ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2270/482/11
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: Голота Л. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л. О.
суддів: Курко О.П., Совгири Д.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Старокостянтинівському районі про зобов'язання скасувати вимоги про сплату боргу від 05.11.2010 року за №1950 , -
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України Старокостянтинівському районі про зобов’язання скасування вимоги про сплату боргу №1950 від 05.11.2010 року в сумі 733,26 грн.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року в задоволенні вище вказаного адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про сплату боргу №1950 від 05.11.2010 року сформована відповідачем правомірно, в межах повноважень, наданих йому Законом.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У зв’язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Відповідно до частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа 24.01.2008 року виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Старокостянтинівському районі як особа, що обрала особливий спосіб оподаткування.
05 листопада 2010 року відповідачем виставлено вимогу про сплату боргу № 1950 по сплаті ФОП ОСОБА_2 недоїмки зі страхових внесків в сумі 733,26 грн. за ІІІ квартал 2010 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у відповідності до положень Указу Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, зазначений Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом першим статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, страхувальниками є роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 17 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Частиною 6 статті 19 цього Закону встановлено, що страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частина 1 та 2 цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
У статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", яким разом із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Указ Президента України від 03.07.1998, № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.
Положенням статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Статтею 20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено порядок обчислення та сплати страхових внесків. За правилами абз. 1 ч. 6 цієї статті, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
При цьому, в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється у пропорційних розмірах.
Відповідно до частини 12 статті 20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною 2 статті 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Частиною 3 статті 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
В силу пункту 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1 (б), якщо страхувальник має на кінець звітного періоду недоїмку зі сплати страхових внесків, то вимога формується на підставі даних особових рахунків платника на всю суму боргу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що управління Пенсійного фонду України Старокостянтинівському районі діяло у відповідності до вимог статті 19 Конституції України, в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений нормами чинного законодавства.
Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги, а тому є такими, що задоволенню не підлягають.
Зі змісту статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198, статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, – залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року, – без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 20 квітня 2011 року .
Головуючий (підпис) Голота Л. О.
Судді (підпис) Курко О.П.
(підпис) Совгира Д.І.
З оригіналом згідно.
Секретар: