КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-794/10                            Головуючий у 1-й інстанції:   Шаповал З.О.  

Суддя-доповідач:  Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" квітня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя : Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Романчук О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області на постанову Щорського районного суду Чернігівської області від 21.12.10р. у справі №2-а-794/2010 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області про поновлення строку звернення до суду, визнання дій відповідача незаконними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2009, 2010 роки по день подання позову

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до Щорського районного суду Чернігівської області з позовом про поновлення строку звернення до суду, визнання дій відповідача незаконними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2009, 2010 роки по день подання позову.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 08.12.10р. поновлено позивачу строк звернення до суду.

Постановою Щорського районного суду Чернігівської області від 20.12.10р. позов задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними та зобов’язано нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.09р. по 30.11.10р., з урахуванням фактично виплачених коштів. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій  просить суд скасувати постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, в частині поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи вимоги пункту третього частини першої статті 1832 КАС України, розгляд апеляційної скарги було проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача про визнання дій незаконними щодо нарахування і виплати щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої доплати до пенсії у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Колегією суддів встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, якому до 02.09.45р. було менше 18 років, тобто, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»він є дитиною війни. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(у відповідній редакції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року, далі по тексту - Закон № 2195-ІV) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Проте, всупереч статті 6 Закону № 2195-ІV позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги позивачеві застосуванню підлягає стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Зі змісту статті 6 Закону № 2195-ІV випливає, що під час визначення розміру щомісячної державної соціальної допомоги позивачу, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги позивачу, як дитині війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV.

Оскільки позивачеві слід визначити соціальну допомогу, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок такої допомоги позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.  

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що незаконними діями відповідача було порушено право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком.

Стосовно доводів апелянта в апеляційній скарзі про неправомірне поновлення судом строків звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Беручи до уваги, що права позивача були суттєво обмежені у зв’язку із змінами в законодавстві, тобто коли з 09.09.10р. на підставі Рішення Конституційного Суду України від 09.09.10р. № 19-рп/2010 втратив чинність пункт другий частини першої статті 15 ЦПК України де за змістом спори, пов'язані із соціальними виплатами, незалежно від статусу відповідача належало розглядати в порядку цивільного судочинства, у зв’язку з чим і строки звернення до суду по таких спорах до 09.09.10р. визначались Цивільним процесуальним кодексом України, а не Кодексом адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду при розгляді його клопотання.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 198, статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд, -        

                                                                   У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Щорському районі Чернігівської області на постанову Щорського районного суду Чернігівської області від 21.12.10р. у справі №2-а-794/10 - залишити без задоволення, а постанову Щорського районного суду Чернігівської області від 21.12.10р. у справі №2-а-794/10 - без змін.

Дана ухвала, відповідно до ч. 10 ст. 1832, ст. 254 КАС України, є остаточною, оскарженню не підлягає та набирає  законної сили з моменту постановлення.

                Головуюча суддя                                                                    Шелест С.Б.

                Судді :                                                                                   Глущенко Я.Б.

                                                                                                               Романчук О.М.