625/313/24

Провадження № 3/625/129/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. с. Різуненкове

Коломацький районний суд Харківської області у складі судді Скляренка М.О., за участю секретаря судового засідання Рахімової О.Б., розглянувши матеріали, що надійшли із відділення поліції № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки селища Коломак Харківської області, ідентифікаційний номер:  НОМЕР_1 , паспорт громадянина України документ № НОМЕР_2 , дата видачі 21 грудня 2022 року, орган що видав закодований за № 5341, не працюючої, маючої на утриманні шістьох неповнолітніх дітей, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 184 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Коломацького районного суду Харківської області із відділення поліції № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області разом із іншими матеріалами надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №258334, складений 02 жовтня 2024 року ДОП СП ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції Боротко В.В., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.184 КУпАП.

За змістом вказаного протоколу близько 18 години 00 хвилин 02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення належних умов виховання, а також своєчасно не надала (не забезпечила) лікування свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 184 КУпАП.

На підтвердження факту скоєння правопорушення до вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №258334, складеного 02 жовтня 2024 року ДОП СП ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції Боротко В.В. (а.с. 2), долучені: рапорт помічника чергового ВП № 1 Богодухівського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області Коваля В.С. (а.с. 4); письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 5); а також письмові пояснення неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 6-7).

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого їй діяння не визнала та пояснила, що ввечері 02 жовтня 2024 року вона перебувала вдома разом зі своїми неповнолітніми синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В цей час між братами виникла сварка на побутовому ґрунті, під час якої вони ображали один одного та намагалися побитися, і, злякавшись того, що її син ОСОБА_6 поводився дуже агресивно стосовно свого брата ОСОБА_5 , вона викликала працівників поліції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх за правилами, визначеними ст. 252 КУпАП, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, в точній відповідності з законом.

У відповідності із вимогами, закріпленими у ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом Рішення Конституційного Суду України №12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть лише фактичні дані, одержані відповідно до вимог чинного законодавства України, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до пункту п`ятого Рішення Конституційного Суду України №1-рп/19 від 26 лютого 2019 року презумпція невинуватості є важливою гарантією дотримання прав особи та обов`язковою складовою справедливого судового розгляду. Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип indubioproreo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до практики ЄСПЛ принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 р., пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» від 23 липня 2002 року).

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справи "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року, «Шмауцер проти Австрії» від 23 жовтня.1995 року, «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 17, 21 рішення "Надточій проти України").

Виходячи із системного аналізу ст.ст.7, 251, 252, 280 КУпАП та ст.ст. 85, 86 КПК України в поєднанні із вказаною вище позицією Конституційного суду України, викладеною у рішенні № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, а також практикою ЄСПЛ, що за правилами, визначеними ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має враховуватися судом як джерело права, можна зробити висновок, що у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності належними вважаються докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність передбачених ст. 280 КУпАП обставин, які підлягають доказуванню у справі, а також інших обставин, які мають значення для справи, та прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

В той же час допустимим визнається доказ, якщо він отриманий суб`єктом, уповноваженим на це законодавством із належного джерела та з додержанням належної процедури отримання, тобто дотримання процесуального порядку їх збирання та закріплення відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема КУпАП.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За правилами, визначеними відповідними нормами КУпАП, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин адміністративного провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно cт.cт. 254-256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею КУпАП, є джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків та потерпілих якщо вони є; пояснення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення має відбуватися виключно в межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення.

З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

З огляду на те, що судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення має відбуватися виключно в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суд не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, в якій уповноваженою на те особою зазначаються всі ознаки складу адміністративного правопорушення та обставини його вчинення, перекваліфіковувати дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, самостійно відшукувати докази винуватості такої особи.

У справі «Малофєєва проти Росії» ЄСПЛ серед іншого зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Частиною 1 статі 256 КУпАП закріплені вимоги, згідно яких у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно пункту 9 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1376, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941, при складенні протоколу про адміністративне правопорушення у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» зазначається суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.

Частина 1 статті 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів малолітніх та/або неповнолітніх дітей. Об`єктивна сторона правопорушення полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Суб`єктом правопорушень є батьки малолітнього та/або неповнолітнього або особи, що їх замінюють.

Диспозиція вказаної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків за диспозицією ч.1 ст. 184 КУпАП не повинна вважатися будь-яка дія (бездіяльність) батьків. Такі дії чи бездіяльність повинні пов`язуватися виключно із невиконання обов`язків, які чітко передбачені законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Як зазначалося вище, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №258334, складеного 02 жовтня 2024 року ДОП СП ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції Боротко В.В., ОСОБА_1 інкримінується те, що вона 02 жовтня 2024 року близько 18 години 00 хвилин ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення належних умов виховання, а також своєчасно не надала (не забезпечила) лікування свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення, вчинення якого інкриміновано ОСОБА_1 , не розкриває об`єктивну та суб`єктивну сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, оскільки не конкретизує, у який спосіб особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини і яких саме обов`язків така особа не виконала.

Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу, в розумінні ст. 251 КУпАП, які б беззаперечно підтверджували винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.

Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є доведеність наявності в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється доведеній невинуватості.

Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»).

На підставі викладеного, взявши до уваги те, що наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, суд доходить висновку про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

З огляду на це, відповідно до вимог п. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 184, 245, 247, 251,252, 280, 283, 284, 294 КУпАП , суд

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: М.О. Скляренко