донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.04.2011 р.           справа №20/307

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів  Запорощенко М.Д.

  Волкова Р.В., Склярук О.І.

За участю представників сторін:

від позивача:

від відповідача:

від скаржника:
ОСОБА_1, за довіреністю

ОСОБА_2., за довіреністю

Пономарьов А.О., за посвідченням

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селидівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі  Міністерства палива та енергетики України, Державного підприємства «Селидіввугілля»м.Селидове , Відокремленого підрозділу «Шахта 1/3 Новогродівська»м.Новогродівка

на рішення господарського суду Донецької  області

від20.01.2011 року

у справі№ 20/307 ( суддя Донець О.Є.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укргеотехнологія»м.Донецьк

до Державного підприємства «Селидіввугілля»м.Селидове

ПроСтягнення 9357776, 09грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням  господарського суду Донецької  області від 20.01.2011р.  у справі № 20/307 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія”, м.Донецьк, до Державного підприємства „Селидіввугілля”, м.Селидове, - задоволені частково.

Стягнуто з Державного підприємства „Селидіввугілля” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” 6365463,39 грн. –суму компенсації вартості переданого у позику майна, 1177523,54 грн. –суму неустойки, 440773,47 грн. –суму винагороди, 15246,41 грн. –суму 3% річних, 45216,67 грн. –суму інфляції, 21920,56 грн. –суму держмита, 202,87 грн. –суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Звернуто стягнення на предмет застави шляхом витребування від відповідача –Державного підприємства „Селидіввугілля”  у власність Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” вугілля кам’яного марки „ГР 0-200” у кількості 14256,74 тон із показниками, що відповідають Виробничим показникам якості вугілля ДП „Селидіввугілля”, затвердженим заступником Міністра вугільної промисловості України Грядущим Ю.Б. 01 квітня 2008 р., яке видобувається ДП „Селидіввугілля” на підставі Спеціального дозволу на користування надрами від 18.09.03 р. № 3158 та Акту про надання гірничого відводу від 18.06.04 р. № 925, право власності на яке буде набуте ДП „Селидіввугілля” після 31 грудня 2008 р. Місцезнаходження предмета застави –85484, м.Новогродівка-2, Донецької області, вул.Шахтна, 1 (шахта „1/3 „Новогродівська”).

У задоволенні решти позовних вимог –відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивується тим, що при зверненні позивача до суду із даним позовом ним було пропущено строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Доказів поважності пропущення цього строку та клопотань про його поновлення суду не надано. За даних обставин клопотання відповідача про застосування позовної давності судом першої інстанції  задоволено. Судом , з урахуванням суми простроченого грошового зобов’язання 6365463,39 грн., із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.12.09 р. до 01.12.10 р., визначений розмір пені в сумі 1177523,54 грн.

З урахуванням обставин справи та приписів ст. 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6365463,39 грн. –суми компенсації вартості переданого у позику майна, 1177523,54 грн. –суми неустойки, 440773,47 грн. –суми винагороди, 15246,41 грн. –суми 3% річних, 45216,67 грн. –суми інфляції, а всього –8044223,48 грн., визнав  обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню.

Селидівський міжрайонний прокурор ,  не погоджуючись з рішенням господарського суду  звернувся  до Донецького апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі  Міністерства палива та енергетики України, Відокремленого підрозділу «Шахта 1/3 Новогродівська»м.Новогродівка  Державного підприємства «Селидіввугілля»м.Селидове  з апеляційною скаргою  про скасування  вищевказаного рішення . Вважає , що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те , що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано  залишено без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки  нез’явлення до судового засідання представника відповідача та ненадання витребуваних судом документів  відбулося з поважних причин.

Крім того , посилається на те , що  спірний договір  укладено  14.07.08р. , передача майна за цим договором розпочалася 15.07.08р., а право власності згідно п. 1.1. договору набуто лише 01.09.08р. , проте згідно інших пунктів договору (п.п. 2.2, 2.3, 5.2, 6.1) не настане ніколи.

Також , зауважує на тому , що станом на дату прийняття  рішення по справі судом не визначено перелік майна , що дійсно має родові ознаки ( тобто майно, що не перебувало у власному використанні ТОВ «Укргеотохнологія» та не зазнало капітального ремонту) та передане у власність позичальника (тобто  за умовами п. 1.1  договору після 01.09.10р.) , що має суттєве значення для розрахунку сум неустойки та штрафних санкцій , а відповідно і для вирішення справи по суті.

При цьому , зазначає , що за розрахунками відповідача , які він був позбавлений права надати суду ,   вартість майна , що дійсно має родові ознаки та переданого на умовах права власності на нього становить 2490506,75грн., тобто лише 39,1% від загальної вартості переданого майна. Крім того , за розрахунками  відповідача  неустойка складає 440069,13грн., винагорода за позику майна –166641,06грн., 3%річних –5631,97грн., інфляційні нарахування –16563,47грн.

Таким чином , за висновком Прокурора  , позивачем безпідставно нарахована неустойка та штрафні санкції на загальну суму 1049854,46грн.

Окрім вищеозначеного , скаржник вважає твердження суду стосовно не спростування інформації , викладеної у  прас-листі про ціни на вугільну продукцію , таким , що не відповідає дійсності , оскільки означений прас-лист було  залучено до матеріалів справи 20.01.11р. , тобто в день прийняття оскарженого судового рішення  за відсутністю відповідача. В зв’язку з чим , відповідач фактично не міг бути обізнаним щодо залучення означеного документу та , відповідно , спростувати наявну в ньому інформацію.

Підставою звернення до суду з апеляційною скаргою   за захистом інтересів держави, Прокурор вважає наявність  порушень норм матеріального та процесуального права при постановці рішення по справі № 20/307 , що призвело не тільки до безпідставного  зростання кредиторської заборгованості  державного  підприємства перед комерційною структурою . а і необґрунтованого стягнення з відповідача заставного майна в кількості 14256,74 тони вугілля марки ГР-2-00, чим , на думку Прокурора , буде заподіяно прямі збитки Міністерству палива та енергетики України та безпосередньо державі Україна.

Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргеотехнологія»м.Донецьк, у відзиві № 04/04-1 від 04.04.11р. на апеляційну скаргу проти вимог та доводів  скаржника заперечує , вважає їх необґрунтованими  , а рішення суду –законним. При цьому , зауважує на тому ,  що все майно ( речі) , що передано у власність Відповідачу за укладеним Договором, визначені родовими ознаками. Також , зазначає , що  при укладенні Договору від 14.07.08р. було припущено ряд помилок відносно кваліфікаційних вимог до цього виду договору. Але всі припущені помилки були узгоджені  шляхом підписання додаткової угоди від 15.07.08р. Випадково залишений пункт 2.3 Договору , на думку позивача , є виключно технічною помилкою.

11.04.11р.  заявником апеляційної скарги  у судовому засіданні були надані Уточнення № 1 від 08.04.11р. апеляційної скарги. За наданими Уточненнями  Прокурор просить апеляційний суд  скасувати рішення по справі № 20/307 повністю та ухвалити нове рішення , на підставі якого  стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля»ВП «Шахта 1-3 Новогродівська»на користь ТОВ «Укргеотехнологія»заборгованість в сумі 6974853,75грн., у тому числі:

- вартість майна ( основний борг)- 6365463,39грн.;

- неустойка –427814,01грн. ( нарахована на вартість майна , що має родові ознаки в сумі 2421150,69грн.);

- винагорода за позику майна –160400,99грн. ( нарахована на вартість майна , що має родові ознаки в сумі 2421150,69грн.);

- 3% річних -5383,45грн. ( нарахована на вартість майна , що має родові ознаки в сумі 2421150,69грн.);

- інфляційні  нарахування –15791,91грн. ( нарахована на вартість майна , що має родові ознаки в сумі 2421150,69грн.).

11.04.11р. до суду від відповідача  , Державного підприємства «Селидіввугілля»м.Селидове, надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи перелік ТМЦ , переданих Позивачу на умовах договору позики  майна № 1-з від 14.07.08р. та обумовлених родовими ознаками.

Дане клопотання судовою колегією прийняте та задоволено. Надані відповідачем документи долучені до матеріалів справи.

Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргеотехнологія»м.Донецьк, у відзиві № 19/19-1 від 19.04.11р. на уточнення апеляційної скарги та представник позивача в судовому засіданні  проти вимог та доводів викладених в апеляційній скарзі та уточненнях заперечує , вважає їх необґрунтованими , а рішення суду –законним.

Міністерство палива та енергетики України  відзиву на апеляційну скаргу не надав. Представник Міністерства в нинішнє судове засідання не з’явився. Поважних причин нез’явлення суду не повідомлено. Про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони були сповіщені належним чином.

Зважаючи на вищенаведене , достатність наданих сторонами доказів та керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України –справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення  місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, що були присутні в судовому засіданні,  судова колегія встановила наступне.

14.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія”(Позикодавець) та Державним підприємством „Селидіввугілля” (Позичальник) було укладено договір майнової позики № 1-з (далі-Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору  Позикодавець  зобов’язується передати у оплатне тимчасове користування Позичальник майно , перелік якого міститься у додатках до даного Договору для використання  з метою ведення виробничої діяльності строком до 31.12.2008р.

Позичальник зобов’язався повернути вказане майно по закінченні строку Договору в тому стані , в якому він його отримав. В разі неможливості повернення вказаного майна  по закінченні Договору в тому стані , в якому його отримав Позичальник, Позикодавець має право на власний розсуд:

- або вимагати  від Позичальника передання майна однорідного тому , що було отримано в позику;

- або вимагати повернення переданого майна та грошової компенсації за повернення майна у гіршому стані , ніж воно було передано Позикодавцем, у розмірах, визначених Позикодавцем.

Положення п. 2.3 Договору передбачають право Позичальника придбати  право власності на об’єкт позики на підставі окремої угоди (договору) , якою передбачається порядок та розмір компенсації Позикодавцю.

Згідно з п.п.  3.1, 3.2 Договору Позичальник зобов’язаний оплатити Позикодавцю винагороду  за позику майна. Розмір винагороди  складає 0,25% від вартості майна , переданого в позику , в місяць.

За приписами п. 4.4 Договору , в разі, якщо  Позичальник не виконує свої зобов’язання по сплаті винагороди , збитків та інших виплат Позикодавцю, то останній має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок  продукції Позичальника. При цьому , Позикодавець має пріоритетне право на придбання продукції Позичальника.  

15.07.2008 року цими ж сторонами укладено додаткову угоду до Договору № 1-з від 14.07.08р. , якою деякі пункти Договору викладені в новій редакції.

Так , зміни були внесені до п. 1.1., п.п. г) п.2.2, п. 4.4первісного Договору, п. 3.2 та п. 3.3 первісного Договору були замінені на п.3.2-3.4 та викладені і іншій редакції.  .

Відповідно до п.1.1 Договору в новій редакції , позивач зобов’язався передати у власність відповідачу майно, перелік якого міститься у додатках до Договору для ведення виробничої діяльності відповідача на строк до 31 грудня 2008 р.

Строк позики по окремим видам майна може зазначатись у додатках до Договору.

Відповідач зобов’язався повернути позивачу майно в такій кількості, такого же роду  та в такій якості, як було передано позивачем у строк, встановлений Договором. У випадку неможливості повернення майна після спливу строку дії Договору, у такій же кількості, такого же роду та такої же якості, позивач має право вимагати грошової компенсації вартості переданого майна та сплатити неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від зазначеної суми за кожний день затримки. Неустойка нараховується з дня, коли майно повинно бути повернено, до дня фактичного повернення.

Згідно з п.п. г) п.2.2. в новій редакції Договору Позичальник зобов’язаний  по закінченні строку дії Договору повернути майно у тій же кількості, такого ж роду та такої ж якості . При цьому складається Акт приймання-передачі, який є невід’ємною частиною даного Договору.

За умовами  п.3.2 в новій редакції Договору, розмір винагороди за Договором складає 0,25% у місяць від вартості переданого у позику майна.

Пунктами 3.3., 3.4 в новій редакції Договору передбачено, що розрахунок суми винагороди за кожний місяць здійснюється позивачем у письмовій формі та надається відповідачу до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим. При розрахунку суми винагороди враховується вартість майна, переданого у позику станом на перше число розрахункового місяця, а також вартість майна, яке було передано та/або повернено на протязі розрахункового місяця.

 Сума винагороди сплачується відповідачем щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у банку.

Відповідно до п. 4.4. в новій редакції Договору  в разі , якщо Позичальник не виконає  свої зобов’язання по сплаті винагороди , збитків та інших виплат Позикодавцю , передбачених даним Договором , то Позикодавець має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок продукції Позичальника. Умови застави продукції Позичальника узгоджуються окремим договором.

За приписами п. 6 означеної додаткової угоди до Договору майнової позики № 1-3 від 14.07.08р. , дана угода набирає законної сили з 01.09.08р. ( за виключенням п. 3 цієї угоди , що набирає законної сили з 01.08.08р.) та є невід’ємною частиною Договору майнової позики від 14.07.08р. № 1-3.

25 липня 2008 року між Державним підприємством „Селидіввугілля” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” було укладено договір застави без номеру (далі-Договір застави).

Відповідно до п.1.1 Договору застави, в порядку та на умовах, визначених Договором, Заставодержатель має право у разі порушення Заставодавцем своїх обов’язків з Договором майнової позики одержати задоволення за рахунок передбаченого в п.3 Договору застави майна, яке передається в заставу за Договором, переважно перед іншими кредиторами Заставодавця.

Згідно із п.п.3.1, 3.2 Договору застави, предметом застави є вугілля кам’яне марки „ГР 0-200” у кількості 29545 тон із показниками, що відповідають Виробничим показникам якості вугілля ДП „Селидіввугілля”, затвердженим заступником Міністра вугільної промисловості України Грядущім Ю.Б. 01 квітня 2008 р., яке видобувається Заставодавцем на підставі Спеціального дозволу на користування надрами від 18 вересня 2003 року № 3158 та Акту про надання гірничого відводу від 18 червня 2004 року № 925, право власності на яке буде набуте Заставодавцем після укладання Договору (вугілля майбутнього видобутку). Місцезнаходження предмета застави: 85484, м.Новогродівка-2, Донецької області, вул.Шахтна, 1 (шахта „1/3 Новогродівська”).

Пунктом 5.1 Договору застави передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання Заставодавцем Основного договору (Договору майнової позики) чи умов Договору застави, а також інших передбачених Основним договором та законодавством випадках Заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за Основним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до п.5.4 Договору застави, звернення стягнення на предметом застави здійснюється шляхом передачі Заставодержателю права власності на предмет застави в кількості, яка буде визначатись шляхом поділу фактичної заборгованості, що виникла на підставі Основного договору на дату звернення стягнення, на ціну реалізації переданого в заставу за договором вугілля за місяць, що передує місяцю, в якому здійснюється звернення стягнення.

Згідно із п.5.5 Договору застави, після виникнення у позивача права звернення на предмет застави усе видобуте відповідачем вугілля, що є предметом застави, переходить у власність позивача до моменту остаточного погашення заборгованості за Основним договором (Договором майнової позики).

Додатковою угодою  від 29.08.08р. до Договору позики № 1-з від 14.07.08р., сторони узгодили  перелік актів приймання-передачі майна та його вартість  за період з 14.07.08р. по 29.08.08р. на загальну суму 3943868,70грн. За приписами п. 3 даної угоди вона набирає законної сили з 01.09.08р. та є невід’ємною частиною Договору майнової позики від 14.07.08р. №1-з.

Згідно з актами приймання-передавання майна, які наявні в матеріалах справи, за Договором позивач передав у позику майно на загальну суму 6365463,39 грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогами від 28.01.09р. , № 4 від 05.08.10р.  повернути майно або сплатити грошову компенсацію його вартості, а також сплатити заборгованість по винагороді  .

Звертаючись до суду з позовом  позивач, посилається на те , що відповідач, станом на 01.01.09 р. повинен був сплатити, але не сплатив позивачу винагороду за передане майно у розмірі 74759,29 грн., а саме –за періоди: липень 2008 р. –5549,11 грн., серпень 2008 р. –6944,90 грн., вересень 2008 р. –14524,30 грн., жовтень 2008 р. –15913,66 грн., листопад 2008 р. –15913,66 грн., грудень 2008 р. –15913,66 грн., у зв’язку із чим заборгованість відповідач перед позивачем складає 6440222,68 грн. (6365463,39 грн. + 74759,29 грн.), про що відповідач надав суду акт звірки розрахунків, підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін, що були присутні в засіданні суду , колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, та часткову невідповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч.1 ст.11 ЦК України), тобто  між сторонами склалися цивільні правовідносини, врегульовані положеннями  Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою позову позивачем визначено невиконання  відповідачем  взятих за договором позики  ( з урахуванням умов додаткових угод) своїх зобов’язань та , як слід, виникнення заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу  України  договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зазначена правова норма кореспондується із ч.ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України , відповідно до яких господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує  договором майнової позики № 1-з від 14.07.08 р. із Додатковими угодами, актами приймання передавання майна, видатковими накладним, договором застави від 25.07.08 р., Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 29.10.08 р., вимогами, актом звірки взаємних розрахунків, підписаним сторонами без зауважень та заперечень.

Так , як про це вірно було встановлено судом першої інстанції , підтверджується матеріалами справи та не було спростовано сторонами під час апеляційного провадження , основний борг , а саме вартість переданого за договором позики № 1-з від 14.07.08р. , відповідача перед позивачем складає 6365463,39грн.

Згідно із ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

зміна умов зобов'язання;

сплата неустойки;

відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.549 зазначеного кодексу, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи , позивачем на суму основного боргу   (грошова компенсація вартості переданого у позику майна) , за неналежне виконання взятих відповідачем зобов’язань, було нарахована неустойка у розмірі 2491076,15грн. за період з 01.01.09р. по 01.12.10р.

Згідно із ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу ст.258 зазначеного кодексу до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Статтею 267 Цивільного кодексу, зокрема, передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як про це вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи , Відповідачем 27.12.10р. заявлено  Клопотання ( т. 2 а.с. 32) про застосування судом позовної давності до вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки.

Так, матеріали справи свідчать про те, що при зверненні позивача до суду із даним позовом ним було пропущено строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Доказів поважності пропущення цього строку та клопотань про його поновлення суду не надано.

Таким чином , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення клопотання відповідача та застосування в даному випадку строку позовної давності.

Проте , з висновками суду першої інстанції в інших частинах рішення судова колегія не погоджується , вважає , що їх здійснено з неповним з’ясуванням обставин , що мають суттєве значення для справи з оглядом на наступне.

Вирішуючи спір по суті , судом першої інстанції необхідно було надати правову оцінку та проаналізувати безпосередньо умови основного договору позики та додаткових угод до нього , зокрема положення  п. 1.1 договору позики від 14.07.2008р. № І-з .

Так, як про це вже було позначено в описовій частині , п. 1.1 договору в редакції від 14.07.2008р. зобов'язує ТОВ «Укргеотехнологія»передати майно позичальнику в тимчасове оплатне користування, не відповідає суті договорів такого виду як позика.

Додатковими  угодами  від 15.07.2008 та від 29.08.2008р. п. 1.1 договору позики був приведений у відповідності до норм Закону та визначено сторонами , що  майно по договору передається у власність позичальника . При цьому , суд першої інстанції не звернув уваги на те , що означені зміни , здійснені  додатковими угодами від 15.07.2008 та від 29.08.2008р.  до основного договору  , зокрема в частині п. 1.1 щодо предмету основного договору , набирають законної сили  з 01.09.2008р. , та жодного документу щодо зміни цієї дати , або виправлення ні суду першої , ні апеляційної інстанції надано не було.

Таким чином , судова колегія дійшла до висновку , що передача ТОВ „Укргеотехнологія" , як власника, майна в тимчасове користування  Відповідача за період  з 15.07.2008 року по 31.08.2008 року, не призводить до втрати ним права власності на це майно , тобто передача майна ТОВ „Укргеотехнологія до  ДП „Селидіввугілля" ВП «Шахта 1\3 Новогродівська»у цей період , до набрання законної сили додаткових угод від 15.07.2008 та від 29.08.2008р. , здійснювалась за умовами первісного договору № 1-з від 14.07.08р., але  не на умовах позики .

Відповідно до приписів ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ч. 1  ст. 1049 Цивільного кодексу України  Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Як вбачається з матеріалів справи ,  по договору від 14.07.2008р. № І-з було передано частину обладнання та запасних частин ( майна) ,  що  визначена індивідуальними ознаками, що суперечить п.1.1 договору та нормам ст., ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України.

Крім того , положення п. 2.3 Договору передбачають право Позичальника придбати  право власності на об’єкт позики на підставі окремої угоди (договору) , якою передбачається порядок та розмір компенсації Позикодавцю.

Змін до даного пункту Договору позики сторонами внесено не було . Посилання позивача на те , що означений пункт Договору є виключно технічною помилкою , судовою колегією не приймається , оскільки договір є укладеними , якщо сторонами узгоджені всі умови договору . Факт укладеності спірного договору позики № 1-з від 14.07.08р. сторонами не оспорювався , а тому його умови розглядаються як узгоджені. З цих , же підстав не приймаються судовою колегією посилання позивача на те , що положення п.п. 5.2 та 6.1  Договору позики також є технічною помилкою.

При цьому , необхідно зауважити , що законодавство не передбачає іншого шляху внесення будь-яких змін до укладеного господарського договору , ніж такого , який викладено у ст.ст. 652-654 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України.

Таким чином , з оглядом на викладене , судова колегія дійшла до висновку , що  передача майна Позивачем Відповідачу в період 14.07.2008р. до 01.09.08р. була здійснена виключно на умовах оплатного тимчасового користування , а право власності згідно п.1.1 договору набуто Відповідачем лише на майно , що передане з  01.09.2008р.

Крім того , судова колегія вважає , що при вирішенні даного спору по суті  одним з головних питань , окрім вищенаведених , є  визначення переліку майна, що має родові ознаки (тобто майно, що не перебувало у власному використанні ТОВ «Укргеотехнологія»та не зазнало капітального ремонту) та передане у власність позичальника, тобто за умовам п.1.1 договору після 01.09.2010 р.), оскільки дане питання має  суттєве значення для здійснення розрахунку сум неустойки та штрафних санкцій .

Втім , при прийнятті оскарженого рішення , суд першої інстанції керувався лише доводами , розрахунками та документами наданими Позивачем , оскільки , витребувавши контррозрахунки та відповідні документи у Відповідача , прийняв рішення за наявними у справі документами , не надавши можливості Відповідачу на відповідний захист його прав та інтересів.

Проте , зважаючи на приписи ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та доведеність Прокурором неможливості за об’єктивних причин подання додаткових документів , розрахунків та пояснень , судова колегія  вважає за можливе їх розгляд під час апеляційного провадження.  

Так , Прокурором було надано перелік майна та його вартість, що дійсно  має  родові  ознаки  та  було передано Відповідачу   на умовах  права  власності  на  нього  . Вартість такого майна становить 2421150,69 грн.

Проаналізувавши умови договору , документи надані сторонами до матеріалів справи  та врахувавши приписи норм матеріального права , судова колегія дійшла до висновку , що саме майно позначене у Переліку , наданого Прокурором, має родові ознаки  та було передано саме у власність Відповідачу на умовах договору майнової позики з урахуванням доповнень та змін до нього.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином , з урахуванням вищенаведеного та здійсненого судом розрахунку , судова колегія дійшла до висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргеотехнологія»м.Донецьк до Державного підприємства «Селидіввугілля»м.Селидове в частині стягнення :

- суми вартості майна –6365463,39грн.;

- суми неустойки –427814,01грн.;

- винагороди за позику майна –160400,99грн.;

- 3% річних –5383,45грн.;

- інфляційних нарахувань –15791,91грн.

В іншій частині нарахувань , здійснених Позивачем, судова колегія відмовляє , в зв’язку з безпідставністю та недоведеністю у встановленому законом порядку.

Окрім вищеозначеного , судова колегія також вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, у тому числі –заставою, видом якої за ст.575 Цивільного кодексу України є іпотека.

За приписами ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України підставою виникнення застави є зокрема договір.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи , та про це вже було позначено вище,  в якості забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за договором позики № 1-з від 14.07.08р. ,  25 липня 2008 року між Державним підприємством „Селидіввугілля” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” було укладено договір застави без номеру (далі-Договір застави). Згідно із п.п.3.1, 3.2 Договору застави, предметом застави є вугілля кам’яне марки „ГР 0-200” у кількості 29545 тон із показниками, що відповідають Виробничим показникам якості вугілля ДП „Селидіввугілля”, затвердженим заступником Міністра вугільної промисловості України Грядущім Ю.Б. 01 квітня 2008 р., яке видобувається Заставодавцем на підставі Спеціального дозволу на користування надрами від 18 вересня 2003 року № 3158 та Акту про надання гірничого відводу від 18 червня 2004 року № 925, право власності на яке буде набуте Заставодавцем після укладання Договору (вугілля майбутнього видобутку). Місцезнаходження предмета застави: 85484, м.Новогродівка-2, Донецької області, вул.Шахтна, 1 (шахта „1/3 Новогродівська”).

Відповідно до положень  ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

За приписами ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на  предмет  застави  здійснюється  за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель  набуває  право звернення  стягнення  на предмет застави в разі,  коли  зобов'язання  не  буде  виконано  у встановлений  строк  (термін),  якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 20 Закону України „Про заставу ” заставодержатель набуває звернення на предмет застави в разі якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

У відповідності до ст. 21 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ” застава  згідно  з  параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України,  що  виникає  на  підставі договору є одним з видів забезпечувальних обтяжень.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель  набуває  право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави   заставодержатель  має  право задовольнити в повному обсязі свою вимогу,  що визначена на момент фактичного задоволення,  включаючи  сплату  процентів,  неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених  у зв'язку  із  пред'явленням  вимоги,  якщо  інше  не встановлено договором ( ст. 589 Цивільного кодексу України).

Разом з цим , як вбачається з матеріалів справи , а саме з позовної заяви та уточнень до неї, позивачем заявлені вимоги про стягнення з Державного підприємства „Селидіввугілля” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” 6365463,39 грн. –суми компенсації вартості переданого у позику майна, 2491076,15–суму неустойки, 440773,47 грн. –суми винагороди, 15246,41 грн. –суми 3% річних, 45216,67 грн. –суми інфляції  та , з метою забезпечення стягнення суми заборгованості , про звернення стягнення на предмет застави шляхом витребування від Відповідача у власність  Позивача вугілля кам’яного марки «Гр 0-200»у кількості 29545т.

При цьому , як про це вже було позначено , судова колегія дійшла до висновку щодо обґрунтованості позивних вимог в частині нарахувань :

- суми вартості майна –6365463,39грн.;

- суми неустойки –427814,01грн.;

- винагороди за позику майна –160400,99грн.;

- 3% річних –5383,45грн.;

- інфляційних нарахувань –15791,91грн., та відповідно , стягнення означених сум з Відповідача на користь Позивача.

Проте , слід зауважити , що Позивачем окрім стягнення також заявлені вимоги про звернення стягнення на майно Відповідача з метою забезпечення цього стягнення. Втім , судова колегія вважає необхідним , також , зауважити на тому , що звернення стягнення на майно боржника з метою забезпечення грошового стягнення не передбачено нормами матеріального права  , та , на думку судової колегії , має розцінюватись як подвійне стягнення . Таким чином , вимоги Позивача в цій частині не відповідають способам захисту   та не підлягають задоволенню у заявленому вигляді.

На підставі викладеного, судова  колегія дійшла висновку, що  рішення господарського суду  частково не відповідає  обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви з яких надана апеляційна скарга є  підставами для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селидівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі  Міністерства палива та енергетики України, Державного підприємства «Селидіввугілля»м.Селидове , Відокремленого підрозділу «Шахта 1/3 Новогродівська»м.Новогродівка на рішення господарського суду Донецької  області від 20.01.2011 року у справі № 20/307 –задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької  області від 20.01.2011 року у справі № 20/307   –скасувати частково.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія”, м.Донецьк, до Державного підприємства „Селидіввугілля”, м.Селидове, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” 6365463,39 грн. –суму компенсації вартості переданого у позику майна, 427814,01грн. –суму неустойки, 160400,99 грн. –суму винагороди, 5383,45 грн. –суму 3% річних, 15791,91грн. –суму інфляції, 19006,52 грн. –суму держмита, 175,90 грн. –суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” в доход державного бюджету України  державне мито в сумі 4751,63грн. за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укргеотехнологія” в доход державного бюджету України державне мито в сумі 4751,63грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Донецької області  видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Повний текст постанови підписаний 27.04.11р.

Головуючий суддя                                                                             М.Д.Запорощенко

Судді                                                                                                    Р.В.Волков

                                                                                                                         О.І.  Склярук