Справа № 464/4878/22

пр.№ 2/464/9/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024                        Сихівський районний суд міста Львова

у складі: головуючого – судді Дулебка Н.І.,

за участі: секретаря судового засідання – Шманько О.І.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» про визнання наказу про припинення нарахування та виплати середнього заробітку незаконним, стягнення коштів, –

встановив:

       Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, поданим представником позивача ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 21.11.2022 (а.с. 47), до відповідача Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» (ЛКП «Муніципальна варта») про визнання наказу ЛКП «Муніципальна варта» №198-к від 19.07.2022 про припинення нарахування та виплати середнього заробітку незаконним, стягнення середнього заробітку за весь час з моменту припинення нарахування та виплати середнього заробітку з 19.07.2022 до ухвалення рішення судом з розрахунку середнього заробітку у розмірі 1082,30 грн. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що з 13.07.2018 позивач працює на посаді інспектора відділу проведення рейдів ЛКП «Муніципальна варта». 25.02.2022 відповідно до наказу №57-к від 01.03.2022 ОСОБА_3 увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби. Після увільнення останнього від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації йому продовжували виплачувати середній заробіток у відповідності до вимог ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». 19.07.2022 наказом директора ЛКП «Муніципальна варта» №198-к позивачу припинено нарахування і виплату середнього заробітку, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема, виключено правову норму щодо обов`язку нарахування середнього заробітку мобілізованим призовникам. Відтак з 19.07.2022 позивачу як особі, яка проходить військову службу під час мобілізації, протиправно припинено нарахування та виплату середньомісячного заробітку. Про такий наказ позивач дізнався 29.07.2022. Зазначив, що Закон №2352-ІХ від 11.07.2022 може застосовуватись лише на перспективу, тобто до працівників, які будуть призвані і призвані після набрання таким чинності, тоді як на призваних у момент, коли діяла попередня редакція ст. 119 КЗпП України, він не поширюється. Внаслідок прийняття Закону №2352-ІХ від 11.07.2022 відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод військовослужбовців, які призвані на військову службу під час мобілізації до 19.07.2022, на соціальний захист, зокрема, право на виплату середнього заробітку. Гарантія виплати середнього заробітку мобілізованим особам покладала на роботодавців частину породжених війною ризиків, сприяла справедливому розподілу багатств і компенсувала втрату кваліфікації робітникам, які не змогли заробляти обраною професією. Отримання середнього заробітку військовослужбовцями, які були призвані на військову службу під час мобілізації, є безперервним процесом їхнього права, до моменту звільнення з військової служби та демобілізації. Після скасування збереження середнього заробітку таке право військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації до 19.07.2022, залишилося нереалізованим. Скасування виплати середнього заробітку особам – працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття на військову службу за контактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, встановлене Законом №2352-ІХ від 11.07.2022, порушує, суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Виплата середнього заробітку таким особам не є пільгою, а гарантією та засобом забезпечення професійної діяльності таких громадян, їх ефективності, зокрема, щодо проходження військової служби та захисту Батьківщини. Встановлюючи право на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, держава взяла на себе певні зобов?язання, які полягають у тому, що громадяни, які були призвані на військову службу під час мобілізації, можуть розраховувати на право – отримання середнього заробітку, яке вони набули. Зміна правового регулювання виплати середнього заробітку таким особам, встановлена законодавцем, означає відмову держави від виконання своїх зобов?язань та призводить до порушення принципів довіри громадян до закону і діяльності держави, правомірних очікувань, стабільності правового регулювання. Також не погоджується із доводами Міністерства економіки України, викладеними у коментарі до Закону №2352-ІХ від 11.07.2022, які зводяться до того, що після набрання чинності вищевказаним законом заробіток за мобілізованими зберігатись не повинен.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені в позовній заяві та відповіді на відзив (а.с. 39-40). Зокрема, зазначив, що, на його думку, неправильно тлумачиться закріплений у ст. 58 Конституції України принцип незворотної дії в часі закону. Цитуючи позиції Конституційного суду України, Міністерство економіки України та відповідач ігнорують рішення від 13.05.1907 №1-зп згідно з яким, закріплення вказаного принципу є гарантією стабільності суспільних відносин і породжує у громадян впевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону, а закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набрання законами чинності. До певного юридичного факту застосовується той закон, під час дії якого він настав або мав місце (рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 №6-рп/2012). Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. Також неправильним є обґрунтування змін з посиланням на фінансове становище держави. Мінекономіки, відповідач у відзиві на позовну заяву, наводять рішення Європейського суду з прав людини, зокрема «Ейрі проти Ірландії», в яких йдеться про звуження обсягу соціального забезпечення через обмеженість можливостей держави. Так, вказана практика Європейського суду з прав людини не стосується витрат роботодавців і підвищених гарантій військовослужбовців. Пріоритетність і безумовність останніх закріплено у нормах-принципах ст. 17 Конституції України. Як зазначив Конституційний Суд України у рішеннях від 20.12.2016 №7-рп/2016 та від 18.12.2018 №12-р/2018, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту осіб, що перебувають на службі в Збройних силах України, у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені. Надання пільг учасникам війни як особам, що виконували конституційно значущі функції, не має обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави. Просив суд позов задовольнити.

       Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказала, що глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п?ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п?ятою статті 61 Закону України «Про освіту». Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частину третю статті 119 КЗпП України, зокрема, слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», ухвалений Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 частина 3 ст. 119 К3пП України діє в наступній редакції: «За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється до 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022. Окрім того, в коментарі Міністерства економіки України до Закону №2352-ІХ від 11.07.2022 вказано, що, враховуючи те, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 К3пП України, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду). На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, дійшов такого висновку.

       Встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з відповідачем ЛКП «Муніципальна варта» з 14.10.2017 відповідно до наказу №573-к від 13.10.2018, на підставі наказу №355-к від 13.07.2018 переведений на посаду інспектора відділу проведення рейдів. З 25.02.2022 увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

Згідно із витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_3 призваний за мобілізацією з 26.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 .        

       Наказом в.о. директора ЛКП «Муніципальна варта» №57-к від 01.03.2022 ОСОБА_3 , інспектора відділу проведення рейдів, увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації з 25.02.2022 до надання відповідних документів про звільнення з військової служби за призовом. Збережено за ОСОБА_3 місце роботи, посаду і середній заробіток.

       Відповідно до наказу директора ЛКП «Муніципальна варта» №198-к від 19.07.2022 у зв`язку із набранням чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено припинення нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, ОСОБА_3 , інспектору відділу проведення рейдів, з 19.07.2022 припинено нарахування та середнього заробітку на період проходження ним військової служби.

Відповідно до довідки про доходи від 06.10.2024 №52 позивачу ОСОБА_3 з серпня 2022 року припинено нарахування середнього заробітку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

       Частинами першої – третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні із 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогодні.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Так, ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції станом на дату призову позивача на військову службу) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

       Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

       Із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом. Так, з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

       Таким чином, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом. З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за такими працівниками відсутні.

       Враховуючи наведене, відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу про припинення нарахування позивачу середнього заробітку діяв правомірно. При цьому, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 не містить приписів щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання таким чинності.

       Таким чином, достатні підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 2, 81, 89, 141, 247, 263 – 265, 268 ЦПК України, –

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» про визнання наказу про припинення нарахування та виплати середнього заробітку незаконним, стягнення коштів, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.10.2024.

Головуючий                                                                     Назарій ДУЛЕБКО