№ 2-99/2011

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

А В Т О Н О М Н О Ї   Р Е С П У Б Л І К И   К Р И М

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

31 березня 2011 року               Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого – судді     БІЛЮНАСА В.Ю.,

при секретарі             АРІСТОВІЙ І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради, управління головного архітектора Ялтинської міської ради, головного державного інспектора по використанню та охороні земель управління Державного комітету по земельним ресурсам в м. Ялті Автономної Республіки Крим, Релігійної громади (парафія) «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» Одесько-кримського екзархату Української греко-католицької церкви, православного благодійного фонду святого Луки, Української греко-католицької церкви (м. Львів), Української греко-католицької церкви (м. Фастів), Української греко-католицької церкви (с. Жванець), Української греко-католицької церкви (Керівний центр «Патріаршої курії» Української греко-католицької церкви) про визнання права на приватизацію земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

    ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства. Уточнивши у судовому засіданні позовні вимоги, просив визнати за ним право на приватизацію земельної ділянки площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0111900000:01:015:0298), визнати незаконними та скасувати рішення Ялтинської міської ради від 11 квітня 2005 року № 108 «Про затвердження матеріалів попереднього узгодження і надання дозволу Українській греко-католицькій церкві на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування «Храму перенесення мощів Миколи Чудотворця» по вул. Тімірязєва на землях Ялтинської міської ради», визнати незаконним та скасувати висновок управління головного архітектора Ялтинської міської ради від 13 травня 2005 року № 05/843 щодо можливості закріплення земельної ділянки для будівництва і обслуговування Храму перенесення мощів Миколи Чудотворця; визнати незаконним та скасувати умови відведення земельної ділянки релігійній громаді «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця», видані 24 жовтня 2006 року головним державним інспектором по використанню і охороні земель Ялтинського міського управління земельних ресурсів (управління Державного комітету по земельним ресурсам в  м. Ялті АРК) (том 4, а. с. 138).

    Не погодившись з позовними вимогами, Релігійна громада (парафія) «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» Одесько-кримського екзархату Української греко-католицької церкви пред'явила зустрічний позов та просила визнати незаконним рішення Ялтинської міської ради від 22 липня 2009 року про передачу у власність
ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,05 га.

Ухвалою Ялтинського міського суду АРК від 31 березня 2011 року провадження у справі за зустрічним позовом та за первісним позовом в частині визнання незаконними та скасування рішення Ялтинської міської ради, висновку управління головного архітектора Ялтинської міської ради та умов відведення земельної ділянки, виданих головним державним інспектором по використанню і охороні земель Ялтинського міського управління земельних ресурсів (управління Державного комітету по земельним ресурсам в м. Ялті АРК) – закрито з підстав підвідомчості справи в цій частині адміністративному суду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник позов підтримали.

    Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначав, що до складу земельної ділянки, яка проектується до відведення під будівництво храму, увійшла земельна ділянка площею 0,05 га, якою він відкрито і добросовісно користується з 1958 року. На думку ОСОБА_1, він, на підставі ст. 119 ЗК України, набув право на приватизацію зазначеної ділянки. Звертав увагу, що оскаржуване рішення ухвалено на користь Української греко-католицької церкви, в той час як на території України зареєстровано кілька юридичних осіб з такою назвою. Наголошував, що жодна з них з заявою до Ялтинської міської ради із земельних питань не зверталася.

Релігійна громада (парафія) «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» Одесько-кримського екзархату Української греко-католицької церкви проти задоволення позову заперечувала, зазначаючи, що вирішуючи питання надання спірної земельної ділянки греко-католицькій церкві, міська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, установлений законом.

Ялтинська міська рада спрямувала на адресу суду заяву, в якій у задоволенні позову просила відмовити.

Управління головного архітектора Ялтинської міської ради, управління Державного комітету по земельним ресурсам в м. Ялті АРК про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Правом направити до суду свого уповноваженого представника не скористалися.

На виконання ухвали апеляційного суду АРК від 9 квітня 2009 року (том 3, а. с. 22-24) та за клопотанням сторін Ялтинський міський суд АРК залучив до участі у справі в якості відповідачів: Українську греко-католицьку церкву (м. Львів), Українську греко-католицьку церкву (м. Фастів), Українську греко-католицьку церкву (с. Жванець), Українську греко-католицьку церкву (Керівний центр «Патріаршої курії» Української греко-католицької церкви), які своїх представників для участі у судовому засіданні не направили та просили розглянути  справу за їх відсутності.

Визначаючи компетенцію щодо вирішення справи, аналізуючи суб’єктний склад та характер правовідносин, суд взяв до уваги, що визнання права (в силу ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України) – є одним із способів захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, а за змістом частини першої ст. 15 ЦПК України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, що виникають із земельних відносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Системний аналіз ст.ст. 2, 3, 17, 105, 162 КАС України дає підстави стверджувати, що компетенція адміністративних судів не поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, в яких матеріально-правовою вимогою позивача є визнання його права. За таких обставин, суд дійшов висновку, що цей спір (в частині визнання права на приватизацію) не є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом безпосередньо встановлені наступні факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.

7 квітня 2003 року керівник Української греко-католицької церкви звернувся до Ялтинської міської ради із заявою про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,15 га за адресою: м. Ялта, вул. Тімірязева, для будівництва храму (том 1, а. с. 14).

Рішенням Ялтинської міської ради від 11 квітня 2005 року № 108 матеріали попереднього узгодження затверджено. Українській греко-католицькій церкві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування «Храму перенесення мощів Миколи Чудотворця» по вулиці Тімірязєва в місті Ялта з подальшим наданням в оренду строком на 49 років на землях Ялтинської міської ради (том 2, а. с. 12).

Рішенням Ялтинської міської ради від 8 лютого 2006 року № 140 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2, на землях Ялтинської міської Ради (том 2, а. с. 13).

З висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної на підставі ухвали апеляційного суду АРК, вбачається, що має місце накладення меж земельної ділянки, що проектується до відведення ОСОБА_1, на земельну ділянку, що проектується для будівництва храму перенесення мощів Миколи Чудотворця. Площа накладення складає 0,0243 га (том 2, а. с. 213-215).

Рішенням Ялтинської міської ради від 22 липня 2009 року № 401 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Ялтинської міської ради від 17 листопада 2009 року № 44 за наслідками розгляду протесту прокурора міста Ялта № 11137, рішення Ялтинської міської ради від 22 липня 2009 року № 401 – скасовано.

ОСОБА_1 вважає, що, ухвалюючи рішення від 11 квітня 2005 року № 108, Ялтинська міська рада порушила його право на приватизацію частини земельної ділянки, яка передбачається для передання греко-католицькій церкві, та просить це право захистити шляхом його визнання.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов наступних висновків.

Вирішуючи питання усунення сумнівів щодо визначення організації, яка отримала право на складання проекту землеустрою для відведення земельної ділянки під будівництво храму, суд взяв до уваги довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, зі змісту якої випливає, що громадська організація «Українська греко-католицька церква «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» 1 грудня 2005 року змінила своє найменування на інше – Релігійна громада (парафія) «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» Одесько-кримського екзархату Української греко-католицької церкви. При цьому місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) залишилися незмінними (том 3, а. с. 63-65).

Зазначені обставини дають підстави стверджувати, що Українська греко-католицька церква «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» та Релігійна громада (парафія) «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» Одесько-кримського екзархату Української греко-католицькій церкві є саме тією організацією, відносно якої Ялтинською міською радою ухвалено оскаржуване рішення.

Судом встановлено, що на території України дійсно зареєстровано три організації з найменуванням Українська греко-католицька церква, які знаходяться в місті Львів, місті Фастів  і сел. Жванец. Від названих релігійних організацій на адресу суду надійшли листи з відомостями про відсутність у них матеріального інтересу щодо спірної земельної ділянки (том 3, а. с. 11-12, 69, 73-74, 96).

Таким чином, припущення ОСОБА_1 та його представника щодо існування невизначеності у питанні, яка саме організація отримала дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення спірної земельної ділянки, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та спростовуються матеріалами справи.

Вирішуючи питання визнання права власності позивача на приватизацію земельної ділянки, суд взяв до уваги наступне.

В силу частини першої ст. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом України.

Згідно з частиною першою ст. 143 Конституції України майном, що є в комунальній власності (в тому числі, землею), управляє територіальна громада, здійснюючи це безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Наведене положення відтворено в частині другій ст. 327 ЦК України.

Частиною другою ст. 14 Конституції України та частиною другою ст. 373 ЦК України встановлено, що право власності (право постійного користування) на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Базовим законом, який врегульовує порядок надання землі у власність (постійне користування) фізичним та юридичним особам, є Земельний кодекс України (від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, набрав чинності з 1 січня 2002 року).

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень цього Кодексу до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні підприємства, здійснюють відповідні місцеві ради.

За змістом ст. 12 ЗК України до виключної компетенції міської ради у галузі земельних відносин на території міста належить розпорядження землею територіальної громади та передача земельних ділянок комунальної власності у власність (постійне користування, оренду) фізичних і юридичних осіб.

Такі повноваження місцевої ради кореспондуються зі змістом частини першої ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Підстави набуття права на землю фізичними особами встановлені статтею 116 ЗК України, в якій передбачено, що однією з таких підстав є одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Порядок приватизації встановлено статтею 118 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 19 березня 2010 року № 2) роз’яснив, що при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування суд (за наявності підстав для задоволення позову) зобов’язує такий орган залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (не вчиняти чи припинити їх) або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує наведені питання по суті, якщо це відповідає закону. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду тощо.

Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що органи місцевого самоврядування мають дискреційні (самостійні) повноваження щодо розпорядження комунальною власністю, в тому числі – землею територіальної громади.

Суд не може підмінювати акти колегіальних органів місцевого самоврядування.

Ухваливши рішення про визнання права позивача на приватизацію конкретної земельної ділянки на безальтернативній основі (дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення якої вже надано іншій особі), суд фактично вийде за межі наданих процесуальним законом повноважень та розпорядиться комунальною власністю, що є порушенням основних засад діяльності публічної влади, які викладені у ст.ст. 6, 7 Конституції України та полягають у її поділі на законодавчу, виконавчу та судову при визнанні і гарантуванні місцевого самоврядування.

Судом встановлено, ні Ялтинська міська рада, ні інші особи, до яких спрямовані позовні вимоги ОСОБА_1, не приймали рішень (не вчинювали дій, не допускали бездіяльності), які б позбавили позивача його загального конституційного права на отримання вільної земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації.

Суд зауважує, що зміст частини другої ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України (які встановлюють такий спосіб захисту права як його визнання) дає підстави дійти висновку, що наведений спосіб захисту може бути застосований тільки  власником або землекористувачем, а не особою, яка лише має намір у майбутньому отримати земельну ділянку у власність.

На думку суду, позивачем обрано невірний спосіб захисту свого права, оскільки системний аналіз норм цивільного та земельного законодавства України дає підстави стверджувати, що такий спосіб захисту як визнання права підлягає застосуванню лише у тому випадку, коли таке право вже існує, але оспорюється чи не визнається іншою особою. Отже, судовому захисту підлягають тільки ті права, які особа вже має, а не ті, які можуть виникнути з судового рішення. Таким чином, дефініцію «визнання права» неможна ототожнювати з поняттям «виникнення права», а необхідно розуміти як підтвердження існуючого права, невизнаного іншою особою (іншими особами).

Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на правила ст. 119 ЗК України (в аспекті набуття права на спірну ділянку з підстави добросовісного, відкритого і безперервного користування нею більше п’ятнадцяти років), оскільки з огляду на дату набрання Земельним кодексом України законної сили (1 січня 2002 року) та відповідно до приписів частини першої ст. 58 Конституції України (щодо незворотності дії законів у часі) наведена норма (відносно придбання права власності на земельну ділянку за правилами набувальної  давності) підлягає застосуванню тільки з 1 січня 2017 року.

Таким чином, судом встановлено, що у ОСОБА_1 не виникло пріоритетного права на приватизацію спірної земельної ділянки, з огляду на що, його вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 116, 118, 119, 152, п. 12 розділу Х ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради, управління головного архітектора Ялтинської міської ради, головного державного інспектора по використанню та охороні земель управління Державного комітету по земельним ресурсам в м. Ялті Автономної Республіки Крим, Релігійної громади (парафія) «Храм перенесення мощів Миколи Чудотворця» Одесько-кримського екзархату Української греко-католицької церкви, православного благодійного фонду святого Луки, Української греко-католицької церкви (м. Львів), Української греко-католицької церкви (м. Фастів), Української греко-католицької церкви (с. Жванець), Української греко-католицької церкви (Керівний центр «Патріаршої курії» Української греко-католицької церкви) про визнання права на приватизацію земельної ділянки – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду АРК в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                С у д д я –