Справа № 2а-2а/1570/410/2011
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2011 року колегія Одеського окружного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бжассо Н.В.,
суддів: Глуханчука О.В.,
Юхтенко Л.Р.
при секретарі: Марінгос І.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одеса адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення нечинним та зобов’язання надати статус біженця в Україні
В С Т А Н О В И В:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції (далі Комітет), за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області (далі Управління) за результатами якого позивач просить суд постановити рішення про визнання рішення Державного комітету від 15.12.2010 року за № 672-10, яким йому було відмовлено у наданні статусу біженця в Україні - нечинним з моменту його прийняття та зобов’язати відповідача надати йому статус біженця в Україні.
Як зазначив позивач, він є громадянином Афганістану, проживав та працював у місті Кабулі. В теперішній час позивач не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань по причині належності до певної соціальної групи.
Позивач працював у відділі Департаменту національної безпеки Афганістану. Через зазначену діяльність його родина піддавалася погрозам та переслідуванням зі сторони талібів. Так сина позивача було викрадено талібами з метою отримання викупу. Побоюючись за свою родину позивач разом з родиною був змушений покинути країну в пошуках притулку. 22 квітня 2010 року, маючи туристичну візу до Росії строком на один рік, позивач покинув з родиною країну постійного проживання. Літаком з аеропорту міста Кабула транзитом через Дубай, він та його родина опинилися у Москві. Однак його знайомі порадили йому їхати до України, так як умови проживання та знаходження роботи в останній ліпше ніж у Росії. Через невідомого йому посередника, 01.06.2010 року позивач з жінкою та дітьми, поза пунктом пропуску, пішки перетинали кордон між Росією та Україною у напрямку міста Харкова. Посередник забрав та знищив усі документа, яка родина мала на посвідчення своїх осіб. З міста Харкова позивач переїхав з родиною до міста Одеса. Перебуваючи в Росії вони не зверталися до офіційних установ з проханням надати їм статусу біженців, такого звернення не було і в Дубаї.
08.06.2010 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про надання йому статусу біженця до Управління міграційної служби в Одеській області. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 15 грудня 2010 року за № 672-10 у наданні статусу біженця, позивачу було відмовлено.
Вважаючи рішення необґрунтованим ОСОБА_1 просив визнати його нечинним з моменту прийняття та зобов’язати відповідача надати статус біженця в Україні, оскільки воно прийнято у порушення статей 1,16 Закону України «Про біженців», ст.1 Конвенції «Про статус біженця», 1951 року, до якої приєдналася Україна у 2002 році, так як переслідування талібів у країні в цілому збільшилося - і це є відомим фактом, підтвердженим висновками міжнародних організацій.
У судовому засіданні позивач підтримав свій позов, та додатково пояснив, що після викупу свого сина у талібів, він отримав письмове повідомлення з вимогою співпраці з ними. Військова прокуратура, де він працював слідчим, не могла його захистити, тому він не писав ніяких заяв з приводу погроз на його адресу, а вирішив покинути свою країну.
В місті Одесі він з родинною проживає по АДРЕСА_1, у центрі перебування біженців. .
Відповідач та третя особа до суду не з’явилися, сповіщався належним чином про час та місце слухання справи, причини неявки суду не повідомили. Суд визнав їх неявку неповажною.
Вислухавши позивача, дослідивши та проаналізувавши надані докази, матеріали справи, особисту справу позивача, суд прийшов до висновку, що у позові має бути відмовлено з наступних підстав.
Як встановлено у судовому засіданні, громадянин Афганістану, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 08.06.2010 року звернувся до Управління з заявою про надання йому статусу біженця.29.06.2010 року з ним проведено інтерв’ю
15 грудня 2010 року, у зв’язку з тим, що відповідно до абзацу 5 статті 10 Закону України «Про біженців», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону відсутні, Державним комітетом прийняте рішення про відмову позивачеві у наданні статусу біженця.
Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про біженців” відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
У заяві та інтерв’ю позивач вказав, що він був слідчим військової прокуратури міста Кабулу з 2001 року по лютий 2010 року. Основною причиною виїзду його з Афганістану стало викрадення сина та вимагання талібів співпрацювати з ними.
Проте, проаналізувавши матеріали особистої справи позивача, Управління дійшло до висновку, що повідомлені ним факти не мають ознак переслідувань або загрози переслідувань за ознаками передбаченими абзацом 2 ст.1 ЗУ «Про біженців».
Зазначені факти були визнані позивачем у судовому засіданні. Так позивач підтвердив, що він не є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідань, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, про що вказують наступні факти, які були встановлені у судовому засіданні: позивач не був членом жодної політичної партії; погроз пов’язаних з релігією, національністю, расою не отримував; погрози зі сторони офіційної влади на адресу позивача не надходили; офіційних документів на підтвердження своєї особи, роботи в військовій прокуратурі суду не надав.
Судом також встановлено, що позивач плутається в обставинах викрадення сина, часу роботи в військовій прокуратурі та причин та часу звільнення з прокуратури, не бажав суду назвати дійсну дату свого народження, посилаючись на погану пам'ять. Визнав той факт, що таліби вимагали тільки грошовий викуп за сина.
Згідно відомостей наданих іноземцем до Управління міграційної служби в Одеській області, вбачається те, що ОСОБА_1 виїхав з Афганустану та прибув до Росії легально. Іноземець не зміг назвати ні однієї причини, чому він мав знищити усі офіційні документи на підтвердження своєї особи та осіб своєї родини, що ставить під сумнів взагалі розповідь позивача.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав ОСОБА_1 до органів міграції є логічно непослідовною, неправдоподібною та не викликає довіри, а дійсною причиною виїзду позивача із країни походження є економічна міграція.
З урахуванням встановлених фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем та третьою особою здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому Комітет та Управління діяли в межах Закону України "Про біженців", прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, ч.6 ст.128, 159-164 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії, третя особа Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення недійсним та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлений 22 квітня 2011 року .
Головуючий (підпис) Н.В.Бжассо
Суддя (підпис) О.В.Глуханчук
Суддя (підпис) Л.Р.Юхтенко
/