Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 квітня 2011 року Справа № 2а-3128/11/1270

          Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:                    Лагутіна А.А.;

за участю секретаря:                     Кашкаровій Г.Є.;

за участю представників сторін:

від позивача:                               ОСОБА_1 (довіреність б/н від 05.04.2011 року);

від відповідача:                    ОСОБА_2 (довіреність від 04.01.2011 року № 2);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганську справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Клімт» до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправними дії,-

                                                                 ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Клімт» звернулось із позовом до Луганського окружного адміністративного суду (далі-Позивач або ТОВ «Клімт») до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі-Відповідач) про визнання протиправними дії в обґрунтування якого послався на таке.

03 березня 2011 року Стахановською ОДПІ був складений акт «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Клімт» з питань, щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року» за № 66/23-37315306.

Даний акт був складений після проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Клімт», яка проводилась з 18.02.2011 року по 03.03.2011 року.

Вказана перевірка проводилась на підставі наказу Стахановської ОДПІ №213 від 18.02.2011 року.

В той же день, відповідачем було видане направлення на перевірку № 000173, повідомлено Позивача про проведення перевірки та розпочато перевірку.

Відповідно до висновків зазначеного акту, відповідачем на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, були визнанні нікчемними правочини позивача з постачальниками та покупцями по операціям купівлі-продажу, а саме договір №2 від 01.12.2010 року укладений між позивачем та ТОВ «Сєзанн», договір купівлі продажу бн від 01.12.2010 року між позивачем та ТОВ «Сучасні Інженерні Технології України» та договір поставки №1/11/10 від 01.12.2010 року між позивачем та ПП «ОСОБА_3».

Позивач вважав, що дії відповідача щодо проведення перевірки і складання вказаного Акту перевірки є протиправними з наступних підстав.

Згідно наказу № 213 від 18.02.2011 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Клімт», щодо достовірності формування кредиту грудня 2010 року, перевірка проводилась на підставі пп.78.1.4 п.78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Підпунктом 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто, позивач вважав, що податковий орган перед початком проведення документальної позапланової виїзної перевірки повинен був надити письмовий запит на адресу позивача, і тільки після неотримання пояснень позивача призначати відповідну перевірку.

Відповідач, письмовий запит до ТОВ «Клімт» не направив, чим порушив вимоги п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Крім того, позивач вважав, що відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) основою недійсної правочину недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочин недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридична; наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянин; знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республік Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ім. Правочин. що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною 3 ст.228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин буде вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявною умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами  - в дохід держави : рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні. одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується дохід держави.

Частиною 1 ст.204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто правовою підставою вважати правочин нікчемним його недійсність встановлена законом, або судом, а не актами податкової перевірки.

Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було встановлено, що «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішень; суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої - заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією стороною правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої були порушені здійсненим правочином».

Тобто, позивач вважав, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинам здійсненим з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на нікчемність.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Клімт», з питань, щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року та визнати неправомірними дії відповідача щодо складання акту про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань, щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року від 03.03.2011 року за № 66/23-37315306, а також зобов'язати відповідача утриматись від направлення  зазначеного акту перевірки до інших державних податкових інспекцій.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позові та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, обґрунтовуючи свої заперечення наступним.

Відповідачем на виконання вимог наказу ДПА України № 34 від 25.01.2010 року «Про організацію комплексного відпрацювання сум податкового кредиту з податку на додану вартість» у зв'язку з різким коливанням сум податкового кредиту ТОВ «Клімт» керуючись п.п.78.1.4 ст.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та у зв'язку з не наданням пояснення на письмовий запит № 1436/23 від 01.02.2011 року було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Клімт» щодо достовірності формування податкового кредиту за період грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 03.03.2011 року № 66/23-37315306 в якому були встановлено порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Клімт» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу постачання до «вигодонабувача».

Відповідач вважав, що акт, складений податковим органом за результатами здійснення перевірки є лише службовим документом контролюючого органу, а відтак в розумінні ст.2 та 17 КАС України не тягне за собою будь-яких негативних наслідків для платника податків, що виключає правові підстави для його оскарження та подальшого скасування.

Відповідач вважав, що перевірка позивача була проведена на законних підставах, передбачених .п.78.1.4 ст.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, а саме: у зв’язку з тим, що позивач не відповів на письмовий запит № 1436/23 від 01.02.2011 року.

На підставі викладеного, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі та дослідивши надані на їх підтвердження докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Клімт» зареєстроване як юридична особа 29.10.2010 року виконавчим комітетом Стахановської міської ради № запису 1 392 102 0000 001346, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 757010 (аркуш справи 35), перебуває на податковому обліку в Стаханівській ОДПІ Луганської області з 29.10.2010 року (аркуш справи 37), та є платником податку на додану вартість з 23.11.2010 року, про що видане свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100311132 НБ № 502648 (аркуш справи 34).

01.02.2011 року на адресу ТОВ «Клімт» за № 1436/23 Стахановською ОДПІ Луганської області було направлено простою кореспонденцією листа про надання посадовими особами письмових пояснень та засвідчених копій документів щодо правомірності формування податкових зобов’язань та податкового кредиту за грудень 2010 року, яке отримано позивачем не було (аркуш справи 79), що не заперечується відповідачем та підтверджується поштовою довідкою форми № 20 про повернення поштового відправлення «за закінченням терміну зберігання» (аркуші справи 80, 87).

Відповідно до печатки на поштовому конверті зазначений лист податкового органу був спрямований позивачу 01.02.2011 року та повернутий відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання» відповідно до поштового штемпелю 17.03.2011 року, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи (аркуші справи 80, 87).

На підставі наказу від 18.02.2011 року за № 213 про проведення документальної позапланової перевірки позивача щодо достовірності формування податкового кредиту грудня 2010 року відповідачем було видано направлення на перевірки позивача від 18.02.2011 року за № 000173 (аркуші справи 21, 22).

За наслідками проведення перевірки позивача було складено акт про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Клімт» з питань, щодо правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за період грудень 2010 року від 03.03.2011 року за № 66/23-37315306 (аркуші справи 23-30).

Як вбачається із розділу 2 акту перевірка позивача проводилась з 18.02.2011 року по 03.03.2011 року (аркуші справи 23).

Відповідно до висновків зазначеного акту перевірки, відповідачем на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, були визнанні нікчемними правочини позивача з постачальниками та покупцями по операціям купівлі-продажу, а саме договір №2 від 01.12.2010 року укладений між позивачем та ТОВ «Сєзанн», договір купівлі продажу б/н від 01.12.2010 року між позивачем та ТОВ «Сучасні Інженерні Технології України» та договір поставки №1/11/10 від 01.12.2010 року між позивачем та ПП «ОСОБА_3».

Як вбачається з наказу про проведення перевірки позивача від 18.02.2011 року за № 213, направлення на перевірку позивача від 18.02.2011 року за № 000173 та акту перевірки позивача від 03.03.2011 року за № 66/23-37315306 підставою для проведення перевірки слугувало фактична відсутність письмової відповіді із документальним підтвердженням сформованого податкового кредиту за грудень 2010 року на лист податкового органу від 01.02.2011 року за № 1436/23, що передбачене положеннями п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (аркуші справи 21-23).

Суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави, передбачені положеннями п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України для проведення перевірки позивача з наступних підстав.

Так, відповідно до п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, окрім інших, (п.п.78.1.4 п. 78.1 ст.78 ПК України) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

          Згідно з п.78.2 ст.78 ПК України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи. Тобто, зазначені обмеження у підставах проведення даного виду перевірки є вичерпними та не підлягають розширенню.

Відповідно до п.78.4 ст.78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з п.78.5 ст.78 ПК України допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 ПК України.

Згідно з п.78.7 ст.78 Податкового кодексу України перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 ПК України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З цього випливає, що ч.2 ст. 71 КАС України встановлює презумпцію вини суб’єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

До того ж ч. 4 ст. 71 КАС України зобов’язує суб’єкта владних повноважень надати всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його права, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено);  добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України податковий орган має право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Стахановська ОДПІ Луганської області є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України (ч.2 ст. 19) та аналогічним вимогам ст.78 ПК України. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Таким чином, суд вважає, що позапланова виїзна перевірка ТОВ «Клімт», яка оформлена актом від 03.03.2011 року № 66/23-37315306 була проведена відповідачем з порушенням вимог п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України.

Крім того, в акті перевірки на стор.6 зазначено, що ТОВ «Клімт» не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов’язань, а саме: головної книги, журнали-ордери та картки рахунків №№ 311 «Поточні рахунки у національній валюті», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 70 «Доходи від реалізації», 641 «Розрахунки по податкам», 643 «Податкові зобов’язання» 681 «Розрахунки по авансам отриманим», податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних, видаткові накладні та інші первинні документи.

Стор.3 акту перевірки – при перевірці використано додатки 5 до податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року, дані «Деталізованої інформації по платнику ПДВ, щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, договори, довіреності, прибуткові та видаткові накладні, податкова накладка за грудень 2010 року, реєстр отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року.

Стор.7 до перевірки не надано: залишок коштів на розрахункових рахунках, бухгалтерські регістри аналітичного та синтетичного обліку, які мають об’єктивно відображати проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами, журнали-ордери та оборотно-сальдові відомості по бухгалтерським рахункам 361, 631, 311, 641, 20, 22, 28, 90, 91, 92, 94 за період, що перевірявся, зворотно-сальдові відомості руху товарних запасів, документи стосовно транспортування продукції.

Основним постачальником товарів позивачу у грудні 2010 року було ТОВ «Сєзан», ТОВ «Сучасні Інженерні Технології України» та ПП «ОСОБА_3».

У зазначений період позивачем було задекларовано суму ПДВ – 307937,50 грн. від контрагентів-постачальників ТОВ «Сєзан», ТОВ «Сучасні Інженерні Технології України» та ПП «ОСОБА_3».

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд проаналізувавши акт перевірки встановив, що висновки, викладені в акті перевірки не підтверджені документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, згідно з якими факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті виїзної позапланової перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства на думку суду необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Положеннями п.85.2 ст.85 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. Тобто, виходячи із системного аналізу приписів цієї норми необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, зазначені правові норми не надають право посадовим особам державної податкової служби здійснювати перевірки (робити висновки) без дослідження (надання) необхідних документів.

Також, відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

          Згідно з п.86.8 ст.86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

          Таким чином, відповідачем були порушенні приписи п.86.8 ст.86 ПК України в частині невинесення податкового повідомлення-рішення керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсності правочину це недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочин недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридична; наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянин; знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республік Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ім. Правочин. що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною 3 ст.228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин буде вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявною умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами  - в дохід держави : рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні. одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується дохід держави.

Частиною 1 ст.204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, правовою підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, або судом, а не актами податкової перевірки.

Така ж саме позиція, викладена в Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року де було встановлено, що «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішень; суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої - заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією стороною правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої були порушені здійсненим правочином».

Таким чином, навіть за наявності за ознаками нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинам здійсненим з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

За таких обставин, не можуть бути допущені в акті перевірки необґрунтовані дані, а також суб’єктивні припущення перевіряючими, які не мають підтвердження доказами, та різного роду висновками щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання (наприклад, приховування об’єкта оподаткування, розкрадання, привласнення, описка, тощо).

Відповідачем не було зазначено суду жодного доказу на підтвердження притягнення посадових осіб позивача або його контрагентів по договорам, які зазначені в акті перевірки до відповідальності та не надано доказів на підтвердження направленості умислу учасників договорів на незаконне заволодіння майном держави, а відтак висновок про завищення податкового кредиту було зроблено передчасно, необґрунтовано та без дослідження необхідних первинних документів.

За таких обставин, суд вважає, що проведення перевірки без дотримання вимог п.п.78.1.4 п. 78.1 ст.78 ПК України, вивчення документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, а також зазначення в акті перевірки непідтвердженої інформації та припущень, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про нікчемність правочинів по ланцюгу постачання та завищення податкового кредиту за перевіряємий період, є безпідставними та порушують приписи вищезазначених нормативних актів. Тому припущення, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами встановлення наявності порушень Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Клімт» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними дії Стахановської ОДПІ Луганської області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки та в частині складання акту перевірки.

Посилання представника відповідача Стахановської ОДПІ Луганської області на те, що складений за результатами оскарження акту або довідки, як і дій по їх складанню не встановлює для позивача будь-яких обов’язків, а відтак не може бути способом захисту прав та інтересів позивача суд не приймає до уваги з огляду на те, що суд може захистити права платника податку також у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав, за умови проведення відповідної перевірки з порушенням правил, вимог та процедур, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для платника податків щодо можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист у даному випадку пов'язане з самою протиправністю дій при проведенні перевірки.

Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод та законних інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (ст.ст.7, 8, 11, ч.4 ст.112, ст.162 КАС України).

Щодо вимог зобов’язати Стахановську ОДПІ Луганської області утриматись від направлення акту перевірки до інших Державних податкових інспекцій суд зазначає наступне.

Виходячи із загальних положень КАС України судовому захисту підлягає лише порушене право позивача. Суд не може здійснювати захист прав та інтересів позивача на майбутнє. Таким чином, вимога позивача в частині зобов’язання Стахановської ОДПІ Луганської області утриматись від направлення акту перевірки до інших Державних податкових інспекцій є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 17, 18, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

                                                                ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Клімт» до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправними дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції у Луганській області щодо проведення позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Клімт» та складення акту перевірки від 03.03.2011 року № 66/23-37315306 «Про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Клімт» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року».

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Клімт» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 02,26 (дві гривні 26 коп.) грн.

В решті позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Клімт» відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 26 квітня 2011 року.

           СуддяА.А. Лагутін