ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.06 Справа № 15/32пд.
Суддя Пономаренко Є.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом
Державного відкритого акціонерного товариства «Стахановпромтранс», м. Лисичанськ Луганської області
до закритого акціонерного товариства «Криворізьке», м. Брянка Луганської області
про внесення змін до договору
За участю представників сторін:
від позивача: Чумак Т.В. юрисконсульт по довіреності № 01-264 від 08.06.06р.;
від відповідача: Жидков Л.В. представник по довіреності № 1396 від 26.12.05р.;
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем за позовною заявою заявлені вимоги про внесення змін до договору №662 від 01.01.2006р. на подання вагонів ЗАТ «Криворізьке»згідно додаткової угоди запропонованої позивачем.
Позовні вимоги зокрема мотивовані наступним. В період укладення договору вартість одного тонно-кілометра дорівнювала 25,12 коп. На даний час на підприємстві встановлена відпускна ціна одного тонно-кілометра у розмірі 32,23 коп., що затверджена Міністерством вугільної промисловості. Тому, позивач звернувся до відповідача з проектом додаткової угоди про внесення змін до договору, який не було підписано відповідачем.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від29.08.2006р. №559 та доповненні до відзиву від 19.09.2006р. №600, посилаючись зокрема на наступне. Ціна послуги встановлена договором. Зміна ціни після укладення договору згідно ст. 632 ЦК України і п. 5 ст. 180 ГК України можливо у випадках і на умовах встановлених договором. Договір не містить обов’язкових підстав зміни договору після його укладення. Вимоги позивача про набрання чинності додаткової угоди з 01.08.2006р. суперечить п. 3 ст. 653 ЦК України.
Встановивши нижченаведені фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Між Державним відкритим акціонерним товариством «Стахановпромтранс», що є володільцем під’їзної колії та закритим акціонерним товариством «Криворізьке»укладено договір №662 від 01.01.2006р. на подання та прибирання вагонів (далі –договір).
Даний договір підписано з боку відповідача з протоколом розбіжностей від 17.11.2005р.
Між сторонами 05.12.2005 р. підписано протокол узгодження розбіжностей до вказаного договору.
У зв’язку з недосягненням згоди з деяких положень договору, ДВАТ «Стахановпромтранс» звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про розгляд розбіжностей, що виникли при укладенні договору №662. За результатами вирішення у судовому порядку зазначеного спору у справі №4/6пд прийнято рішення від 13.02.2006р., яким позов задоволено повністю та певні пункти договору прийнято в редакції позивача.
Вказане судове рішення місцевого господарського суду було оскаржено відповідачем до Луганського апеляційного господарського суду. За результатами перегляду рішення в апеляційному порядку воно залишено без змін Постановою від 06.05.2006р.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Згідно ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Згідно п. 2 ст. 187 Господарського кодексу України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Судовими рішеннями у справі № 4/6пд з вирішення між сторонами переддоговірного спору інше не визначено.
Відповідно до п. 32 договору з урахуванням протоколу розбіжностей та протоколу узгодження розбіжностей від 05.12.2005р. договір укладено строком до 31.12.2011р.
Таким чином, договір №662 на подання та прибирання вагонів є укладеним та чинним на даний час.
Положеннями статті 188 Господарського кодексу України регламентовано наступний порядок зміни та розривання господарських договорів.
1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ч 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Тому, не підлягають задоволенню вимоги по внесенню змін до договору за додатковою угодою в редакції позивача, якою передбачено набрання ним сили з 01.08.2006р.
Відповідно до п. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання та є істотною умовою господарського договору.
Відповідно до п. 3 ст. 189 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб’єкта господарювання.
Вартість одного тонно-кілометра визначено у п. 19 договору з урахуванням рішення суду з переддоговірного спору у справі №4/6пд та складає 25,12 коп.
Дана ціна не є державною фіксованою чи регульованою ціною, а є відповідно вільною ціною, що визначена у договорі укладеному між двома суб’єктами господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно протоколу узгодження розбіжностей до договору №662 на подання та прибирання вагонів, підписаного з протоколом розбіжностей, абзац 4 пункту 19 договору, який визначав можливість зміни розміру плати при зміні протягом дії договору цін на товари, послуги та паливно-мастильні матеріали, сторонами виключено.
Відповідно до ст. 525 ЦКУ одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, відсутні обумовлені законом або договором обов’язкові підстави зміни умов договору щодо ціни.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України здійснені позивачем судові витрати у складі: 85 грн. державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати у складі: 85 грн. 00 коп. державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення підписано 22.09.2006р.
Суддя | Є.Ю. Пономаренко |