Справа № 466/5085/23                         Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/993/24         Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді          ОСОБА_2 ,

суддів                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

розглянувши у закритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2024 року,

за участю: прокурора ОСОБА_8

захисника – адвоката ОСОБА_7

обвинуваченого – ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

в с т а н о в и л а:

вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 термін дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів – з 20 вересня 2024 року до 18 листопада 2024 року включно.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2024 року та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є занадто суворим та не відповідає наявним ризикам, визначеним ст. 177 КПК України, а тому ОСОБА_6 слід обрати запобіжний захід у вигляді застави.

Також звертає увагу суду, що обвинувачення пред`явлене відносно ОСОБА_6 не відповідає дійсності. Зокрема, покликається на такі обставини: заява ОСОБА_9 про вчинення кримінальних правопорушень написана 22 липня 2021 року, тобто лише через сім років після того, як вона відвідувала психолога ОСОБА_10 та повідомляла останній про обставини відносин між нею та ОСОБА_6 ; протокол допиту потерпілої від 5 серпня 2021 року викликає у сторони захисту сумніви в його правдивості; згідно з висновком експерта №538 від 13 жовтня 2021 року, ОСОБА_9 у віці малолітньої дитини 9-10 років та підлітковому віці 13-14 років, можна припустити, могла перебувати під впливом зовнішніх факторів, фантазування та навіювання, як і будь-яка особистість цієї вікової категорії.

Наголошує на наявність обставин, які дають можливість застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід. Так, згідно зі ст. 178 КПК України, ОСОБА_6 є інвалідом ІІ групи, одружений, має місце постійного проживання та одну малолітню дитину на утриманні – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент затримання офіційно працював на двох роботах, за місцем проживання характеризується позитивно, значними майновими статками не володіє, має у власності квартиру, до кримінальної відповідальності не притягався, жодних скарг на поведінку обвинуваченого не надходило, у вчиненні інших кримінальних правопорушень не підозрюється.

На думку сторони захисту обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді застави чи цілодобового арешту буде розумним та достатнім для виконання ним процесуальних обов`язків, усуне необхідність витрачати на нього державні кошти та надасть обвинуваченому можливість працювати з дому, платити податки для держави і утримувати малолітнього сина.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та виступ його захисника – адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив апеляційну скаргу, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визначено ст. 422-1 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Як вбачається з наданих суду матеріалів контрольного провадження, на розгляді Шевченківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч.ч. 3, 4, 5 ст 301, ч.1 ст. 301-1 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021140000000702 від 23 липня 2021 року.

У межах цього кримінального провадження слідчим суддею Галицького районного суду м. Львова 14 лютого 2023 року до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строк дії якого в подальшому неодноразово було продовжено, востаннє – ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2024 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення стосовно ОСОБА_6 суд першої інстанції оцінив у сукупності всі обставини, у тому числі, тяжкість злочинів вчинених проти волі, честі та гідності неповнолітньої особи, суспільну небезпечність злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, а також особу обвинуваченого та дійшов висновку, що наведені вище обставини у сукупності свідчать про продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , виправдовують тримання особи під вартою, а також про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому суд вважає за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою на шістдесят днів без визначення розміру застави.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України, як стали підставою для обрання та подовження строку запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою.

З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що  ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисних тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст.153, ч.2 ст.156, ч.ч.3,4,5 ст.301, ч.1 ст.301-1 КК України.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків стороною обвинувачення та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття суддею необґрунтованого рішення.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_6 є інвалідом ІІ групи, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки наявність групи інвалідності не підтверджує неможливість утримання ОСОБА_6 в умовах слідчого ізолятора.

Твердження апелянта про наявність в обвинуваченого дружини та малолітньої дитини, постійного місця проживання, самі по собі не можуть слугувати підставою для застосування щодо нього більш м`якого запобіжного заходу, адже наведені обставини не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов`язує можливість застосування або продовження строку застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Окрім того, огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, поєднаних із застосуванням насильства, колегія суддів вважає, що визначення останньому запобіжного заходу у виді застави є недоцільним.

Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені захисником у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.

Керуючись ст. ст.376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без змін,а апеляційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді