36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
18.04.2011р. Справа №18/381/11
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Кульбако М.М.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,дов.№40-21/103 від 28.02.11р.,
ОСОБА_2, дов. № 40-21/2 від 04.01.2011 року.
від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 1/2011 від 15.03.2011 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод», м. Кременчук
до Приватного підприємства «ЛОН і Компані», с. Кривуші Кременчуцького району Полтавської області
про стягнення 267 199,74 грн.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод»звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства «ЛОН і Компані»про стягнення: неустойки за прострочення виконання робіт в розмірі 24 257,34 грн, штрафу за прострочення у виконанні робіт більше, ніж на 30 днів в розмірі 29 276,32 грн, відшкодування збитків у сумі 207 243,00 грн, 1500,00 грн штрафу за появу працівників у нетверезому стані, 4 923,08 грн за надані послуги з різання металу, а також судових витрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов’язань за Договором підряду №40-15-18, укладеного між сторонами 31.05.2010р., в частині дотримання графіку виконання робіт, що призвело до порушення температурного режиму в сталеплавильному цеху і в результаті потягло за собою перевитрати позивачем електроенергії. Крім того, позивач посилається на появу працівників відповідача в нетверезому стані, що у відповідності до п.10.7 Договору тягне за собою штраф у розмірі 500,00 грн за кожного працівника, а також просить стягнути кошти за надання послуг з різання металу.
Відповідач позовні вимоги в частині стягнення штрафу за появу працівників відповідача в нетверезому стані визнав, в іншій частині проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність вини відповідача в несвоєчасному виконанні робіт, оскільки відсутні докази передачі об’єкта підряднику, несвоєчасне забезпечення замовником матеріалами, необхідними для виконання робіт, а також відсутністю доказів заподіяння збитків перевитратою електроенергії та причинного зв’язку між діями(бездіяльністю) відповідача з можливими збитками.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про призначення по справі судово-технічної експертизи «Графіка по посиленню будівельних конструкцій СПЦ», посилаючись на те, що підпис на ньому від імені підрядної організації виконаний невідомою особою.
Розглянувши зазначене клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки згідно п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.2006 року, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, строки виконання робіт визначені в Договорі та в Додатку №2 до нього, а тому проведення експертного дослідження інших документів не є необхідним.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона), зобов’язаний вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта (виконати роботи, передати майно тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-грошові зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань - це цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності.
Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона(підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Також статтею 840 ЦК України передбачено можливість виконання робіт (надання послуг) з матеріалу замовника.
Судом встановлено, що 31 травня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод»(замовник) та Приватним підприємством «ЛОН і Компані»(підрядник), було укладено договір підряду №40-15-18, за умовами якого підрядник зобов’язується своїми силами і засобами здійснити роботи з ремонту крокв’яних ферм прольоту А-Б, підкрокв’яних ферм і в’язів по нижньому поясу ферм, фасаду будівлі по вісі Г, посилення стінових панелей по вісі А,Б,44, заміну фрамуг світлоаераційних ліхтарів в сталеливарному цеху і здати замовнику у визначений договором термін, а замовник зобов’язався передати підряднику проектно-кошторисну документацію(Додаток №1 до Договору), прийняти роботи та здійснити оплату (п.1.1.Договору).
Також сторони в договорі визначили права та обов’язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зобов’язання з дотримання правил охорони праці, строк і порядок розрахунків та інші умови.
Згідно з положеннями статті 510 ЦК України, сторонами у зобов’язанні є боржник та кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права , і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Статтею 538 ЦК України встановлено, що виконання свого обов’язку однією із сторін, яке обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.
Згідно з ч.4 ст.612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане з вини кредитора. З даної правової норми випливає, що у разі порушення замовником умов договору , прострочення підрядника не настає.
Відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати своє зобов’язання.
В пункті 4.1. Договору сторони передбачили, що роботи підрядником повинні бути виконані на протязі 90 календарних днів з моменту поставки матеріалів замовником. Початок виконання робіт - згідно з графіком (Додаток №2 до Договору), але не пізніше 3 календарних днів після передачі об’єкту та матеріалів підряднику.
Таким чином, в Договорі сторони визначили момент виникнення зобов’язань підрядника перед замовником щодо виконання робіт за договором, а саме передача об’єкта та передача матеріалів замовником підряднику.
В матеріалах справи відсутні докази щодо конкретної дати передачі об’єкта замовником підряднику. Крім того, згідно Актів про витрати матеріалів(т.1.а.с.131-136), матеріали підряднику для виконання робіт передавались на протязі червня-жовтня 2010 року. Позивачем на вимогу суду не надано обґрунтування необхідних матеріалів для виконання кожного етапу робіт, визначених в Додатку №2 до Договору, в зв’язку з чим у суду відсутні переконливі докази своєчасного виконання своїх зобов’язань замовником, а тому відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій з підрядника за несвоєчасне виконання підрядних робіт.
Розглянувши вимоги позивача про стягнення збитків, заподіяних збільшенням витрат електроенергії в сталеплавильному цеху внаслідок несвоєчасного виконання підрядником своїх зобов’язань, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Згідно статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Отже, позивач повинен довести протиправність дій відповідача і його вину, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження існування елементів складу правопорушення, а також і на підтвердження наявності та розміру збитків, оскільки надана Довідка ( т.1.а.с.120 ) не може бути належним доказом отримання збитків та їх розміру.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами , але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Договором №40-15-18, укладеним сторонами, не передбачено надання замовником послуг підряднику з різання металу. Позивачем не надано жодних належних доказів надання таких послуг та їх вартості , а також погодження кількості та вартості з підрядником у випадку їх надання.
За таких обставин вимоги позивача про відшкодування витрат, пов’язаних з різанням металу за замовленням підрядника також не підлягають задоволенню.
Пунктом 10.7 Договору, сторони передбачили відповідальність підрядника за появу його працівників на території замовника у нетверезому стані в розмірі 500.00 грн.
На підтвердження порушення працівниками підрядника вимог цього пункту договору, позивачем надано «Акти затримання особи в нетверезому стані», складеними працівниками відомчої охорони позивача (т.1.а.с.89,91,93).
Суд вважає, що перебування особи в стані сп’яніння може бути встановлене або медичною установою, або технічними засобами, допущеними до використання в Україні в установленому порядку, які використовуються уповноваженими особами.
Як вбачається з матеріалів справи, в медичній установі дослідження на предмет стану сп’яніння не проводилось, а запис в Актах про позитивну реакцію тест-трубки «контроль тверезості», за відсутності даних про технічні характеристики, дату повірки, та повноваження осіб, що її використовують, не дає підстав для однозначного висновку про алкогольне сп’яніння осіб, зазначених в актах затримання.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позивачем не надано жодного переконливого доказу на обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати, понесенні позивачем при поданні позовної заяви, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 49,75,82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1.В задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи- відмовити.
2.В задоволенні позову відмовити повністю
СУДДЯ Кульбако М.М.
Повне рішення складено 26 квітня 2011 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.