Головуючий у 1 інстанції - Кордюкова Ж.І.
Суддя-доповідач - Гімон М.М.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2011 року справа №2а-4042/10/1227
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гімона М.М.
суддів Василенко Л.А. , Попова В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2а-4042/10/1227 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2а-4042/10/1227 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання здійснити нарахування виплату підвищення до пенсії, як дитині війни з 01.01.2006 року задоволено частково. Визнано бездіяльність відповідача протиправною та зобов’язано здійснити нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року з урахуванням фактично здійснених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з вказаною постановою суду в частині задоволених позовних вимог і подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги, зокрема вказав, що судом порушені вимоги ст.99 КАС Україні щодо застосування наслідків пропущення строку звернення до суду, а також зазначив, що на законодавчому рівні не врегульований механізм стосовно виплати допомоги особам, які мають статус «дитина війни» з застосуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на теперішній час відповідач при здійсненні вказаних виплат керується Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28.05.2008 року, яка встановлює розміри доплати до пенсії дітям війни, а тому, його дії є законними.
Судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до абз.4 частини восьмої статті 183-2 КАС України апеляційна скарга розглянута в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що останню необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати та залишити частину позовних вимог без розгляду з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням, та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік…» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цими законами, на 2007 та 2008 роки було зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, а також рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України зазначив, що положеннями Закону України про Державний бюджет України не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
В 2009 та 2010 роках редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалась та її дія не зупинялась.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.
Щодо посилань відповідача на застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи те, що Закон має вищу юридичну силу ніж Постанова КМУ, то застосуванню при вирішенні спірного питання підлягає Закон.
Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач як дитина війни має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
В той же час, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково задовольнив вимоги позивача з 09.07.2007 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду 30 серпня 2010 року.
Положеннями пунктів 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 визнано такими, що не відповідають Конституції України, норми Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року № 1691-IV та Цивільного процесуального кодексу України, якими справи, пов’язані із соціальними виплатами, що підлягали розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин з 9 вересня 2010 року відновлено дію положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), що діяло до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами”, зокрема, положення пункту 3 частини першої статті 18, якими встановлювалося, що всі адміністративні справи у спорах фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Виходячи з викладеного, з 9 вересня 2010 року розгляд справ, пов’язаних із соціальними виплатами, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що зміни законодавства стосовно порядку та строків звернення осіб до суду з позовами про захист пенсійних справ та справ на соціальні виплати, що відбувалися на протязі 2010 року, можливо вважати поважними причинами, оскільки до визнання рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2010 року змін в законодавстві щодо підсудності вказаних справ неконституційними, вказані справи були віднесені до цивільної юрисдикції, за правилами якої позивач мав можливість розраховувати на застосування трирічного строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в межах трьох років з дати звернення до суду, тобто з 30 серпня 2007 року.
За приписами ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та задовольнив позов з дотриманням норм матеріального та процесуального права в частині позовних вимог за період з 30.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року, але припустив порушення норм процесуального права в частині позовних вимог за період до 09.07.2007 року по 30.08.2007 року, які є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині з залишенням адміністративного позову без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 99, 100, 183-2, 195, 198, 200, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області – задовольнити частково.
Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2а-4042/10/1227 – скасувати в частині задоволення позовних вимог за період 09.07.2007 року по 30.08.2007 року, залишивши адміністративний позов в цій частині без розгляду.
Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2а-4042/10/1227 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання вчинити певні дії в частині задоволення позовних вимог за період з 30.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів М.М. Гімон
Л.А. Василенко
В.В. Попов