У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Євграфової Є.П., Леванчука А.О.,
Журавель В.І., Писаної Т.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Київ» (далі – ДКП «ТРК «Київ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про звільнення, за касаційною скаргою ДКП «ТРК «Київ» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 2 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що з 16 квітня 2007 року перебував з ДКП «ТРК «Київ» в трудових відносинах, працюючи на посаді президента вказаного підприємства за контрактом. 19 жовтня 2010 року його було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), тобто за прогули. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки ніяких прогулів не вчиняв, у зв’язку з чим просив суд поновити його на роботі на посаді президента ДКП «ТРК «Київ» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 2 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2011 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді президента ДКП «ТРК «Київ». Стягнуто з ДКП «ТРК «Київ» на користь ОСОБА_3 44 352 грн. 75 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків згідно чинного законодавства. Стягнуто з ДКП «ТРК «Київ» в прибуток держави 443 грн. 53 коп. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування ухвалених судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено факту відсутності позивача на роботі 20, 21, 22, 23, 24 та 28 вересня 2010 року більше трьох годин безперервно, а тому відповідач незаконно звільнив позивача із займаної посади. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці не може вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України. У зв’язку із порушенням трудових прав позивача суд на підставі ст. 235 КЗпП України стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Із матеріалів справи вбачається, що наказом № 128-к від 19 жовтня 2010 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи з посади президента ДКП «ТРК «Київ» (а.с.3).
Підставою з вільнення ОСОБА_3 були акти про відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочих днів 20, 21, 22, 23, 24, 27, 28 вересня 2010 року, складені й підписані начальником відділу кадрів, завідуючим канцелярії та юрисконсультом юридичного відділу (а.с. 20-27).
Надавши критичну оцінку вказаним вище актам та не взявши їх до уваги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вони складені й підписані працівниками ДКП «ТРК «Київ», тобто особами, що перебувають в адміністративній залежності від керівника вказаного підприємства.
Однак, суди дійшли такого висновку помилково й не звернули уваги на пояснення відповідача про те, що внутрішні акти підприємства не можуть бути складені сторонніми особами, а всі працівники підприємства перебувають в адміністративній залежності від керівника підприємства.
Також суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці не може вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, а відповідачем не надано доказів про те, що позивач був відсутній у вищезазначені робочі дні не тільки на робочому місці, а й на території підприємства.
Проте, суди не звернули уваги на зміст вказаних вище актів та проігнорували пояснення відповідача відносно того, що дані акти свідчать про відсутність ОСОБА_3 на роботі, тобто на території підприємства, а не тільки на робочому місці.
Відповідно до п. 1.3 контракту з президентом підприємства, що є у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 1 липня 2008 року, укладеного між Київською міською радою в особі Київського міського голови Черновецького Л.М., ДКП «ТРК «Київ» в особі Джангірова Д.Г. та ОСОБА_3, повноваження працівника зазначені у даному контракті та посадовій інструкції, що є невід’ємною частиною контракту (а.с.5).
П осадовою інструкцією президента ДКП «ТРК «Київ» передбачено, що президент телекомпанії самостійно визначає свій трудовий розпорядок (а.с.11-13).
Із пояснень ОСОБА_3 вбачається, що з урахуванням обов’язків, покладених на президента телекомпанії, його робоче місце не обмежувалось стінами службового кабінету (а.с.41).
В процесі розгляду справи ОСОБА_3 надав пояснення, що обіймаючи посаду президента телекомпанії, виконував, між іншим, представницькі та наглядові функції. Щодо своєї відсутності у зазначені в актах робочі дні суду пояснив, що мав зустрічі із деякими депутатами міської ради, працівниками правоохоронних органів, представниками профільного управління.
Суд першої інстанції визнав правдивими вказані вище пояснення позивача, оскільки вони не були спростовані відповідачем. Однак, вказаного висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
У порушення вищевказаного, суди не перевірили, якими доказами позивач обгрунтовує обставини, зазначені в поясненнях.
Між іншим, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_3 міг самостійно визначати свій трудовий розпорядок, суди не звернули уваги на те, що відповідно до п.п. 2.4.2, 2.4.3 п. 2.4 вказаного вище контракту працівник повинен добросовісно здійснювати покладені на нього обов’язки і підпорядковуватись внутрішньому трудовому розпорядку на підприємстві, який встановлюється директором підприємства.
Відповідно до п. 5.7. Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ДКП «ТРК «Київ», затверджених у 2004 році, тривалість роботи працівників телерадіокомпанії з 40-годинною тривалістю робочого часу на тиждень встановлена: понеділок, вівторок, середа, четвер – по 8 годин 15 хвилин, п’ятниця – 7 годин. Початок роботи – 09 годин 00 хвилин, закінчення роботи – о 18 годині 00 хвилин, в п’ятницю – о 16 годині 45 хвилин. Перерва для відпочинку та прийому їжі з 13 годин 00 хвилин до 13 годин 45 хвилин. Вихідні дні – субота та неділя (а.с. 44-53).
Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, додержуватись трудової дисципліни.
На вказане вище суди уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про порушення трудових прав позивача, в результаті чого застосували статтю 235 КЗпП України і стягнули з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції
Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ДКП «ТРК «Київ» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 2 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: Є.П. Євграфова
В.І. Журавель
А.О. Леванчук
Т.О. Писана