Справа № 2"а"-326/09

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі: головуючого судді Масенко Д.Є., при секретарі Філатовій Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у М. Луганську ради про визнання дій протиправними, стягнення суми недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в обгрунтування якого вказав наступне. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни. Всупереч вимогам закону позивачу у 2004, 2007, 2008 роках щорічна грошова допомога до 5 травня не сплачена в повному обсязі: у 2004 році - 120 грн., у 2007 році - 280 грн., у 2008 році - 310 грн. Позивач вважає, що виплати повинні складати: у 2004 році 92, 45 х 5 = 462, 25 грн.; у 2007 році 410, 06 х 5 = 2050, 30 грн.; у 2008 році 481 х 5 = 2405 грн. Всього недоплата склала: 4187, 25 грн. Просив визнати дії відповідача в частині недоплати щорічної разової допомоги учасникам бойових дій до дня 5 травня визнати - протиправними, стягнути на користь позивача недоплачену суму за 2004 рік - 342, 25 грн., за 2007 рік у сумі 1750 грн., за 2008 рік у сумі 2095 грн., а всього 4187, 25 грн.

У судове засідання позивач не з’явився, до його початку надав заяву, де підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, до його початку надав письмові заперечення на позов, вимоги позову не визнав в повному обсягу, посилаючись на пропуск позивачем встановленого ст. 99 КАС України річного строку для звернення до суду, відсутність у Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у М. Луганську ради, як кінцевого розпорядника бюджетних коштів повноважень щодо визначення їх призначення, належне виконання свого зобов’язання щодо виплати позивачеві разової допомоги, просив розглядати справу за його відсутності.

Суд, дослідивши й оцінивши в сукупності докази у справі, прийнявши до уваги вимоги позивача та доводи заперечень представника відповідача, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом судового розгляду є публічно-правові відносини, пов’язані з реалізацією та виконанням органами місцевого самоврядування та органами державної влади передбачених чинним законодавством заходів щодо соціального захисту ветеранів війни та учасників бойових дій.

Вказані правовідносини врегульовані положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законами України «Про державний бюджет» за відповідні роки та іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства України.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для відповідної категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання у 2004 році вказаної допомоги у розмірі 462, 25 грн., фактично отримав 120 грн., недоотримана сума складає 342, 25 грн., у 2007 році -у розмірі 2050, 30 грн., фактично отримав 280 грн., недоотримана сума складає 1770, 30 грн., у 2008 році - 2405 грн., фактично отримав 310 грн., недоотримана сума складає 2095 грн.

Задовольняючи позов, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5-го травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, встановлених на момент виплати.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про пенсійне забезпечення" за № 1788 від 05.11.1991 року мінімальні пенсії за віком не можуть бути нижчими за розмір мінімального споживчого бюджету.

Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування" за № 1058-15 від 09.07.2003 року мінімальні пенсії за віком не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст. 1 ч. 1 Закону України „Про прожитковий мінімум" № 966-14 від 15.07.1999 року, - прожитковий мінімум є вартісна величина достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров*я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум даним Законом визначається відповідно до чотирьох категорій осіб, в тому числі й щодо осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст. 48 Конституції України пільги, компенсації та гарантії громадян України, право на які передбачені чинним законодавством є складовою їх конституційних прав на забезпечення достатнього життєвого рівня, який принаймі не може бути нижчим від прожиткового мінімуму встановленого Законом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу гарантованого ст. 13 ч.5 Закону права позивачу шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004р. за № 20-рп2004р. визнано неконституційними положення окремих статей ЗУ України «Про державний бюджет України на 2004 рік» в частині встановлення розмірів щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за № 6-рп2007р. ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп2008 рік п.20 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік", якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.

В рішеннях Конституційного Суду України у справах № 20-рп/2004 від 01.12.2004 p., № 6-рп2007 від 09.07.07р., 10-рп 2008 від 22.05.2008р. зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.

З огляду на тотожність ст. 29 Закону України «Про державний бюджет» відповідно на 2007 рік, ст. 20 Закону України „Про державний бюджет України на 2008рік" та виходячи з рішень Конституційного Суду України, суд вважає, що встановлений Законом про держбюджет України на 2004р., 2007р., 2008 р. розмір щорічної допомоги до 5 травня не може бути застосований у спірних відносинах.

Зменшення Законами України „Про державний бюджет України на 2004р., 2007р., 2008р." розміру щорічної допомоги до Дня Перемоги також суперечить ч.ч.2, 3 ст. 2 Закону, згідно з якими права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом є недійсними.

Згідно з посвідченням, позивач є ветераном війни - учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, відповідач цю обставину не

заперечує, тому суд доходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної разової допомоги до Дня Перемоги у розмірах, встановлених ст. 13 Закону.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне державне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового розміру для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, позивач мав отримати допомогу у таких розмірах:

•   -     за 2004 рік у розмірі 5 х 92, 45 грн. - 120 грн. = 342, 25 грн.

•   -     за 2007 рік у розмірі 5 х 410, 06 грн. - 280 = 1770, 30 грн.

•   -     за 2008 рік у розмірі 5 х 481 грн. - 310 = 2095 грн.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки, відповідач наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, а позивач не заявляє клопотання про його поновлення, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині стягнення суми допомоги за 2004 та 2007 роки.

Відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску річного строку звернення до суду, суд зауважує, що в даному випадку не підлягають застосуванню вимоги статті 46 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких суми пенсії, не отримані своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено виплату щорічно до 5-го травня учасникам бойових дій разової грошової допомоги. Вказана грошова допомога не може розцінюватися як пенсія або її складова частина. Тобто, йдеться про різні види правовідносин в системі соціального забезпечення та державної соціальної допомоги.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, стягнувши на користь позивача суму щорічної грошової допомоги до Дня Перемоги, належної йому за 2008 рік в розмірі 2095 грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України судовий збір у справі слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 11, 17, 99, 100, 159-163 КАС України, ст. 8, 19, 22, 46 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України № 20-рп/2004 від 01.12.2004р., № 6-рп2007 від 09.07.2007р., № 10-рп2008 від 22.05.2008р., ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Луганську ради в частині недоплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Луганську ради суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік в розмірі 2 095 (дві тисячі дев’яносто п’ять) грн.

У задоволенні решти вимог відмовити за необгрунтованістю.

Судові витрати у справі віднести справі віднести за рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд М. Луганська шляхом подання у десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.