Головуючий у 1 інстанції - Буйкін М.І.
Суддя-доповідач - Гімон М.М.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2011 року справа №2а-2091/10/1224
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гімона М.М.
суддів Василенко Л.А. , Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Рубіжному Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року у справі № 2а-2091/10/1224 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, та зобов’язання здійснити виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, з 1 січня 2010 року задоволено. Визнана неправомірною бездіяльність відповідача та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з 01 січня 2010 року з урахуванням фактично отриманих сум.
Відповідач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не з Бюджету Пенсійного Фонду України. Апелянт також посилається на пропуск позивачем без поважних причин строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України.
Судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до абз.4 частини восьмої статті 183-2 КАС України апеляційна скарга розглянута в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині позовних вимог з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням, та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” , який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції положень статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки вона регулює питання походження коштів на здійснення відповідних виплат, а не орган, на який покладено обов’язок цих виплат.
Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
В той же час, вирішуючи спір, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача за межами передбаченого ст. 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, визначивши причину пропуску строку позивачем поважною, пославшись на те, що позивач часто хворіє та постійно звертається за лікарняною допомогою.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки будь-які докази в підтвердження вищенаведеного в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при задоволені позовних вимог позивача в частині зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, з 01.01.2010 року, допущені порушення вимог процесуального законодавства, що призвели до неправильного вирішення цього питання по суті, оскільки позивач жодних причин щодо поважності пропуску строку для звернення до суду з позовом не надавав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 22.10.2010 року, тому позовні вимоги підлягають задоволенню з 22.04.2010 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та задовольнив позов з дотриманням норм матеріального та процесуального права в частині позовних вимог за період з 22.04.2010 року, але припустив порушення норм процесуального права в частині позовних вимог за період з 01.01.2010 року по 22.04.2010 року, які є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині з залишенням адміністративного позову без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 99, 100, 183-2, 195, 198, 200, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Рубіжному Луганської області – задовольнити частково.
Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року у справі № 2а-2091/10/1224 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання вчинити певні дії – скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 01.01.2010 року по 22.04.2010 року, залишивши адміністративний позов в цій частині без розгляду.
Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 листопада 2010 року у справі № 2а-2091/10/1224 в частині задоволення позовних вимог з 22.04.2010 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів М.М. Гімон
Л.А. Василенко
О.В. Карпушова