КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-94/11                                             Головуючий у 1-й інстанції:   Шитченко Н.В.   

Суддя-доповідач:  Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" квітня 2011 р.                                                                                                                   м. Київ

Колегія  суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді            - Пилипенко О.Є.,

суддів                                  - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області на постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області щодо нарахування і виплати позивачу державної соціальної допомоги, як дитині війни, незаконними та стягнути з відповідача невиплачену позивачу соціальну допомогу за 2009 рік та за 2010 рік на момент подання адміністративного позову до суду.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2010 року даний адміністративний позов у частині вимог за період з 01 січня по 31 грудня 2009 року та з 01 січня по 10 червня 2010 було залишено без розгляду, а постановою від 14 січня 2011 року позов було задоволено частково: визнано дії відповідача щодо ненарахування та виплати позивачу державної соціальної допомоги, як дитині війни, неправомірними та зобов’язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням її розміру, як дитині війни, за період з 10 червня по 10 грудня 2010 року включно з урахуванням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період.

Не погоджуючись із постановою суду від 14 січня 2011 року відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення вимог та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни, виплачується у розмірі, встановленому постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, а постанову –без змін виходячи із наступного.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст. 6 вказаного Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог –законним і обґрунтованим.

Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

При ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції судом було правомірно зобов’язано відповідача врахувати, що частину підвищення по пенсії, як дитині війни, позивачу було виплачено раніше.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано  належну оцінку дослідженим  доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2011 року –без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -       

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області –залишити без задоволення, а постанову Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2011 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий  суддя                                                                               О.Є.Пилипенко

Судді                                                                                                Я.Б.Глущенко

                                                                                                    С.Б. Шелест