ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

________________________________________________________________________________________________

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

31 березня 2011 року                               м. Київ                                        К/9991/5219/11 Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України  в  складі :

                    Калашнікової О.В.

                    Васильченко Н.В.

                    Цуркана М.І.

                    Черпіцької Л.Т.

                    Чалого С.Я.

          розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою  Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області на постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 17 червня           2009 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 27 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги як дітям війни та зобов’язання до вчинення певних дій,

в с т а н о в и л а :

          В травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги як дітям війни та зобов’язання до вчинення певних дій

          Постановою  Зарічненського районного суду Рівненської області від 17 червня                2009 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від                 27 травня 2010 року позов задоволено частково. Бездіяльність відповідача по невиплаті позивачеві надбавки до пенсії у розмірі визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнано протиправною та зобов'язано відповідача провести нарахування і виплату із 9 липня 2007 року по 31 грудня 2001 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року надбавки до пенсії відповідно до вимог цього ж закону.

          У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

          Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

          Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивач перебуває на обліку у відповідача та відноситься до категорії громадян, яким встановлений статус «дитини війни», що підтверджується відповідною копією пенсійного посвідчення яка знаходиться в матеріалах справи та не заперечується відповідачем. Таким чином, він має право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

          Згідно зі статтею шостою Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

          Щодо підвищення пенсії за 2006 рік, то суди попередніх інстанцій правильно відмовили в задоволенні позову з посиланням на те, що не настали встановлені законодавством умови такого підвищення.

          Зокрема, пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 2 квітня 2006 року.

          Тобто з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону про соціальний захист дітей війни знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  

          Судами вірно установлено, що такі умови не настали, тому правильними є висновки цих судів про відмову в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік.

          Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, знову було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.

          Відтак, правильними є висновки судів про відмову в задоволенні позову щодо відмови в здійсненні підвищення пенсії з 1 січня по 9 липня 2007 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати недіючу норму. Також протягом указаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

          Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача.

          За таких обставин є обґрунтованими та законними висновок про часткове задоволення позову, зокрема визнання протиправною бездіяльності відповідача в період із липня по грудень 2007 року та зобов’язання здійснити підвищення пенсії позивачу в цей період на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Крім того, підставою для часткового задоволення позовних вимог судом першої та апеляційної інстанції було правомірно зазначено Рішення Конституційного Суду України N 10-рп/2008 від 22 травня  2008 року, яким були визнані такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів».

          Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

          Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

          На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

          Касаційну скаргу  Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області  залишити без задоволення.

          Постанову  Зарічненського районного суду Рівненської області від 17 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 27 травня 2010 року залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Судді

Калашнікова О.В.

Васильченко Н.В.

Цуркана М.І.

Черпіцька Л.Т.

                                                                                                    Чалий С.Я.