ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" березня 2011 р. м. Київ К/9991/363/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Калашнікової О.В.
Васильченко Н.В.
Леонтович К.Г.
Черпіцької Л.Т.
Чалого С.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у адміністративній справі матеріалами касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі за позовом Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області, за участю прокурора Полтавської області про часткове скасування рішення щодо застосування економічних санкцій,
в с т а н о в и л а :
В лютому 2010 року Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління ( далі –Комунальне управління) звернулося до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області (далі –Державна інспекція) про часткове скасування рішення щодо застосування економічних санкцій.
В позові зазначало, що під час перевірки Комунального управління щодо додержання державної дисципліни цін при нарахуванні плати за послуги з утримання будинків, споруд та при будинкових територій за період з 01.02.2009 року по 29.01.2010 року Державною інспекцією актом № 000019 від 29.01.2010 року встановлено необґрунтоване отримання Комунальним управлінням виручки в сумі 37 700,00 грн., у тому числі 35 120,00 грн. необґрунтовано стягнутих з мешканців перших поверхів в складі квартирної плати витрат за технічне обслуговування ліфтів. На підставі зазначеного акту відповідачем прийняте рішення № 17 від 02.02.2010 року про застосування до Комунального управління економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін на суму 113 100, 00 грн.
Вважаючи зазначене рішення в частині вилучення виручки в сумі 35 120, 00 грн. та стягнення штрафу в сумі 70 240,00 грн. необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам діючого законодавства та актам органів місцевого самоврядування, просило його скасувати в цій частині як незаконне.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року позов задоволено, рішення Державної інспекції № 17 від 02 лютого 2010 року скасоване в частині вилучення у Комунального управління в дохід держави 35 120,00 грн. та стягнення штрафу в сумі 70 240 грн.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Державна інспекція подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати, постановити нову постанову про відмову в задоволені позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.
По справі судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
На підставі матеріалів перевірки Комунального управління за період його діяльності з 01.02.2009 року по 29.01.2010 року Державною інспекцією встановлено, що позивач стягував з мешканців перших поверхів будинків з ліфтами в складі квартирної плати плату за технічне обслуговування ліфтів в розмірі 0,27 грн. за кв.м загальної площі квартир, в той час, коли ними ці витрати не повинні були сплачуватися. Тариф, за яким стягувалася плата за утримання будинків, споруд та при будинкових територій становив 1,20 грн. замість 93 грн. за кв.м загальної площі квартир. Рішенням № 17 від 02.02.2010 року відповідач зобов’язав вилучити у позивача необґрунтовано отриману виручку в сумі 35 120, 00 грн. та стягнути штраф 70 240,00 грн.
Скасовуючи в зазначеній частині рішення Державної інспекції, суди попередніх інстанцій зазначили, що всі мешканці житлових будинків зобов’язані приймати участь в утриманні ліфтів, оскільки відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання, а тому повинні брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і при будинковою територією відповідно до частки у майні будинку.
Такий висновок судів є передчасним, оскільки судами не встановлено обставин, які б спростовували обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення Державної інспекції.
Частинами першою та другою ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»(далі Закон) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Статтею 1 цього Закону визначено, що житлово-комунальні послуги –це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач таких послуг –це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до ст. 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, крім інших, і на послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій, до яких належить і утримання ліфтів.
Порядок утримання будинків та прибудинкових територій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 560 «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та при будинкових територій і Топового договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та при будинкових територій». Пункт 11 цього Порядку передбачає визначення витрат на технічне обслуговування ліфтів з урахуванням середньої загальної площі квартир будинку ( без квартир першого поверху). Набуттям чинності постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529 зазначений порядок розрахунку витрат на обслуговування ліфтів для мешканців квартир перших поверхів не змінився.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 229, ч.2 ст. 230 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Враховуючи наведені обставини та вимоги закону колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230,232 КАС України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області задовольнити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою позов Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області, за участю прокурора Полтавської області про часткове скасування рішення щодо застосування економічних санкцій залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді