Справа № 216/1272/24

провадження №2/216/1384/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Центрально - Міський районний суд м. Кривого Рогу у складі:

головуючого судді: Бутенко М.В.

за участю

секретар судового засідання Кравець А.С.

без участі сторін та без застосування технічного запису

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою , -

В С Т А Н О В И В :

До Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано позовну заяву Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою.

Просять суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 87265,68 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:08:071:0001, за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 року, а також судовий збір у розмірі -3028,00 грн.

Представник позивача Криворізької міської ради Сильникова А.О. в судове засідання призначене на 14.10.2024 року не з`явилася, надала суду заяву у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх, розглядати справу за відсутністю представника позивача, не проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в жодне судове засідання не з`явився, судові повістки направлені йому за адресою зазначеною в позовній заяві не отримує, інформації щодо іншої адреси для листування в порушення вимог ст. 131 ЦПК України суду не надано. За правилами ст.128-130 ЦПК України, відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, не надав суду жодної заяви або клопотання. На думку суду, така поведінка відповідача свідчить про недобросовісне користування правами сторони у цивільному процесі, у зв`язку з чим суд визнає неповажною неявку відповідача, та вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, та зі згоди представника позивача, що відповідає положенням ст. ст. 280-282 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 55 Конституції України гарантований судовий захист прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом України (стаття 13 Конституції України).

Згідно зі статтями 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю та інше.

Територіальні громади як суб`єкти права на землі комунальної власності реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (стаття 80 Земельного кодексу України).

Наведена норма кореспондується з приписами статей 142-145 Конституції України, відповідно до яких до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, шляхом прийняття рішень. Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

В силу частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Криворізька міська рада наділена повноваженнями представляти територіальну громаду міста Кривого Рогу та здійснювати від її імені і в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, у тому числі вирішувати відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Необхідність звернення з даним позовом викликана порушенням інтересів територіальної громади міста Кривого Рогу, як власника земель міста, що зумовлено несплатою Відповідачем коштів у відповідному розмірі за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, що призвело до недоотримання місцевим бюджетом коштів у відповідному розмірі.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

При цьому, як унормовано статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельний кодекс України визначає обов`язки землекористувачів, зокрема щодо своєчасної сплати земельного податку або орендної плати (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

За змістом статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю (п. «а» ч. 2 cт. 83 ЗК України).

Частиною першою статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом статті 79-І ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (такий правовий висновок викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 16 червня 2021 року у справі №922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19).

За таких обставин, земельна ділянка площею 0,8544 та з кадастровим номером 1211000000:08:071:0001 є сформованою з 30.03.2010, як то підтверджує вйтяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.02.2024 №НВ- 0000285592024.

Згідно відомостей з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.01.2021 №363544292 за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:08:171:0001, розташований об`єкт нерухомого майна - комплекс, який на праві приватної власності з 25.12.2013 зареєстрований за Відповідачем - ОСОБА_1 .

За змістом частини першої статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання нежитлової будівлі, яка належать Відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою на якій цей об`єкт розташований. А тому, у зв`язку з користуванням Відповідачем нежитловою нерухомістю, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , презюмується користування усією земельною ділянкою (правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

З урахуванням викладеного, Відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 25.12.2013 - з моменту набуття права власності на нерухоме майно, розміщене на вказаній земельній ділянці.

А отже, ОСОБА_1 у період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року користувався означеною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки та не сплачуючи при цьому плату, що у свою чергу позбавило Криворізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язків можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 14 ЦК України також визначає, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У даному випадку - в межах статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 ЗК України та положень статті 1212 ЦК України випливає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.12.2019 в справі №917/1739/17, від 23.05.2018 в справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 в справі №922/3412/17.

За таких обставин, у період користування спірною земельною ділянкою Відповідач мав сплачувати власнику земельної ділянки - Криворізькій міській раді відповідну плату.

Проте, протягом спірного періоду ним така плата не здійснювалась, що призвело до недонадходження коштів до бюджету Криворізької міської територіальної громади, чим порушено майнові права останньої.

Так, за офіційною інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 як платник плати за землю у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу відсутній.

Таким чином, Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:171:0001, що без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею на рівні орендної плати за період з 01.01.2023 до 31.12.2023, зобов`язаний повернути ці кошти у розмірі 87 265,68 грн. власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

За статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Для цих цілей Податковий кодекс України визначає, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Стаття 96 ЗК України також визначає імперативний обов`язок землекористувачів зі сплати земельного податку або орендної плати (пункт «в»), де:

земельний податок - справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 ст. 14ПК України);

орендна плата - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата) (пп. 14.1.136 ст.14 ПК України).

Отже, єдино можливою назвою плати за землю для орендаря законодавець призначає «орендну плату» (незалежно від правових підстав користування землею, зокрема, наявності договору) (п.287.1. статті 287 ПК України).

Відтак, розмір коштів, які підлягають стягненню розраховано на рівні орендної плати.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 ПК України).

Підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 ПК України унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно - правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ст.20 Закону України «Про оцінку земель»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16- ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п.71).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №917/353/19.

Разом з тим, у відповідності до статті 23 цього ж Закону технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Так, рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 №523, яке набрало чинності 01.01.2022 року, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу.

Також, в силу статті 143 Конституції України, статті 12 ПК України, частини першої статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Криворізька міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати місцеві податки та збори у порядку, визначеному Податковим кодексом України, чим забезпечується реалізація принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється - право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах конституції і законів України.

До місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого входить плата за землю - обов`язковий платіж, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (ст. 10, пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України).

За умовами підпунктів 288.5.1, 288.5.2пункту 288.5. статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Так, рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 №506 встановлено ставки плати за землю та пільги зі сплати земельного податку на території міста Кривого Рогу, яким установлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, та яке набрало чинності з 01.01.2022.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.02.2024 №НВ-0000285592024, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:02:171:0001 за цільовим призначенням віднесена до коду 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що відповідає розміру ставки орендної плати - 1, 2% від нормативної грошової оцінки земель міста (див, рядок 03.07 в додатку 2 до Рішення від 26.05.2021 №506).

Розмір річної орендної плати за земельні ділянки вираховується на підставі даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, помножених на значення ставки орендної плати, розмір якої визначається відповідним рішенням Криворізької міської ради. Місячний розмір орендної плати визначається шляхом ділення річної орендної плати на 12, що відповідає кількості місяців у році.

Розрахунок :

7 272 140,16 грн. х 1,2 % = 87 265,68 грн. - орендна плата за рік, де:

7 272 140,16 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації від 25.05.2023 №97-4-0.110,4-6043/301-23;

1,2 % - ставка орендної плати за землю від нормативної грошової оцінки земель міста згідно з рішень Криворізької міської ради від 26.05.2021 №506.

Таким чином, всього за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 за Відповідачем збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,8544 га з кадастровим номером 1211000000:08:071:0001 в розмірі 87 265,68 грн.

Викладені у позовній заяві обставини підтверджуються матеріалами справи.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору.

Відповідач своїх зобов`язань належно не виконував, чим порушив права позивача.

Дослідивши надані суду письмові докази, враховуючи проаналізовані норми права, а також те, що відповідач не скористався своїм правом і не подав відзив на позовну заяву, не спростував позовні вимоги, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. Отже, судовий збір в розмірі 3028,00 гривень слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України ст.ст. 7, 13, 140, 142-145 Конституції України, стст. 11, 14, 1212 Цивільного кодексу України, ст..ст. 12, 79-1, 80, 83, 96, 120, 125, 152, 206 Земельного кодексу України, ст..ст. 12, 14, 19, 271, 286-289 Податкового кодексу України, ст..ст. 10, 16, 18-1, 26, 60, 69, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, ст.. ст. 18, 20 Закону України «Про оцінку земель», ст. 4 Закону України «Про судовий збір», 10, 264, 265, 280-283 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, площа Молодіжна, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 33874388) 87265,68 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:08:071:0001, за період з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року, а також судовий збір у розмірі - 3028,00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: М. В. БУТЕНКО