36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
04.04.2011р. Справа №18/397/11
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого: судді Кульбако М.М.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 ( дов.б/н від 06.01.2011р.)
відповідача 1: ОСОБА_2 ( дов.№ 50 від 31.03.2010р.)
відповідача 2:ОСОБА_3 ( дов.б/н від 06.01.2011р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Інтергал", м.Кременчук
до 1) Публічного акціонерного товариства АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», м.Запоріжжя
в особі Кременчуцької філії Публічного акціонерного товариства АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», м.Кременчук
2) Відкритого акціонерного товариства "Березанське агропромислове підприємство "Недра", м.Березань Київської області
про визнання недійсним кредитного договору та договору застави нерухомого майна
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергал»(позивач) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК»в особі Кременчуцької філії Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК»(відповідач-1) про визнання недійсним договору кредитної лінії №КЛ/0500/34/07 від 15.08.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем-1 та визнання недійсним договору застави нерухомого майна (іпотеки) №КЛЗ/0500/37/07 від 15.08.2007р., укладеного між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Березанське агропромислове підприємство «Недра»(відповідач-2), посвідченого державним нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори Тищенко Н.В., зареєстрований за №2363.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при укладенні спірного кредитного договору у позивача та відповідача-1 була відсутня індивідуальна ліцензія , яка дозволяла б використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору, а тому наявні підстави для визнання кредитного договору недійсним згідно ч.1 та ч. 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України. В зв’язку з недійсністю кредитного договору, відповідно до ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України є недійсним договір застави нерухомого майна (іпотеки) №КЛЗ/0500/37/07 від 15.08.2007р.,
Відповідачем-1 було заявлено клопотання (т.1 а.с.78) про передачу справи на розгляд господарського суду Запорізької області за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача-1 з посиланням на відсутність повноважень Кременчуцької філії на представництво інтересів банку.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.03.2011р. відмовлено в задоволенні клопотання ПАТ «АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» про передачу справи до іншого суду з посиланням на ч.1 ст.15 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.03.2011 року залучено до участі в справі в якості відповідача Відкрите акціонерне товариство «Березанське агропромислове підприємство «Недра», як сторону за оспорюваним договором застави (іпотеки).
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.03.2001 року відмовлено в задоволенні клопотання ВАТ «Березанське агропромислове підприємство «Недра»про залучення до участі в справі в якості третьої особи Національного банку України з мотивів відсутності відношення останнього до спору.
В судовому засіданні 07.04.2011р. оголошувалась перерва для надання можливості представнику відповідача-2 ознайомитись з матеріалами справи.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить суд визнати недійсним кредитний договір і договір застави (іпотеки) з мотивів, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечує проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.118-121) посилаючись, зокрема, на наявність (на момент видачі кредиту) у Акціонерного комерційного банку «ІНДУСТРІАЛБАНК»банківської ліцензії №75 на здійснення банківських операцій, у тому числі щодо кредитування юридичних та фізичних осіб, а також про сплив строку позовної давності.
Відносно вимог про визнання недійсним договору застави(іпотеки) відповідач-1 зазначає про відсутність підстав для визнання його недійсним, оскільки він укладений в забезпечення дійсного зобов’язання і в повній мірі відповідає вимогам Закону України "Про іпотеку".
Представник ВАТ «Березанське агропромислове підприємство «Недра»в судовому засіданні позовні вимоги в частині визнання недійсним договору застави(іпотеки) визнав в повному обсязі, посилаючись на недійсність кредитного договору, в забезпечення виконання зобов’язань за яким був укладений договір застави нерухомого майна(іпотеки).
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено, що 15 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ІНДУСТРІАЛБАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК»(надалі-Банк), в особі заступника керуючого Кременчуцької філії АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК»Мамчин С.В., яка діяла на підставі Положення про філію та Довіреності від 29.01.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстровий №376) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергал»(надалі- Позичальник) в особі директора Саргсяна А.Р., що діяв на підставі Статуту, було укладено договір кредитної лінії (в іноземній валюті) №КЛ/0500/34/07( надалі-договір).
Відповідно до умов договору Банк (відповідач-1) прийняв на себе зобов’язання надати Позичальнику(позивач) кредит в сумі 1 200 000,00 доларів США з можливістю їх подальшої конвертації в гривню для ведення статутної діяльності строком до 09.07.2010 року зі сплатою за користування кредитними коштами в розмірі 12 відсотків річних (п.1.1. договору).
Згідно пунктів 1.2 та 3.1 договору, кредитні кошти надаються за письмовою заявкою Позичальника (але не більше встановленого ліміту) шляхом перерахування на його поточний рахунок з подальшим перерахуванням цих коштів на цілі, визначені в п.1.1.договору.
За умовами договору, Позичальник прийняв на себе зобов’язання забезпечити повернення одержаного кредиту у повному обсязі не пізніше 09 липня 2010 року в терміни, що встановлені графіком погашення кредиту (п.4.1 договору), сплачувати відсотки за користування коштами ( п.4.6. договору) та ін.
22 червня 2009 року між Банком та Позичальником була укладена Додаткова угода до Договору кредитної лінії (в іноземній валюті) №КЛ/0500/34/07 від 15.08.2007 року, згідно п.2 якої сторони змінили валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання з 1 200 000.00 доларів США на 9 140 160.00 грн ( за офіційним курсом НБУ на день укладення цієї угоди), а також виклали пункти 1.1.,4.1,4.14,8.1 в новій редакції, передбачивши виконання зобов’язань виключно у валюті України (пункти 3.2.-3.4. Додаткової угоди).
21 грудня 2009 року між Банком та Позичальником була укладена ще одна Додаткова угода до Договору кредитної лінії (в іноземній валюті) №КЛ/0500/34/07 від 15.08.2007 року, за умовами якої сторони узгодили новий графік повернення коштів, відсотки за користування кредитом, а також види забезпечення його повернення.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним у позовній заяві обставинам, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви, позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на відсутність у відповідача-1 індивідуальної ліцензії на надання та одержання кредиту у іноземній валюті.
Суд вважає дані доводи позивача безпідставними, з огляду на наступне.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом України "Про банки і банківську діяльність".
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Згідно ч.1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст.14 Господарського кодексу України ліцензія- документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання- ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.
Згідно п. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" відповідно до спеціальних законів банківська діяльність підлягає ліцензуванню.
Пунктом 7 частиною 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Як встановлено судом, згідно банківської ліцензії №126, виданої 19 жовтня 2001 року Національним Банком України, відповідачу-1 надано право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"(т.2.а.с.59).
Крім того, в матеріалах справи міститься дозвіл Національного Банку України, виданий відповідачу-1 30 липня 2004 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу(т.2 а.с.60).
У додатку до дозволу (т.2.а.с.61), в переліку операцій, які має право здійснювати відповідач-1 зазначено - "неторгівельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти та ін."
Посилання позивача на відсутність у відповідача-1 індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Пунктом "в" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено необхідність отримання індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній калюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Станом на час укладення між Банком та Позичальником договору кредитної лінії (в іноземній валюті), як і на час розгляду спору, законодавством не встановлено відповідних термінів та розмірів.
Суд вважає, що за відсутності нормативних умов щодо встановлення термінів та розмірів сум кредитів для застосування індивідуального ліцензування щодо операцій по здійсненню банками кредитування в іноземній валюті, єдиною правовою підставою, згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Крім того, суд враховує те, що сторони кредитного договору, шляхом укладення додаткових угод, за взаємною згодою, змінили валюту кредиту та валюту зобов'язань, визначивши гривню в якості валюти кредиту і валюту платежу за договором.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення банківської діяльності, як на підставу для визнання договору недійсним, спростовується доказами, наданими відповідачем-1 (ліцензія №126, дозвіл №126-3, додаток до дозволу №126-3).
Судом також встановлено, що 15 серпня 2007 року між АКБ "ІНДУСТРІАЛБАНК"
(іпотекодержатель,відповідач-1) та Відкритим акціонерним товариством "Березанське агропромислове підприємство "Недра" (іпотекодавець, відповідач-2) було укладено Договір застави нерухомого майна(іпотеки) № КЛЗ/0500/37/07, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку належне йому майно в якості забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за договором кредитної лінії (в іноземній валюті) №КЛ/0500/34/07 від 15.08.2007 року. Цей договір 15.08.2007 року було посвідчено державним нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори Тищенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2363.
12 серпня 2009 року між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем було укладенно додаткову угоду до Договору застави нерухомого майна(іпотеки) № КЛЗ/0500/37/07 від 15.08.2007 року, за умовами якої сторони виклали п.1.1. договору іпотеки в новій редакції, якою зобов'язання Позичальника викладено в національній валюті України. Ця додаткова угода 12.08.2009 року була посвідчена державним нотаріусом Березанської міської державної нотаріальної контори Тищенко Н.В. та зареєстрована в реєстрі за № 1447.
Згідно ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 та ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
На підставі викладеного, суд прихожить до висновку, що умови кредитного договору(з наступними змінами), не суперечать законодавству України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним..
Також у позовній заяві позивач посилається на ч.2 с. 548 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що визнання недійсним основного зобов`язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), є підставою для визнання недійсним і додаткового зобов`язання, на що суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки
Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.
Відповідно до ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Оскільки позивачем визначено, що договір застави нерухомого майна (іпотеки) підлягає визнанню недійсним в зв'язку з недійсністю основного зобов'язання (кредитного договору),суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки зобов'язання за кредитноим договором підлягають виконанню, а сам кредитний договір не визнано недійсним.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи те, що судом встановлено про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору кредиту, в якості забезпечення зобов`язання якого було укладено спірний іпотечний договір, суд не вбачає правових підстав для визнання недійсним іпотечного договору від 15.08.2007р., з урахуванням чого приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та у задоволенні позову відмовлено повністю, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 170,00 грн., згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на позивача в повному обсязі.
Керуючись статтями 22,43,82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Відмовити в позові повністю.
СУДДЯ Кульбако М.М.
Повне рішення складено 08 квітня 2011 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.