Судове рішення #14816174

                                                                                                    2/0108/316/2011


      

                                                         Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                               І М Е Н Е М       У  К  Р  А  Ї Н И

18 березня 2011р.                                                                                                  м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :

головуючого судді -     Біленко Л.В.

при секретарі         -     Кущієвої М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання осіб  такими,  що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – орган опіки та піклування виконкому Керченської міської ради про визнання за особами  права користування жилим  приміщенням,  

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позов про визнання ОСОБА_2 та її малолітньої дочки –ОСОБА_3 ,  такими, що втратили право користування жилим приміщенням, мотивуючи вимоги тим, що відповідач ОСОБА_2, яка доводиться йому дочкою, в 1999 році,  після продажу своєї квартири , була за її проханням зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності, але  в 2007 р. забрала всі свої речі та залишила зазначену  квартиру , переїхала проживати за іншою адресою, в 2009 році народила дочку – ОСОБА_3, яку зареєструвала в спірній квартирі. Оскільки відповідач не проживала в спірній квартирі більш ніж три роки,  просить визнати її та її дочку такими, що втратили право користування жилим приміщенням у спірній квартирі.

Відповідач за первісним позовом -  ОСОБА_2 від свого імені  та в інтересах своєї малолітньої дитини –ОСОБА_3,  подала зустрічний позов про визнання за нею та її малолітньою дочкою права користування жилим приміщенням в спірній квартирі, мотивуючи вимоги тим, що після смерті її матері –дружини позивача за первісним позовом, ОСОБА_1   замінив замок на вхідній двері , ключів їй не надав, став  перешкоджати їй проживати в квартирі, з приводу чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, була вимушена знімати квартиру. В жовтні 2010р. вона звернулась до батька з проханням впустити її та її дочку в квартиру, але отримала відмову. Оскільки вона була вселена в спірну квартиру зі згоди наймача, як член його сім’ї, тривалий час проживала в квартирі, але право проживати в спірній квартирі оспорюється відповідачем за зустрічним позовом, просить визнати за нею та її малолітньою дочкою право користування спірною квартирою як за членами сім’ї.

Позивач  за первісним позовом та його представник –ОСОБА_4, діючий на підставі ордеру та договору про надання юридичної допомоги,  позовні вимоги за первісним позовом підтримали в повному обсязі, надали пояснення по суті вимог. Зустрічний позов вважають таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник –ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності, проти задоволення первісного позову заперечують на підставах, викладених у зустрічній позовній заяві, додатково пояснили в судовому засіданні, що відповідач залишила спірну квартиру з поважних причин, оскільки позивач зловживав спиртними напоями, створював конфліктні ситуації, перешкоджав відповідачці в користуванні жилим приміщенням. Зустрічний позов підтримали в повному обсязі.

Представник третьої особи –ОСОБА_6., діюча на підставі довіреності, просить з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини задовольнити зустрічний позов.

Вислухавши пояснення сторін та  їх представників, допитавши свідків,  вивчивши обставини по справі, надавши доказам  правову оцінку, суд доходить висновку , що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних  підстав.

Судом встановлено, що спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.1996р. (а.с.32-33).

Згідно до особового рахунку № НОМЕР_1 в спірній квартирі зареєстровані :  позивач –з 11.06.2996р., відповідач –з 03.12.1999р., її малолітня дочка – з 17.09.2009р. та мати позивача –ОСОБА_7 –з 02.09.2010р. (а.с.4).  

Сторони надали в суді аналогічні пояснення, що в травні 2007р. після смерті дружини позивача , яка доводилась відповідачці матір’ю -  ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.27), відповідач за первісним позовом залишила спірну квартиру та  не проживає в неї до цього часу. Оскільки факт непроживання в квартирі ОСОБА_2 з травня 2007р. визнаний сторонами, то згідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України ця обставина не підлягає  доказуванню .    

Згідно до положень ч. 1 ст. 405 ЦК України , члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.  Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що член сім'ї власника житла втрачає  право  на користування цим  житлом  у  разі  відсутності  члена сім'ї без поважних причин понад один рік,  якщо інше не встановлено домовленістю між  ним  і власником житла або законом.

Оскільки відповідачка наполягає, що вона за місцем своєї реєстрації –в спірній квартирі,  була відсутньою  з поважних причин та у зв’язку з цим не втратила право користування жилим приміщенням, суд ,  дослідивши докази по справі,  доходить наступних висновків з цього приводу.

Ствердження відповідача за первісним позовом , що вона в 2007 р. зверталась до відділу міліції Керченського МУ ГУ МВС України в АРК та Керченського МУ ГУ МНС України в АРК  знайшли своє підтвердження в судовому засіданні , суд надає їм наступну оцінку.

Дослідженням відмовного матеріалу № 4927 за заявою ОСОБА_9 встановлено, що вона , як племінниця позивача, 18.10.2007р.  звернулась до 1 відділу міліції КМУ ГУ МВС України в АРК з вимогою застосувати відносно ОСОБА_1 заходів примусового лікування від алкоголізму.  В результаті перевірки заяви встановлено, що між ОСОБА_1 та його дочкою –ОСОБА_2 під час спільного проживання в спірній квартирі виникали конфлікти на сімейно-побутовому ґрунті, він змінив замок на вхідній двері квартири, факти зловживання ним спиртними напоями свого підтвердження не знайшли, в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Як убачається з заяви відповідачки, приєднаної до відмовного матеріалу, вона, звернувшись до 1 ВМ КМУ ГУ МВС України в АРК з приводу примусового лікування свого батька від алкоголізму,  не ставила вимог про усунення  перешкод в користуванні нею спірною квартирою.

Аналогічні висновки суд робить за результатами дослідження відмовного матеріалу № 4930 за заявою ОСОБА_1 та приймає до уваги, що він 18.10.07р.  звернувся  до 1 відділу КМУ ГУ МВС України в АРК з приводу пошкодження його дочкою  замка на вхідній двері спірної квартири. Згідно до її особистої заяви, вона 18.10.2007р. прийшла до спірної квартири з метою навідати батька , оскільки хвилювалась за його життя та здоров’я, але у зв’язку з тим, що він не відкрив двері викликала працівників підрозділу  МНС,  які в присутності співробітника міліції проникли до квартири, вимог про усунення їй перешкод в користуванні жилим приміщенням нею не заявлялось.

Отже, дослідженням відмовних матеріалів судом встановлено, що між сторонами дійсно виникали  конфліктні ситуації, але ствердження відповідачки щодо зловживання позивачем спиртними напоями , що вона вважає поважною причиною залишення нею спірної квартири, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли.

Незважаючи на заперечення позивача, суд знаходить доведеним, що в 2007 році , після залишення відповідачкою спірної квартири, він змінив  замок на вхідній двері спірної квартири. Той факт, що зміна замка мала місце після залишення відповідачкою спірної квартири , спростовує заперечення відповідачки відносно того, що саме ця обставина стала перешкодою в користуванні нею жилим приміщенням.

З тотожних пояснень сторін суд встановив, що після жовтня 2007 року відповідач за первісним позовом до правоохоронних органів та суду з приводу усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням у спірній квартирі не зверталась.

З показів свідків ОСОБА_10 убачається, що в 2008-2010р.р. сторони спілкувались , батько відвідував дочку в квартирі, яку вона знімає. Аналогічні свідчення щодо спілкування сторін  надали й інші свідки.

Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 підтвердили ствердження  відповідачки , що в 2010р. вона телефонувала позивачу, але дійсний зміст розмови судом не встановлений.

Суд не приймає за поважну причину відсутності відповідачки в жилому приміщенні ту обставину, що з листопада 2007р. до грудня 2008 р. в судах різних інстанцій на розгляді знаходився її позов до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини  та визнання права власності, оскільки судовий  розгляд справи не міг бути перешкодою для здійснення нею заходів щодо вселення в спірну квартиру, в якій вона залишалась зареєстрованою весь цей час, та  для звернення до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.      

Аналогічну оцінку суд надає тієї обставині, що відповідач за первісним позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дитину та у зв’язку зі складними пологами їй було продовжено строк декретної відпустки (а.с.65), та не вважає цю обставину поважною причиною її відсутності за місцем реєстрації тривалий період.  

Суд залишає поза увагою відомості КРП «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації»щодо відсутності у відповідача за первісним позовом нерухомого майна (а.с.25), оскільки ця обставина не має правового значення для вирішення спору по суті. З тих самих підстав суд не приймає до уваги відомості про житлово-побутові умови в квартирі відповідачки за первісним позовом, зафіксовані в акті від 25.02.2011р. (а.с.44).

Суперечливі пояснення сторін щодо залишення в спірній квартирі речей відповідачки суд оцінює , виходячи з наступного. Свідок з боку відповідачки –ОСОБА_13 показав, що він допомагав відповідачці забирати її речі зі спірної квартири, аналогічні покази надав й свідок ОСОБА_10 Свідок ОСОБА_7 , яка проживає в спірній квартирі, показала, що в 2010р. вони з позивачем , наводячи порядок в квартирі , знайшли деякі речі відповідачки –предмети одягу, та віднесли їх відповідачці. Пояснення відповідачки щодо залишення нею в спірній квартирі  пральної машини належними доказами не доведені.

Таким чином, відповідачкою за первісним позовом не було надано суду належних доказів тому, що вона була відсутньою в жилому приміщенні понад рік з  поважних причин.  Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вирішуючи  вимогу первісного позову щодо визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням , малолітньої дочки відповідача , суд виходить з наступного.

Згідно до Свідоцтва про народження малолітня ОСОБА_3  - дочка відповідача за первісним позовом, народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.24) . На підставі тотожних пояснень сторін, показів свідків судом встановлено, що малолітня  в спірній квартирі  ніколи не проживала, а весь час з дня свого народження проживає із матір’ю –ОСОБА_2 Відповідно  до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України містом проживання фізичної особи , яка не досягла десяти років, є місце проживання його батьків або одного з них, з ким вона проживає .

Отже, в судовому засіданні доведено, що відповідач за первісним позовом, зареєстрована в спірній квартирі як член сім’ї власника житла,  відсутня в жилому приміщенні  з травня 2007р. , тобто більше року, поважних причин її відсутності в судовому засіданні не встановлено, відповідної   домовленості між  сторонами не існує, законом за нею не встановлено виключних прав на збереження житлового приміщення, спроб вселитись в квартиру вона  не здійснювала, її дочка з часу народження проживає з нею, в спірній квартирі ніколи не проживала,  на підставі чого суд  доходить висновку, що вони втратили право користування жилим приміщенням, тому первісний позов підлягає задоволенню.  

Встановивши вищезазначені обставини, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову.

Заявляючи вимогу про визнання права користування жилим приміщенням в спірній квартирі, позивач за зустрічним позовом не ставить питання про вселення , з пояснень її представника убачається, що вона насамперед має за мету залишення реєстрації в спірній квартирі , а не проживання в неї та фактичне користування жилим приміщенням. Легальне визначення поняття реєстрації надано в ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», в якій зазначено, що  реєстрація – це  внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи  та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого  центрального  органу  виконавчої влади з питань реєстрації. З зазначеного виходить, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання права користування жилим приміщенням  по своєї суті є вимогою про збереження її реєстрації в спірній квартирі, де вона не проживає , що суперечить зазначеній нормі закону.

Заперечення  позивача за зустрічним позовом щодо  посилання в первісному  позові на ст.305 ЦК України , яка не є належною правовою підставою позовних вимог, суд залишає поза увагою, оскільки в судовому засіданні 01.02.2011р. представник позивача надав відповідні пояснення щодо помилкового зазначення ст.305 ЦК України замість ст.405 ЦК України та уточнив позов в цієї частині.   

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України  судові витрати , сплачені позивачем за первісним позовом,  підлягають стягненню з відповідача.   

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,10,11,57,60, 61,  212-215 ЦПК України, суд

В  И  Р  І  Ш  И  В :  

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання осіб  такими,  що втратили право користування жилим приміщенням,  задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,  та її  малолітню дочку –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

В задоволенні зустрічного позову  ОСОБА_2 до ОСОБА_1  про визнання за особами права користування жилим приміщенням, відмовити.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до  Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу  протягом десяті днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя-

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація