ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.09.06 Справа № 15/384пн.
Суддя Пономаренко Є.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом
Державної податкової інспекції у м. Лисичанську, м. Лисичанськ Луганської області
до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанська сода», м. Лисичанськ Луганської області
про визнання права власності та надання права розпорядження
За участю представників сторін:
від позивача: Леонова З.Є. головний державний податковий інспектор по довіреності від 10.08.2006р. №9223/10;
від відповідача: Горшанова Д.І. заступник голови правління з правових питань по довіреності від 23.09.2005р. №23-243-6; Павлюк Т.І. –начальник юридично-договірного відділу по довіреності від 23.09.2005р. №23-242-6.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про:
- визнання права власності на градильні з підземними комунікаціями (у кількості 4 одиниці) та два козлових крани за державою в особі ДПІ у м. Лисичанську;
- надання ДПІ у м. Лисичанську права розпорядження майном для подальшої реалізації.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, наведених у позовній заяві, посилаючись зокрема на наступне:
- об’єкти зазначені у позовній заяві, а саме чотири градильні з підземними комунікаціями та два козлових крани є власністю ВАТ «Лисичанська сода»;
- законодавством не передбачено право органів державної податкової служби на звернення до господарського суду з позовними заявами про визнання права власності за державою;
- діючим Цивільного кодексу України
- право розпорядження майном можу бути надане лише його власнику, тоді як держава не є власником спірного майна як безхазяйного.
Позовну заяву подано в порядку ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до положень даного Кодексу судом розглянуто спір у даній справі. Даний позов не підлягав вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України також виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Наведена норма є імперативною.
Чинне законодавство та зокрема Закону України «Про державну податкову службу»не наділяє органи державної податкової служби правом звернення до суду з позовами про визнання права власності на безхазяйне майно за державою. Крім того, Цивільного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004р. безхазяйні нерухомі речі можуть передаватися за певною процедурою на підставі рішення суду до комунальної (а не державної) власності, а безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю. Враховуючи такі положення Цивільного кодексу України (нового) норма ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу»щодо проведення органами податкової служби роботи по виявленню, обліку, оцінці та реалізації у встановленому законом порядку безхазяйного майна є застарілою та на даний час відсутній механізм її реалізації.
Таким чином, оскільки позивач, хоча і є органом державної влади, тобто суб’єктом владних повноважень, але звернувся до суду не у випадку передбаченому законодавством то дана справа не можу розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську 13.11.2003р. проведено перевірку на підприємстві відповідача, за результатами якої складено акт №12/24-09 «Про результати перевірки фінансово-господарських документів ВАТ «Лисичанська сода»на предмет наявності не оприбуткованого майна».
В ході перевірки встановлено, що по бухгалтерському та складському обліку градильні з підземними комунікаціями у кількості 4 од. та два козлових крани не значаться.
Позивачем 05.11.2003р. здійснена опис і попередня оцінка майна та складено відповідний акт.
Відповідач стверджує, що спірне майно є його власністю та підтверджує це наступним.
У 1978 році комісією Лисичанського содового заводу, правонаступником якого є підприємство відповідача, був прийнятий в експлуатацію цех хлоркальція, що підтверджується актом №3 від 28.12.1678р. Згідно даного акту складовою частиною цеху хлоркальція є градильня, яка обліковувалася за внутрішньо будівельним титульним списком за №106/79.
Згідно наказу № 80 від 17.03.2004 р. градильні з підземними комунікаціями були оприбутковані на підприємстві відповідача як стальний лом.
При будівництві на ВАТ «Лисичанська сода»об'єкту «Складу хлористого кальцію та інгибитора з контейнерним майданчиком»(що є складовою частиною проекту «Будівництво цеху хлоркальцію») біля контейнерного майданчика цього складу було встановлено два козлових крана вантажопідйомністю по 12,5 т., які входили до складу вищезазначеного об'єкту. Відповідно до акту № 5 від 23.08.1999 р. об'єкт «Склад хлористого кальцію та інгибитора з контейнерним майданчиком», як об'єкт незавершеного будівництва, у 1999 році за висновками комісії підприємства підлягав списанню з балансу ВАТ «Лисичанська сода». Цією же комісією ставилося питання про подальшу долю двох козлових кранів, а саме питання про відновлення або їх списання.
У 2003 р. комісією на підприємстві на виконання наказу № 148 від 30.09.2003 р. був проведений візуальний огляд товарно-матеріальних цінностей від списаних об'єктів незавершеного капітального будівництва та складений акт. Згідно цього акту оглянуто також два козлових крани, що розташовані на контейнерному майданчику складу хлористого кальцію та інгибитора.
Згідно бухгалтерської довідки за березень 2004 р. ці два козлових крани були оприбутковані як стальний лом.
У зв’язку зі списанням з бухгалтерського обліку градилень з підземними комунікаціями та двох козлових кранів і оприбуткуванням їх як стального лому вони обґрунтовано не обліковуються в бухгалтерському обліку підприємства відповідача як цілісні об’єкти. Проте, їх складові частини (оприбутковані як стальний лом), які існують на даний час є власністю підприємства відповідача.
Набуття права власності на безхазяйну річ регламентовано ст. 335 Цивільного кодексу України.
Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Згідно ч. 2 ст. 335 Цивільного кодексу України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Згідно ч. 3 ст. 335 Цивільного кодексу України безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
Цивільний кодекс України є законодавчим актом вищої юридичної сили ніж Закон України «Про державну податкову службу»(ст. 10) та відповідно Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. N 1340. Тому, при вирішенні питань щодо набуття права власності на безхазяйну річ перш за все слід додержуватися порядку регламентованого Цивільним кодексом України.
Таким чином, крім вищенаведених фактичних обставин, спірне майно не може бути визнано як безхазяйне державною власністю через недодержання передбаченого чинним законодавством, а саме Цивільним кодексом України порядку.
Також, враховуючи встановлення Цивільним кодексом України нового порядку визнання права власності на безхазяйні речі, слід зазначити, що органи державної податкової служби не наділені повноваженнями звернення до суду з позовами про визнання права державної власності на безхазяйні речі.
Норми ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»чітко передбачають право органів державної податкової служби на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна. Також у п. 17 ст. 11 вказаного Закону передбачено право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.
Проте, при регламентації у п. 12 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»функцій органів державної податкової служби щодо проведення роботи, пов'язаної з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна, вказаним органам не надано право подання позовів до суду. При цьому, доцільно ще раз наголосити на встановленому Цивільним кодексом України порядку визнання права власності на безхазяйні речі.
На підставі вищевикладеного у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на градильні з підземними комунікаціями (у кількості 4 одиниці) та два козлових крани за державою в особі ДПІ у м. Лисичанську слід відмовити.
Також, не підлягає задоволенню похідна від зазначеної позовної вимоги друга вимога про надання ДПІ у м. Лисичанську права розпорядження майном для подальшої реалізації. Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження майном належить власникові. У зв’язку з відмовою у задоволенні першої позовної вимоги про визнання права власності за державою в особі ДПІ м. Лисичанська, друга вимога теж не може бути задоволена судом.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до Декрету КМУ «Про державне мито»не сплачував державне мито при поданні позову до суду.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення підписано 22.09.2006р.
Суддя | Є.Ю. Пономаренко |