Cправа № 2а-0770/756/11
Ряд стат. звіту № 3.4
Код - 12
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 квітня 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Плеханова З.Б. за участю перекладача ОСОБА_1
секретаря судового засідання Немеш.Ю.С.
та сторін, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_2;
відповідача : Управління міграційної служби у Закарпатській області - представник Ковач В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним, -
в с т а н о в и в:
Відповідно до статті 160 частини З КАС України 19 квітня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 квітня 2011 року.
Позивач - ОСОБА_2 (гр. Іраку) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління міграційної служби в Закарпатській області про визнання недійсним рішення Управління міграційної служби у Закарпатській області №6 від 01 березня 2011 року про відмову в прийнятті заяви про надання статусу біженця та зобов’язання Управління міграційної служби у Закарпатській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв’язку з наявністю цілком обґрунтованих побоювань зазнати переслідування в країні походження –Ірак, за ознаками передбаченими статтею 1 Закону України «Про біженців». Позивач звертався до відповідача, з метою отримати статус біженця в Україні. Проте відповідач залишив поза увагою наведені факти переслідування, в країні походження –Ірак та прийняв рішення, яким відмовив у прийнятті заяви про надання статусу біженця. З таким рішенням позивач категорично не погоджується, оскільки проживаючи на території Іраку він міг зазнати переслідувань. А тому позивач вважає, що необхідно прийняти його заяву, розглянути її та прийняти позитивне рішення про прийняття заяви про надання статусу біженця.
Позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити, зазначив , що у липня 2010 року він поїхав у гості до друга в іракське місто Карбела, де стикнувся з насиллям молодих людей, які сповідували іслам шиїтського походження. Оскільки він боїться переслідування з їх боку , то він виїхав з країни, для чого зробив закордонний паспорт та поїхав по туристичній візі до Туреччини, а потім із Стамбулу на судні приїхав до України, де він хоча залишитися.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, та повідомила що за результатами розгляду матеріалів справи особи, яка назвалась Громадянином ОСОБА_2 встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 у перших числах жовтня 2010 року прибув нелегально в Україну, а 8 лютого 2011 року звернувся із заявою про надання статусу біженця через посадову особу Чопського прикордонного загону. Документів, що посвідчує особу немає. У заяві позивач виклав , що проблеми в Іраку, пов’язані з нестабільною політичною ситуацією. Позивач не зазначив факти, які б давали підстави вважати, що переслідування в Іраку , як конвенційний біженець. Дана ситуація не відповідає вимогам абз.2 ст.1 Закону України “ Про біженців” і не є підставою для надання статусу біженця.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків:
8 лютого 2011 року ОСОБА_2( гр.Іраку) звернувся із заявою про надання статусу біженця через посадову особу Чопського прикордонного загону. В заяві зазначив, що просить надати йому статус біженця в Україні в зв’язку з тим, в Іраку проходить війна на міжконфесійному ґрунті, панує безробіття, переслідування, з боку терористів –шиїтів, немає спокою та миру( а.с.16).
Як вбачається з протоколу від 25.02.2011 року ОСОБА_2 в Іраку проживав у м.Мускул, після загибелі батьків у 2005 році з братом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 У протоколі позивач зазначає, що до поїздки у липні 2010 року до м.Кербела, не стикався із загрозою власного життя, аж поки не був затриманий . Протягом тижня утримувався невідомими людьми, які називали себе мусульманами- шиїтами. Із слів позивача, йому вдалось врятувати своє життя за умови, якщо він стане їх інформатором у м.Морул. Після повернення додому, почалися дзвінки з погрозами, що їм відомо про його брата, та дали доручення про збір інформації про групу людей, які називають себе мусульманами –сунітами. До міліції не звертався, побоюючись, що даним особам стане відомо про його звернення( а.с.17-19).
Також під час співбесіди, позивач повідомив про наявність закордонного паспорту, який виданий у 2007 році строком на 7 років. У вересні 2010 році він виїхав без перешкод з Іраку до Туреччини оформивши туристичну візу. Викладене є доказом, що позивач користується захистом країни громадянської незалежності. Отже він не є біженцем і не потребує міжнародного захисту.
Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками. Особа, яка назвалась громадянином Іраку ОСОБА_2 таких свідчень не надав.
В заяві про надання статусу біженця позивач повинен доказувати достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Відповідно до Позиції ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і письмові. Це означає, що позивач повинен переконати посадову особу компетентного органу в правдивості своїх фактичних тверджень. Аналіз матеріалів справи позивача свідчить, що він не навів жодних конкретних фактів про побоювання щодо нього в країні громадянської належності. Особа, яка назвалась громадянином Іраку ОСОБА_2 не навів також будь-якої аргументації свого побоювання у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам абзацу другого статті 1 Закону України "Про біженців"..
Отже, рішення управління міграційної служби у Закарпатській області від 01 березня 2011 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку з очевидно необґрунтованою заявою було прийнято після всебічного вивчення наданих особою, яка назвалась громадянином Іраку ОСОБА_2 документів: заява, анкета, протокол співбесіди, вивчення матеріалів по країні походження позивача.
У відповідності до ст. 12 Закону України "Про біженців" однією з підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є випадок, коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з мстою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, що і мало місце у даному випадку.
Відповідно до ч.8 ст. 9 Закону України «Про біженців»орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання , крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови. Оскільки відповідач –управління міграційної служби в Закарпатській області діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, в тому числі Законом України "Про біженців", підстави для скасування його рішення та зобов’язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця відсутні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 17, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
В позові ОСОБА_2 до Управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця № 6 від 01 березня 2011 року відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя Плеханова З.Б.