КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-9929/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кочан В.М.
Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
У Х В А Л А
Іменем України
"05" квітня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Беспалова О.О.
суддів Вівдиченко Т.Р., Борисюк Л.П.,
при секретарі Кропивному Є.В.
за участю представників позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково - дослідний інститут "Буран" до Контрольно-ревізійного управління в м. Києві про визнання протиправною та скасування в частині вимоги № 26-08-14-14/1835 від 31.03.2010р.,-
В С Т А Н О В И В:
У червні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування в частині вимоги № 26-08-14-14/1835 від 31.03.2010р.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року позовні вимоги позивача було задоволено в повному обсязі.
Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з"явились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Позивач звернувся до суду та зазначив, що відповідачем винесено вимоги № 26-08-14-14/1835 від 31.03.2010р. Вказаним документом відповідач, керуючись своїм правом згідно п. 7 ст. 10 ЗУ " Про державну контрольно- ревізійну службу в Україні" , пред"явив 10 вимог до позивача. Вимоги відповідача є безпідставними, їх виконання завдасть збитків державному підприємству, та відповідно державі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, до позивача пред'явлено вимогу № 3 щодо списання кредиторської заборгованості на загальну суму 704,4 тис. грн.(0,6 тис. грн. - в зв'язку з тим, що строк позовної давності за нею минув; 258,8 тис. грн. - в зв'язку з тим, що строк позовної давності за нею минув; 445,0 тис. грн., - в зв'язку з тим, що вона не обліковується у контрагента. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. № 20, та П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. № 290, не передбачено можливості списання кредиторської заборгованості на вказаних в вимозі підставах, а саме: вказаним положенням не передбачено обов'язку списувати кредиторську заборгованість, за якою минув строк позовної давності; вказаним положенням не передбачено обов'язку списувати кредиторську заборгованість, яка не обліковується.
Колегія суддів зауважує, що кредиторська заборгованість виникла у період до 2001 року, кредиторська заборгованість у сумі 0,6 тис. грн. виникла у 2002 році, а відповідач мав право здійснювати перевірку і фактично перевіряв фінансово-господарську діяльність за 2008-2009 роки.
Що стосується вимоги відповідача № 4 щодо відображення в бухгалтерському обліку позивача кредиторської заборгованості перед іншими суб'єктами господарювання на загальну суму 350,000 тис. грн., судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.п. 1, 5 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2. "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, не передбачено обов'язку визнання зобов'язання без належних правових підстав. Позивач не має належних правових підстав визнавати та відображати в бухгалтерському обліку вказані зобов'язання, так як вони не підтверджені первинними обліковими документами, претензій, вимог.
Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції стосовно того, що оскільки позовів на вказану суму не пред'являлось, судових рішень на підтвердження боргу не виносилось, таким чином, виконуючи вимоги Контрольно-ревізійного управління, позивач, без належних правових підстав, повинен буде взяти на себе борг перед іншими суб'єктами господарювання.
З приводу вимоги № 5, в якій відповідач ставить вимогу стягнути з винних осіб вартість безпідставно списаного пального, колегія суддів зазначає, що нормативні акти, на які посилається відповідач у своїй вимозі, а саме п. 8 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ст. 71 Кодексу законів про працю України, не регулюють питання обліку (списання) пального, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необгрунтовність вказаної вимоги.
Вимогою № 6 відповідач вимагає провести донарахування та виплату заробітної плати працівникам в зв"язку з її індексацією. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем відповідно до вимог ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено для всіх працівників компенсаційні виплати в розмірі, що становлять не менше ніж розмір суми індексації. Відповідачем неправильно розраховано суми індексації, зокрема, неправильно визначено базові місяці для розрахунку - без застосування норм ч. 5 ст. 4 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ та абзаців 4,5,6 п,5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що оцінюючи правомірність вимоги № 7, в якій відповідач вимагає здійснити дії для повернення безпідставно виплачених коштів, а саме, премій та надбавок працівникам, та відповідно, повернути кошти, сплачені як зв'язкові платежі до Фондів судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що відповідачем невірно застосовано норми права щодо оплати праці працівників, зокрема, невірно застосовано норми Кодексу законів про працю України
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати що погіршують умови, встановлені законодавством.
Частинами 1, 2 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що у зв"язку з недотриманням вимог КЗпП України та колективного договору працівникам підприємства було зайво нараховано та виплачено премії, оскільки наявність чи відсутність колективного договору або іншого документу не звільняє позивача (як роботодавця) від обов'язку оплатити конкретному працівнику фактично виконану ним роботу. При цьому, роботодавець зобов'язаний здійснити оплату у розмірі, який відповідає складності та умовам роботи, та з врахуванням важливості результатів цієї роботи. Фактично відповідач вказаною вимогою вимагає відібрати у працівників заробітну плату отриману за виконану роботу, а також повернути з відповідних державних Фондів здійснені на законних підставах відрахування з податків та обов'язкових платежів, що є неправовірним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимогою № 8 відповідач вимагає від позивача повернути від контрагента, або стягнути з винних осіб 7,3 тис. грн., які сплачені позивачем за юридичні послуги. Відповідно до п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" № 1673 від 29.11.2006р. однозначно визначено вичерпне коло суб"єктів, на яких поширюється дія даного пункту: "Міністерства та інші центральні виконавчої влади". Оскільки позивач не відноситься до вказаних суб'єктів, тому вимога відповідача є безпідставною.
Відповідно до ч. 3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про задоволення позову в повному обсязі є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки, оскаржувана вимога в частині пунктів 3-8 є безпідставною та необгрунтованою. Відповідач не довів суду правомірність прийнятої оскаржуваної вимоги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково - дослідний інститут "Буран" до Контрольно-ревізійного управління в м. Києві про визнання протиправною та скасування в частині вимоги № 26-08-14-14/1835 від 31.03.2010р. - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя О.О.Беспалов
Суддя Т.Р. Вівдиченко
Суддя Л.П. Борисюк
(Повний текст ухвали складено 08.04.2011р.)