свою чергу відповідач згідно п.5 договору зобов`язалась надавати позивачу всі види матеріального забезпечення та догляду, медичного обслуговування, керуючись засадами розумності та справедливості (забезпечувати її медикаментами, харчуванням, одягом, доглядом, іншою необхідною допомогою), забезпечити позивача правом користування квартирою, що відчужується, та правом довічного проживання у ній, у разі смерті позивача відповідач зобов`язалась здійснити всі витрати по її похованню. Розмір місячного забезпечення позивача визначено сторонами договору в сумі 500 гривень.

Пунктом 11 договору довічного утримання передбачено, що договір може бути розірвано за згодою сторін, а в разі невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін – у судовому порядку.

Наведене двома абзацами вище фактичні обставини підтверджуються копією спірного договору довічного утримання.

19 лютого 2013 року на підставі вищевказаного договору довічного утримання відбулась державна реєстрація за відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також відповідне обтяження цього нерухомого майна, що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, про реєстрацію обтяження.

Відчужене позивачем на користь відповідача за спірним договором довічного утримання нерухоме майно залишається зареєстрованим за відповідачем, як одноосібним власником, і станом на час розгляду справи, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових право на нерухоме майно станом на 11 червня 2024 року, отриманою судом в порядку ст.81 ч.7 ЦПК України.

Як встановлено судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України в ході розгляду справи, не спростовується матеріалами цивільної справи та не заперечувалось сторонами, з огляду довідку про рух коштів по банківському рахунку позивача за період з 14 січня 2014 року по 21 березня 2024 року, а також з огляду на заяву відповідача від 11 липня 2024 року про відсутність у неї заперечень проти задоволення позовних вимог, відповідач, на відміну від позивача, свої зобов`язання за спірним договором довічного утримання належним чином не виконує і намірів виконувати не має.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень договору довічного утримання, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом норм ст.ст.744-746 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я.  Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

Положеннями ст.748 ЦК України передбачено, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст.334 ЦК України (тобто з дня державної реєстрації його права власності щодо нерухомого майна – ч.4 ст.334 ЦК України).

За змістом положень ст.ст.749-751 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.755 ч.1 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

Положеннями ч.1 ст.756 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Нормою ст.651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності.

Аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі. Належним виконанням набувачем свого зобов`язання за договором довічного утримання слід вважати тоді, коли набувач виконує всі взяті на себе обов`язки за договором. Сам лише факт сплати набувачем грошових коштів щомісячно на утримання відчужувача майна не може вважатися належним виконанням умов договору довічного утримання і є підставою для його розірвання, якщо умовами такого договору передбачено як майнове утримання відчужувача, так і здійснення догляду за ним. При цьому закон чи договір не ставить у залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені ст.755 ЦК України. Так, на вимогу відчужувача договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Отже, відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме набувач (відповідач) мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Положення ч.1 ст.755 ЦК України не містять визначення «неналежне виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання (догляду)», а тому, вирішуючи це питання, суд повинен ураховувати конкретні обставини справи, умови договору довічного утримання (догляду) та положення ст.651 ЦК України, які визначають загальні підстави для зміни або розірвання договору. В свою чергу, відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Для розірвання вказаного договору з підстав невиконання або неналежного виконання набувачем обов`язків за договором достатньо встановлення факту неналежного виконання набувачами умов договору. Вина, тобто підстави, з яких набувачі неналежним чином виконували умови вказаного договору, значення не має.

Несплата матеріального забезпечення з утримання (догляду), передбаченого умовами договору довічного утримання, є істотним порушенням умов такого договору та підставою для його розірвання.

Наведені вище правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року по справі №357/18084/15-ц, від 13 травня 2021 року, від 30 червня 2021 року по справі №310/5175/15-ц, від 18 серпня 2021 року по справі №645/3284/19, від 14 червня 2022 року по справі №753/18667/20, від 19 жовтня 2022 року по справі №462/5263/19, від 26 жовтня 2022 року по справі №761/8084/21, від 15 листопада 2023 року по справі №346/3009/22, від 29 листопада 2023 року по справі №753/23204/17, від 24 квітня 2024 року по справі №754/11230/22, від 19 червня 2024 року по справі №752/7190/22, від 04 липня 2024 року по справі №756/11502/21.

Стосовно обставин спірних правовідносин у даній цивільній справі, то в ході її розгляду стороною позивача було доведено всі заявлені нею в обґрунтування позовних вимог фактичні обставини, необхідні для задоволення позову, як то укладення між сторонами нотаріально посвідченого договору довічного утримання від 19 лютого 2013 року, так і повне невиконання відповідачем, як набувачем, взятих на себе за цим договором зобов`язань з матеріального утримання/забезпечення позивача (500 гривень щомісяця, купівля медикаментів, забезпечення одягом, харчуванням тощо), так і зобов`язань по догляду за позивачем. За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останньою при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1211,2 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 525, 610, 629, 651, 653, 744-746, 748-751, 755, 756 ЦК України, ст.ст.76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 (РНОКПП  НОМЕР_1 ; адреса місця проживання:  АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3  (РНОКПП  НОМЕР_2 ; остання відома адреса місця проживання:  АДРЕСА_3 ), третя особа – Четверта дніпровська державна нотаріальна контора (ЄДРПОУ 02890966; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Радистів, 8), про розірвання договору довічного утримання –задовольнити.

Договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), як відчужувачем, та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), як набувачем, посвідчений державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Писарєвою Н.С. 19 лютого 2013 року за реєстровим №2-89, – розірвати.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1211,2 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 жовтня 2024 року.

Суддя        А.М. Авраменко