ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

20.04.11                                                                                           Справа  № 24/112 (2010)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                   Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) – з’явився,

позивача –    з’явився,

третьої особи – не з’явився,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м.Борислав Львівської області

на рішення   господарського  суду Львівської області від 16.11.2010 року, суддя Хабіб М.І.,   у справі    № 24/112(2010)

за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України, м.Київ

до відповідача фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м.Борислав Львівської області

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, м.Борислав Львівської області

про стягнення 10156,43 грн.,

                                                            ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Львівської області від 16.11.2010 року задоволено позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про  стягнення з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1  10156,43 грн. збитків, які складаються з вартості страхового відшкодування, виплаченого позивачем на підставі страхового полісу №ВА/3023868 від 10.07.2007 року обов»язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів автомобіля "Пежо 307" № НОМЕР_1, укладеного з фізичною особою ОСОБА_3

Рішення суду мотивоване тим, що вартість збитків та вина особи, що перебуває у трудових відносинах з відповідачем у їх вчиненні підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а  тому відповідач  зобов»язаний відшкодувати позивачу ці збитки на підставі ст.1166 ЦК України  та в порядку регресу згідно вимог ст.993 Цивільного Кодексу України.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, в зв’язку з неповним з»ясуванням  місцевим судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що  автомобіль ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2 належить на праві власності фізичній особі ОСОБА_1, а не СПД ОСОБА_1, а тому СПД ОСОБА_1 не є належним відповідачем у даній справі.

Скаржник покликається на те, що автомобіль ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2 перебуває в користуванні ОСОБА_2, який здійснив ДТП та визнаний у його скоєнні винним згідно постанови Бориславського міського суду Львівської області від 17.08.2007 року  у справі №3-1618/2007, оскільки фактично проданий ОСОБА_2 згідно довіреності від 28.07.2006 року, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_4 З цих підстав скаржник вважає, що справа не підвідомча господарському суду з огляду на суб»єктний склад сторін у випадку заміни неналежного відповідача на належного.

Скаржник також покликається на порушення місцевим судом норм процесуального права в частині розгляду спору без участі представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а про існування рішення місцевого суду дізнався після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ВДВС Бориславського МУЮ ВП 24295251 від 01.02.2011 року.

Окрім того, в судовому засіданні додав докази, які з поважних причин не зміг долучити в суді першої інстанції, що підтверджують ті обставини, що ОСОБА_2, хоча і перебував в трудових відносинах з відповідачем, проте під час скоєння ДТП не виконував трудових обов»язків та будь-якого доручення відповідача, а тому він переривав виконання трудових обов»язків. Останній працював на посаді робітника, не мав чіткого графіка роботи, і в час ДТП був задіяний іншим приватним підприємцем.

У відзиві  на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що факт реєстрації транспортного засобу - автомобіля ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2 за фізичною особою ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, а покликання скаржника на те, що  транспортний засіб зареєстрований за фізичною особою, а не підприємцем спростовується положеннями постанови КМУ від 07.09.1998 року №1388, за змістом яких транспортні засоби, що належать фізичним особам –підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Позивач також вважає безпідставним твердження скаржника про непідсудність даного спору господарському суду, оскільки ОСОБА_2 з 31 грудня 2007 року перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1, а тому згідно ст.1172 ЦК України шкоду повинна відшкодовувати фізична особа –підприємець, завдану її працівником, що наявне в спірному випадку.

Щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце слухання справи, то позивач вважає їх безпідставними, оскільки доказами про вручення відповідачу як претензії та матеріалів позовної заяви, так і ухвал суду є повідомлення про їх вручення.

В судове засідання представник третьої особи не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.07.2007 року у м.Трускавці по вул.Мазепи  ОСОБА_2, керуючи автомобілем ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2, порушив Правила дорожнього руху України та скоїв наїзд на стоячий попереду транспортний засіб автомобіль „Пежо 307”, номерний знак  НОМЕР_1,  який належить ОСОБА_5,  що призвело до його пошкодження. Даний факт зафіксовано у протоколі серії №АД №528945 від 27.07.2007 року про адміністративне правопорушення, доповненні до протоколу, схемі дорожньо-транспортної пригоди, поясненнях. Постановою Бориславського міського суду Львівської області від 17.08.2007 року  в справі №3-1618/2007 ОСОБА_2 визнано винним за ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 20 грн.

Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу №478703 від 17.10.2002 р. підтверджено, що автомобіль ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_1. Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу №НОМЕР_4 від 23.10.2003 р.,  автомобіль „Пежо 307”, реєстраційний №НОМЕР_1,  належить ОСОБА_5, право керування автомобілем має ОСОБА_3

Згідно з полісом №ВА/3023868 від 10.07.2007 р. обов’язкового страхування цивільно-правово-відповідальності власників наземних транспортних засобів позивачем застрахована  цивільно-правова відповідальність водія автомобіля „Пежо 307”, реєстраційний № НОМЕР_1,  ОСОБА_3 на 6 місяців –з 11.07.2007 р. по 10.01.2008 р., ліміт відповідальності  –51 000,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою  власника автомобіля „Пежо 307” - ОСОБА_5 судовим експертом 03.09.2007 року складено висновок –спеціаліста №163/09 експертного автотоварознавчого дослідження., за змістом якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „Пежо 307”, становить 14371,00грн.(а.с.11-16).

27.09.2007 року ОСОБА_5 звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України (позивача) з заявою про відшкодування матеріальних збитків в сумі 14371,00грн.

Відповідно до наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України №1260 від 21.11.2007 року вирішено відшкодувати ОСОБА_5 суму 10156,43 грн. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної в результаті пошкодження транспортного засобу марки „Пежо”, номерний знак НОМЕР_1. 23.11.2007 року позивач здійснив страхове відшкодування ОСОБА_5 в сумі 10156,43грн., що підтверджується платіжним дорученням №2465 від 23.11.2007 року.

В порядку регресу позивач 18.03.2010 року звернувся до відповідача з вимогою б/н від 17.03.2010 року про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв’язку з відшкодуванням потерпілій особі –ОСОБА_5 шкоди в сумі 10156,43 грн.

Оскільки така вимога залишена відповідачем без задоволення,  позивач звернувся про відшкодування суми 10156,43 грн. в судовому порядку.

Відповідно до ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом. (ст.894 ЦК України).

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі встановлені, зокрема, статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Таким чином, відшкодування шкоди, що заподіяна третій особі здійснюється у порядку, що встановлений зазначеним Законом.

Порядок виплати страхового відшкодування визначений статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 37.4. якої страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно із ст.993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Пунктом 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Тобто, в спірному випадку, до позивача перейшло в межах суми 10156,43 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до вимог статті   1166 Цивільного кодексу України    майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.    Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.    

За змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини заподіювача шкоди.    

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому   Цивільним кодексом України    та   Законом України "Про страхування", або за рахунок страховика, яким застрахована відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами та у порядкую встановленому   Цивільним кодексом України    та   Законом України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".    

Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням,  зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі  (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.  Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто на відміну від загальних засад відповідальності за завдану шкоду (ч.2 ст.1166 ЦК України), відповідальність власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки наступає навіть за умов відсутності вини останнього.  Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу  трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Суд першої інстанції покладаючи на відповідача розмір збитків, що заявлені позивачем до стягнення виходив із того, що на момент скоєння ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1, що підтверджується довідкою №357/05 від 05.03.2010 року, виданою Бориславським міським центром зайнятості, згідно з якою ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 з 31 травня 2007року, на підставі трудового договору, зареєстрованого Бориславським міським центром зайнятості  31.05.2007 року  за №302.

Суд першої інстанції не з»ясував чи при скоєнні ДТП ОСОБА_2 виконував трудові обов»язки, пов»язані із трудовим договором з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1,  і чи мало місце їх переривання. Без з»ясування цього питання місцевий господарський суд вирішив спір по суті, чим порушим норми процесуального права і призвело до прийняття неправильного рішення.

З наявних в матеріалах справи пояснень відповідача  вбачається, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 на підставі трудового договору №302 і виконував підсобні роботи у магазині, який спеціалізується  на торгівлі товарами ритуального призначення, проте обов»язки водія ОСОБА_2 не виконував. Докази, які б свідчили про доручення йому таких обов»язків в матеріалах справи відсутні та судом не встановлено. Дані пояснення відповідача, апеляційний суд приймає до уваги, оскільки вони узгоджуються з іншими доказами по справі.

Судом встановлено, що автомобіль ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2 перебуває в користуванні ОСОБА_2, який здійснив ДТП та визнаний у його скоєнні винним згідно постанови Бориславського міського суду Львівської області від 17.08.2007 року  у справі №3-1618/2007р., оскільки ОСОБА_2 ним користувався як фізична особа  на підставі довіреності від 28.07.2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4, бланк серії ВЕА №520799 від фізичної особи ОСОБА_1

Факт використання ОСОБА_2 автомобіля ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2 в особистих цілях підтверджується письмовими поясненнями підприємця ОСОБА_1, що узгоджуються із письмовими  поясненнями, наданими ОСОБА_6 28.03.2011 року (а.с.133), працівником іншої організації - ПП «Будівельник»(наказ ПП «Будівельник»за №33 від 01.11.2001 року, довідка ПП «Будівельник»№43 від 29.03.2011 року та особова картка ОСОБА_6 про працевлаштування в цій організації електрозварювальником  ручної зварки з 01.11.2001 року, а.с.130-132), про те, що 27.07.2007 року водієм ОСОБА_2 на автомобілі марки ГАЗ 33021,  номерний знак НОМЕР_2 перевозилося обладнання. Під час цього перевезення  до  майстерні за адресою: АДРЕСА_1 водієм ОСОБА_2 здійснено ДТП. Дані пояснення підтверджуються  накладною-вимогою від 27.07.2007 року на переміщення обладнання, де водієм значиться ОСОБА_2 (а.с.134).

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку, що під час ДТП ОСОБА_2 не виконував обов'язки за трудовим договором з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1,  їх перервав, а тому у відповідача відсутній обов»язок   відшкодувати шкоду, завдану діями ОСОБА_2

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1  10156,43 грн. збитків слід відмовити, скасувавши рішення місцевого суду.

Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає  скасуванню, а апеляційна скарга відповідача  – задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача  на користь відповідача належить стягнути понесені скаржником витрати в розмірі   63 грн. державного мита за апеляційне провадження.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

                                                   постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 16.11.2010 року в справі за номером  24/112(2010) -  скасувати/, а апеляційну скаргу  фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 –задоволити.

В задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення 10156,43 грн. відмовити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код 21647131, адреса: 02154, м.Київ, Русанівський бульвар,8) на користь  фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5, адреса: АДРЕСА_2)  63 грн. державного мита за апеляційне провадження.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.М.Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

                                                                       Р.І.Марко