ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"03" березня 2011 р. м. Київ К/9991/729/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Калашнікової О.В. (головуюча)
Харченка В.В.
Цуркана М.І.
Черпіцької Л.Т.
Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року у справі за позовом ТОВ «ДМК Плюс» до Харківської обласної державної адміністрації про визнання не чинним розпорядження , -
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2009 року ТОВ «ДМК Плюс»звернулося до суду з позовом до Харківської обласної державної адміністрації про визнання нечинним розпорядження.
Позивач зазначав, що розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 10 березня 2006 року № 251 скасовано розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 10 березня 2006 року № 251 «Про надання земельної ділянки ТОВ «ДМК Плюс»на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки від 28.03.2006 року з товариством на користування земельною ділянкою площею 1, 5560 га, розташованою на території Кулиничевської селищної ради Харківського району Харківської області з правом оренди на 50 років.
Посилаючись на порушення відповідачем вимог діючого законодавства, просило визнати нечинним оскаржуване розпорядження.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року позов задоволено, визнано нечинним розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 09.11.2007 року № 717. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «ДМК Плюс» звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову, залишивши в силі постанову суду першої інстанції. Скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 10.03.2006 року № 251 «Про надання земельної ділянки ТОВ «ДМК Плюс»затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки для будівництва СТО, гаражів, стоянки автомобілів та мийки, розташованої за межами населеного пункту на території Кулиничивської селищної ради Харківського району Харківської області та надано останньому в оренду строком на 50 років за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення земельну ділянку площею 1, 5560 га із зміною цільового призначення землі з віднесенням її до земель категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва СТО, гаражів, стоянки автомобілів та мийки. Зазначене розпорядження скасоване розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 09.11.2007 року № 717 «Про скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 10 березня 2006 року № 251 «Про надання земельної ділянки ТОВ «ДМК Плюс», як таке, що прийняте без додержання наданих законом повноважень, оскільки надання земельних ділянок для обслуговування та будівництва СТО, гаражів, стоянки автомобілів та мийки не належить до повноважень районних державних адміністрацій.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суб’єкта владних повноважень, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, її посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Основним та іншими законами України.
У відповідності до п. 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Пунктом в) частини 3 статті 122 Земельного Кодексу України передбачено, що районі державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Відповідно до п.12 розділу Х «Перехідних положень»Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності районні державні адміністрації можуть розпоряджатися лише землями державної власності, визначеними наведеною нормою, за межами населених пунктів. Об’єктами, пов’язаними з обслуговуванням жителів територіальної громади району відповідно до Земельного кодексу України можуть бути не тільки перелічені у ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, а й інші. Коло об’єктів є невичерпним, а можливість віднесення запланованого для будівництва об’єкта до таких, що пов’язані з обслуговуванням жителів територіальної громади району, законом не врегульовано.
Судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності позивача є послуги, пов’язані з обслуговуванням жителів територіальної громади селища та району, а саме послуги станції технічного обслуговування, гаражі, автостоянка та мийка, які відповідно до рекомендацій та роз’яснень Держкомстату України від 17.10.2003 року № 05-1-9/24 відносяться до сфери послуг, які надаються для обслуговування мешканців територіальної громади.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що з оскаржуваним розпорядженням позивач ознайомлений в установленим законом порядку не був, та виходячи з обставин необізнаності, дійшов висновку про поважність причини пропуску строку звернення позивача до суду.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції послався на неврахування судом того, що спірна земельна ділянка знаходиться на значній відстані від с. Кулиничи, позивач не обслуговує жителів села, крім того, вважав помилковим висновок суду щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.99 КАС України ( в редакції, що діяла під час звернення до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою ст. 100 КАС України передбачено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені вимоги закону, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки не знайшов свого підтвердження за матеріалами справи, відповідачем не надано належних доказів правомірності його розпорядження та пропущення позивачем строку звернення в суд без поважних причин.
Оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, надав правильну правову оцінку обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне залишити його в силі, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст. 220, 222, 223, 226, 232 КАС України, колегія судів,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМК Плюс»задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року скасувати, залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 КАС України.
Судді Калашнікова О.В.
Харченко В.В.
Цуркан М.І.
Черпіцька Л.Т.
Чалий С.Я.