ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 р. № 13/171-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П.
суддів :Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
та касаційне подання
Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області
Прокурора Вишгородського району Київської області
на постановувід 08.08.2007 р. Київського
міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі№ 13/171-07
за позовом Прокурора Вишгородського району Київської області в інтересах держави
в особі Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області
(надалі –Рада)
ДоТОВ “Аграрно-будівельна
інвестиційна компанія”
(надалі –Товариство)
Провизнання недійсним договору
за участю представників:
від прокуратури- Савицька О.В.
від позивача- Нікітченко В.В., Буртовий М.В.
від відповідача - не з’явились
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2007 р. прокурор Вишгородського району Київської області в інтересах держави в особі Ради звернувся в господарський суд Київської області з позовом до Товариства про визнання договору оренди незавершеного будівництва будівель бувшого піонерського табору від 08.12.2005 р. недійсним на підставі ст. ст. 207, 284 ГК України, ст. ст. 215, 331 ЦК України.
Товариство проти задоволення позову заперечувало.
Рішенням господарського суду Київської області від 06.06.2007 р. (судді: Наріжний С.Ю., Карпечкін Т.П., Маляренко А.В.) позов задоволено: визнано недійсним на майбутнє договір оренди незавершеного будівництва будівель бувшого піонерського табору від 08.12.2005 р., укладений між Радою та Товариством, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_1.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р. (судді: Зеленіна Н.І., Жук Г.А., Мазур Л.М.) рішення господарського суду Київської області від 06.06.2007 р. скасовано, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Прокурором Вишгородського району Київської області внесено касаційне подання на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р., в якому він просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін з підстав порушення і неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалами Вищого господарського суду України від 01.10.2007 р. касаційна скарга та касаційне подання прийняті до касаційного провадження.
Також, до Вищого господарського суду України надійшло касаційне подання першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р., яке долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні прокурор підтримав касаційне подання прокурора Вишгородського району Київської області, просив розглянути та задовольнити саме його.
Заслухавши пояснення прокурора та представників позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги та касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Приймаючи постанову про скасування рішення та про відмову в позові апеляційний господарський суд вказав, зокрема, на відсутність правових підстав у прокурора звертатись до суду з позовом у даній справі.
Вказаний висновок слід визнати помилковим.
Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.
Господарський суд, відповідно до статті 2 ГПК України, порушує справи за заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту.
Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 р. (далі –рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначених в ч. 2 ст. 2 ГПК України, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
В пункті 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справі, порушеної за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 1 ст. 2 ГПК України є стороною в процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України.
Слід зазначити, що в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Господарський суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що Рада правильно визначена прокурором в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а протилежні висновки апеляційного господарського суду є необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21.05.2005 р. передано у комунальну власність Ради недобудовані самочинні будівлі бувшого піонерського табору, розташовані на території Ради.
В подальшому, рішенням Ради від 30.11.2005 р. вирішено передати в оренду на 49 років будівлі незавершеного будівництва піонерського табору в с. Лютіж відповідачу у справі з правом викупу. Пунктами 2, 3 рішення встановлено суму орендної плати в розмірі 185,25 грн. щомісячно та доручено сільському голові укласти договір оренди.
У відповідності до зазначеного рішення, 08.12.2005 р. між Радою (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди (надалі –Договір), відповідно до умов якого позивач надав відповідачу в строкове платне користування, строком на 49 років, з правом викупу будівлі незавершеного будівництва бувшого піонерського табору, а саме: корпус, зазначений в плані літерою "А" –51 % готовності, корпус "Б" –45 % готовності, корпус "В" –43 % готовності, корпус "Г" –54 % готовності, корпус "Д" –54 % готовності, корпус "Е" –54 % готовності, корпус "Є" –54 % готовності, корпус "Ж" –45 % готовності, корпус "З" –90 % готовності, будівля "И" –73 % готовності, а також вбиральня "І", літній душ –"Ї", пожежні резервуари –"І, II".
Договір посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстровано в реєстрі.
Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про необхідність застосування до спірних відносин норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти цим майном.
Статтею 4 цього Закону встановлено перелік об'єктів, які можуть бути предметом оренди, зокрема: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філій, цехів, дільниць); грошові кошти та цінні папери; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
В силу частин 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що об'єкти незавершеного будівництва, які були передані за оспорюваним Договором, не можуть бути об'єктом оренди за визначенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Також, судом підставно враховані положення ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням індексації.
Пунктом 2.1 Договору орендна плата встановлена в сумі 185,25 грн. на місяць.
Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна (надалі –Методика). Відповідно до пункту 8 Методики у разі оренди нерухомого майна розмір річної орендної плати визначається за певною формулою з урахуванням орендної ставки. Додатком 2 до Методики передбачено, що орендна ставка для розміщення оздоровчих закладів для дітей та молоді становить 5%.
Проте, як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано судом апеляційної інстанції, розмір орендної плати встановлено в сумі, що в п'ять разів менша від мінімальної ставки.
Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції прийнято до уваги також невідповідність оспорюваного Договору положенням ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив з того, що Договір суперечить вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому, враховуючи положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, він підлягає визнанню недійсним.
Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано задоволено позов.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області та касаційне подання прокурора Вишгородського району Київської області задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р. у справі № 13/171-07 скасувати.
Рішення господарського суду Київської області від 06.06.2007 р. у даній справі залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк